«Дивіться – весь наш бібліотечний фонд ось тут, – обличчя пані Євгенії, коли вона старанно виймає вщент заповнені шухлядки з картотекою, сповнене особливою наснагою. – У нас постійний рух: з одного абонемента картотека йде на інший, надходить нова література. Отримувати нову літературу я просто обожнюю: тримати в руках книжку, що ще пахне свіжими фарбами, вносити її в картотеку – маю від цього величезне задоволення! Так, увесь наш фонд, звичайно, є на електронних носіях, та все ще зберігаємо його на карткових. Гадаю: а раптом збій? Може, це вже в мене така стара психологія, але я над тим усім так трясуся, мабуть, тому, що люблю свою роботу».
У бібліотеці Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського завідувачка відділу обслуговування та зберігання фондів Євгенія Демків працює з 1985 року. Загалом же її бібліотечний стаж – 45 років.
Любов до книжки та бібліотеки в Євгенії Савеліївни виплекана з раннього дитинства, як і ще одне її захоплення на все життя – вишивка.
«Робота мене заспокоює»
«Усе моє життя – в бібліотеці, – усміхається пані Євгенія. – У дитинстві я дуже багато читала, часто відвідувала книгозбірню. Колись у бібліотеках не було вільного доступу до книг, як тепер. Приходиш, кажеш, що потрібно, й тобі видають книгу, якщо така є. Мені ж бібліотекарка, як активній читачці, дозволяла пройти в книгосховище. Яка ж це була насолода для мене! Ходиш довкола стелажів, вибираєш собі, що хочеш. То було не просто цікаво, там панував особливий дух – дух книги, який і полонив мене назавжди.
Коли я вийшла заміж і переїжджала з Ланівців до Тернополя, мені мої бібліотекарки навіть казали: «Нам так шкода такої читачки!» (сміється).
Тож професію бібліотекарки я обрала свідомо. Після закінчення Теребовлянського культосвітнього училища сім років працювала методистом у Тернопільській міжпрофспілковій бібліотеці, а потім перейшла в книгозбірню ТНМУ. Швидко влилася в колектив й ось уже працюю тут 37 років. З того часу нас у бібліотеці залишилося троє, як я жартую, «патріархів»: завідувачка відділу комплектування та наукової обробки документів Любомира Михайлівна Кіш, бібліотекарка І категорії Галина Миколаївна Галат та я, решта всі – молодь.
Що найскладніше в моїй роботі? Зізнаюся, що найбільше не люблю робити звіти. Це вам будь-який бібліотекар скаже. То не складно, просто дуже марудна робота, але, звісно, потрібна, тож ретельно виконую її. Найскладніше ж мені бачити ставлення деяких наших студентів до підручників. Це мене дуже тривожить і засмучує. Коли приймаю обшарпаний, подертий підручник, аж душа крається. Ні, щоб поклеїти ту книжку підлікувати її трохи, а найкраще – не доводити до такого стану! Та що ж вдіяти, люди різні є.
Моя робота досить монотонна, комусь, можлива, нудна, а мене заспокоює. Жодного разу мені не було тут нецікаво, жодного разу не пошкодувала, що обрала бібліотеку. Дуже люблю свою роботу. Вже 17 років після пенсії – а я працюю. Міркую собі: якщо мене ще тут тримають (усміхається), отже, моя робота потрібна іншим, її цінують. Звичайно, це приємно».
«Першу картину вишила мамі на день народження»
На сайті бібліотеки ТНМУ – віртуальна виставка вишиваних картин Євгенії Демків. Скільки їх усіх в Євгенії Савелїївни? А хтозна – вона, як зізнається, свого вишиття не лічить, як і не продає, просто дарує. Талант до вишивання передався їй від мами Анастасії та від бабці Христини, маминої мами.
«Моя мама з Вінниччини, там більше гладдю вишивають, – розповідає пані Євгенія. – Бабцине вишиття я пригадую: калина й на ній ластівочки, вишиті гладдю. Мама теж була майстринею на всі руки. Вона розповідала, як вийшла заміж і переїхала на Лановеччину. Це було відразу після війни, 1946-1947 роки, не мали можливості щось купити, а затишку в хаті хотілося. Щоб завішати вікно, мама брала марлю, витягували з неї нитки, докупи згортала їх гребінцем і робила візерунки. Коли повісила на вікно начебто тюль, то всі у селі приходили й дивувалися, як це так воно зроблено. І гладдю мама теж дуже гарно вишивала».
