Хор ТНМУ: від перших кроків – до сьогодення
Що не сталося б, але в українців завжди лунає коляда. І в героїчні часи підпільної боротьби, коли треба було мати надзвичайну мужність та сміливість, щоб святкувати Різдво. І в період радянської заборони, коли за куплет колядки могли запроторити на добрий десяток років у Сибір чи принаймні звільнити з роботи та позбавити всіх «благ» системи. І нині – в часи сучасного воєнного лихоліття. Адже коляда – це і молитва, це і збереження традицій та єднання поколінь. Сповіщення про народження Ісуса Христа – свідчення перемоги добра над злом. Тож доки лунає коляда – доти ми живі.
Підготували вертепне дійство та програму колядок
Сьомий рік поспіль для всього університетського товариства лунає коляда від хору ТНМУ. Так, і зараз, попри складні обставини, два творчі колективи нашого вишу – хор і театральна студія «Арт-драма» підготували вертепне дійство та програму колядок. Як зауважує керівник «Арт-драми» Мар’яна Варварук, підготовка до вертепу цьогоріч дещо відрізнялася, адже більшість учасників театральної студії роз’їхалися по домівках у різні куточки України. Попри те, організувати різдвяне дійство їй дуже хотілося. Задум підтримала керівниця центру виховної роботи та культурного розвитку Марта Руденко, а відтак її підхопили учасники хору та всього творчого колективу. «З Мартою Ігорівною ми залучили активних студентів, частина яких була з «Арт-драми», частина – хористів. Якщо впродовж минулих років наголос ставили на театралізованому дійстві, то тепер спільними зусиллями намагалися відтворити автентичну традицію колядування з вертепом, – ділиться творчим закуліссям Мар’яна Варварук. – Звісно, основа будь-якого вертепу – колядка, а отже – хор. Наш хор просто дивовижно колядує, я обожнюю його спів. Ми крокуємо разом з перших днів створення наших творчих колективів і ця співпраця завжди дуже вдала».
Перший керівник хору
Ідея створення хору в нашому університеті належить студентові Ярославу Запотоцькому, який і був першим його керівником. Колядуючи з групою студентів кафедрами, разом з товаришем Святославом Цебриком вони загорілися думкою про хор. Так розпочалося формування хорового колективу, до якого приєднувалися не лише студенти, а й викладачі.
Оскільки Ярослав мав музичну освіту, зокрема, закінчив Тернопільське музичне училище ім. Соломії Крушельницької, то взявся за регентство. Перший офіційний виступ новоствореного хору з програмою колядок відбувся у період різдвяних свят 2016 року. І відразу увінчався успіхом! Відтоді хор ТНМУ став улюбленим учасником не лише численних творчих проєктів, власне, нашого університету, а й бажаним гостем і поза його межами, відвідуючи, зокрема, з колядою тернопільські медичні та вищі навчальні заклади. А далі були нові насичені концертні програми: до Шевченківських днів, до Дня Покрови, з нагоди матрикуляції та інших різних урочистостей.
«Я – такий же хорист, лише стою за кілька метрів далі»
– Так склалися обставини, що згодом Ярослав Запотоцький емігрував до Німеччини і передав естафету мені, – мовить теперішній керівник хору ТНМУ Тарас Бідованець. – Відверто кажучи, як він сам зізнавався, навіть уявити не міг, що вдасться сформувати сталий колектив. Гадав, заколядуємо раз, заспіваємо на Шевченківські дні – й на тому все завершиться. А все лише розпочалося! І продовжується з року в рік.
Сприяла становленню хору професорка кафедри медичної біохімії Ольга Зіновіївна Яремчук, яка була тоді керівницею центру виховної роботи і культурного розвитку ТНМУ, вона допомагала долучати до хору і студентів, і викладачів. Чи не з перших днів серед викладацького складу хору ТНМУ – Ірина Романівна Бекус, Світлана Олександрівна Ястремська, Володимир Євгенович Городецький, Юрій Михайлович Футуйма, Оксана Романівна Боярчук, Ірина Володимирівна Смачило. До числа перших також долучився й Іван Миколайович Кліщ. «Це взагалі дуже почесно було, – пригадує Тарас Бідованець. – Адже сприймалося: якщо вже проректор прийшов у хор – то це справді серйозна структура».
– Дуже приємно, що ініціатива щодо створення хору виходила саме від студентів, – наголошує проректор з наукової роботи Іван Кліщ. – Адміністрація університету підтримала цю ініціативу, розпочалися тривалі репетиції, адже хористи були дуже різні за рівнем підготовки – від майже професіоналів до тих, хто не співав десятки років. Велику роботу виконав перший керівник хору Ярослав Запотоцький. Він був нашим студентом, але, крім того, мав ще й музичну освіту. Це дозволило зібрати дуже дружній та амбітний колектив, який із самого початку поставив собі за мету виконувати складні твори. З кожною репетицією, а вже потім і виступом, відточувалася майстерність і з’явилася впевненість. Хор почали запрошувати на різні заходи й усі відзначали якісне та чуттєве виконання творів. Ми були дуже стурбовані, коли наш керівник за сімейними обставинами був змушений поїхати з України (він, до слова, пильно стежить за нашими виступами та досі дає свої поради). Його справу гідно продовжив тоді ще студент, а нині – викладач Тарас Бідованець. Людина з абсолютним слухом, він володіє багатьма інструментами, вміє організувати роботу колективу та робить це завжди з усмішкою, тому з ним дуже приємно працювати. Зараз у нас зміна поколінь. Завершили навчання та роз’їхалися Україною ті, хто розпочинав, серед яких дуже талановиті, зокрема, Люба Боднар, Ліза Баран і багато інших чудових хористів. Їм на зміну прийшли молоді, також талановиті хлопці й дівчата. Незважаючи на пандемію, на цю страшну війну, хор і надалі тішить своїх прихильників чудовим співом. А мені, як одному з тих, хто був біля витоків нашого колективу, це ще більш приємно, адже хоровий спів ні з чим не зрівняти, відчуття мелодії, кожного акорду зігріває душу в цей непростий час.
Тарас Бідованець став керівником хору в перший же рік його створення. Ярослав Запотоцький, плануючи свій від’їзд, налаштовував товариша, що це може впасти на його плечі, якщо він, звичайно, матиме на те бажання. Тарас Юліанович відгукнувся схвально, адже йому подобалася ця справа, хоча, як, власне, керувати хором, як зізнається сам, уявляв слабо, адже ніколи не мав такої практики. Шевченківські дні 2016-ого – перший його досвід як керівника хору.
– Звичайно, спочатку було незвично та навіть страшнувато, – пригадує Тарас Бідованець. – Далі доводилося розучувати з хором нові твори – теж цілком незнайома до того часу справа для мене. Так, тяжко було, але водночас була й підтримка від колективу, тож згодом усе налагодилося. Наші хористи були готові співати, творити, незважаючи на те, хто перед ними – Ярослав чи Тарас. Так, у нас в хорі – завжди дружня атмосфера. Керівник не сприймається як адміністративна посада, а як помічник. Я – такий же хорист, лише стою за кілька метрів далі.
Репертуар хору ТНМУ – широкий та різноплановий. Це, як уже неодноразово згадувалося, і колядки, і твори на слова Тараса Шевченка, і повстанські пісні. Одним з музичних досягнень хору Тарас Бідованець вважає арію Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, яку виконали під час імпрези з нагоди 60-річчя університету. Серед найяскравіших творчих моментів – також чудовий виступ у рамках урочистої академії та святкової науково-практичної конференції, присвячених 90-річчю Івана Семеновича Сміяна, ректора ТНМУ впродовж 1981-1997 рр., – виконання відомого «Хору євреїв-рабів» («Va pensiero…») з опери Джузеппе Верді «Набукко». Не один раз хор ТНМУ виступав на сцені й Тернопільського драмтеатру, і ПК «Березіль» імені Леся Курбаса. Неповторні миттєвості подарувала нашим хористам поїздка з колядою до Івано-Франківська. Це був візит у відповідь. Народна чоловіча хорова капела «Сурма» імені Б.Волосянка Івано-Франківського національного медичного університету виступала в нас з нагоди Дня медичного працівника, наш хор натомість поїхав колядувати до них, де відвідав адміністративний корпус, завітав на кафедри. Ця чудова мандрівка залишила по собі незабутні спогади та ще більше здружила хоровий колектив нашого університету.