Сама Євгенія Савеліївна впродовж життя чого лише не вишивала: і серветки, і рушники, і подушки, і сорочки, і картини, і образи. Гладдю, хрестиком, болгарським хрестом, низинкою, гуцульськими нитками, чеським муліне, бісером…
Пригадує свою першу вишивку. «Це був котик – дуже гарний, великий. Я вишила його простеньким стебловим швом: на полотно наносила картинку та по ній вишивала. Десь років вісім мені тоді було, напевно. Вишила мамі на день народження. Згодом у школі на уроках праці навчилися в’язати гачком і спицями. Це заняття теж дуже полюбила, але вишивання – все ж найбільше».
Пані Євгенія вишивала багато: подушки, серветки – і великі, і маленькі. Коли вийшла заміж, на якийсь час закинула вишиття, не вистачало часу. Тоді більше плела для дітей усілякий одяг – і гачком, і спицями. І зараз теж дуже багато в’яже, особливо маленькій правнучці. Коли донька виходила заміж, син одружувався – вишила їм рушники, потім сорочки чотирьом онукам, і не одну, хлопці ж ростуть. У старшому віці захопилася вишиванням картин на релігійну тему, ікон, пейзажів. На день народження доньки Ірини вишила її портрет, наклавши фотографію на спеціальну комп’ютерну програму, яка підбирає нитки. Донька була в захопленні.
«Мрію вишити ікону «Матір Божа Годувальниця»
Картини Євгенії Демків, які вона з любов’ю вишиває та дарує близьким і друзям, прикрашають не лише тернопільські оселі, а й домівки за межами нашої області й навіть України.
«Родичам на Вінниччині дуже багато картин подарувала. Сестра двоюрідна живе у Маямі, дуже хотіла вишивку на українську тематику, то я їй вишила пейзаж український – хатинку в квітах. В Італію теж поїхали вишивки мої.
Вишивання – то творчість. Поробиш усі свої справи, прийдеш додому, сядеш за вишиття – не можеш спинитися. Кажу собі, що вишию ще той шматочок і вже йду лягаю спати, але ж ні – засилю ще одну ниточку. Буває так, що я й до четвертої ночі вишиваю. Захоплює! Сидиш, кладеш хрестик до хрестика, потім бачиш – щось у тебе вже вимальовується. Коли побачу картину, що мені сподобалася, а попередню я ще не закінчила, то ніколи не починаю нову. Не вмію так. Люблю закінчити роботу, а тоді спокійно розпочинати іншу».
Над своєю улюбленою вишиваною картиною пані Євгенія трудилася найдовше – два роки, адже вона велика та складна. Якось побачила випадково на комп’ютері картину: дівчина в красивому вбранні насолоджується красою лісу. Надто вона запала в душу пані Євгенії. Коли несла рамку робити, то всі дивувалися, що така велика – 1х1,5 метра Найбільша картина, яку вишила Євгенія Демків. «Там дуже багато кольорів – майже 900», – мовить вишивальниця. – Зараз я вже, звичайно, менше вишиваю, зір не той. Крім того, коли надто схвильована, збентежена, вишивати не можу. У мене вишивка дуже залежить від настрою. Якщо я спокійна – то гарно лягає, якщо думки десь тривожно блукають – то з вишиттям у мене не складається. Про спокій від початку повномасштабного вторгнення рашистів в Україну можна хіба лише мріяти, особливо – якщо ще й рідні на фронті. От в’язання мене, навпаки, заспокоює: воно більш механічне, не потребує особливого натхнення, тож я зараз більше в’яжу. Та все ж мрію вишити одну ікону, схему якої наразі не можу знайти – «Матір Божа Годувальниця», на якій Богородиця годує маленького Ісусика. Дуже хочу вишити її. Чому? Ледь не на самому початку війни вона мені наснилася. Прокинулася я та зрозуміла, що дуже хочу, щоб такий образ був у моєму домі. І я вишию його обов’язково!
А ще щодня прошу Бога, щоб якнайшвидше настала перемога України, щоб наші захисники та захисниці живі й здорові повернулися до рідних осель».
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Від редакції: матеріал ілюструємо фоторепродукціями
вишитих картин Євгенії ДЕМКІВ.