«Студенти та викладачі чудово зспівуються»
Нині в хорі суттєве оновлення. Якщо викладацький склад колективу здебільшого незмінний, то чи не всі студенти з початкового набору вже закінчили навчання та пороз’їжджалися за межі нашого університету. Впродовж минулого навчального року вдалося оновити студентський склад, з яким мали колядувати торік, і розпочалася нова хвиля COVID-19, багато членів вченої ради захворіли, тож традиційний офіційний різдвяний виступ, на жаль, змушені були скасувати.
– Що для мене в роботі хору найскладніше? Мабуть, розучувати все з нуля, – зауважує Тарас Бідованець. – З попереднім колективом ми вже дуже злагоджено працювали, з легкістю відтворювали твори та швидко вивчали нові. У нас була напрацьована методика, коли двоє-троє, як ми їх називаємо, опорні голоси, вчили партію й потім вели всіх за собою – таким чином твір розучував весь колектив. Тепер доводиться налагоджувати всю цю роботу спочатку. Втім, як показує досвід цьогорічного різдвяного концерту, це нам гарно вдається. Студенти та викладачі чудово зспівуються. Чую приємні враження від виступу самих хористів.
Тож я задоволений, як хор розвивається. З’являються нові учасники. Час від часу лунають телефонні дзвінки: «Можна долучитися до хору?». – «Звичайно, можна. Приходьте на наступну репетицію». Що для цього потрібно? На жаль, одного бажання співати не досить. Повинен бути музичний слух. У нашому хорі більшість людей не мають музичної освіти. Ми ж не професійний колектив й у нас не йдеться про те, щоб обов’язково співати з нот. Треба відтворити те, що співають, як мовиться, на вухо більш досвідчені колеги, які вже знають партію. Тож у кого є музичний слух – вливається в колектив без жодних проблем. Звісно, якщо людина ще й має музичну освіту чи співала у хорі, неважливо в якому, – це великий бонус. Часто під час прослуховування мені кажуть: «Та я тільки в церковному хорі співала». Та це ж чудово! Адже є досвід співати біля когось, а не самому. Хор – це насамперед колектив, де не потрібно виділятися, це творчість, але не індивідуальна. Ми разом творимо, разом співаємо одну партію, скільки б хористів не було – 5 чи 25, їхні голоси повинні злитися в єдине ціле.
Студентка другого курсу медичного факультету Тетяна Шевчук – з нової плеяди студентського складу університетського хору. Вона приєдналася до нього цього навчального року, бо обожнює співати. У дівчини вже був певний досвід хорового співу: навчаючись у музичній школі, співала в дитячому хорі, згодом – у церковному в рідному селі. Тож, коли вступила до ТНМУ, без вагань долучилася й до університетського хору. «Звичайно, сольно співати легше, у хорі значно важче. Втім, саме хоровий спів мені подобається більше. Це така атмосфера! Велична і неповторна», – із захопленням каже Тетяна.
Приєднався цьогоріч до творчого колективу ТНМУ з різдвяними віншуваннями й семирічний Марчик – молодший братик студентки п’ятого курсу медичного факультету Тетяни Степанюк. «Залучити братика до дійства – це була ініціатива наших викладачок, – усміхається дівчина. – Торік він не раз приходив зі мною та сестрою на репетиції, адже не було з ким вдома залишити. І його запам’ятали. Прийшла я якось на репетицію, а мене й запитують, чи не хотів би Марчик узяти участь, повіншувати. Запропонували Мар’яні Варварук, яка організовує вертепне дійство. Вона була лише «за». Марчик вивчив віншування – і ось він тут. Чи хвилювався? Гадаю, я більше хвилювалася (сміється), хоча у хорі з першого курсу, отже, вже п’ять років. Моя старша сестра Ярина, яка вже закінчила наш університет, теж була учасницею хору. Коли я ще навчалася у школі, багато розповідала мені про нього, завжди показувала відео, на яких вони колядують, співають. А я теж дуже люблю брати участь у таких заходах, тож коли вступила до ТНМУ, з величезним натхненням приєдналася до хору. Звичайно, іноді складно поєднувати і навчання, і особисті справи, і ще й знаходити час для всіх репетицій, проте, якщо є щире бажання – то все вдається».
«В університеті підтримують усі добрі починання»
Як слушно зауважує ректор університету, професор Михайло Корда, наш хор – яскрава візитівка університету. Адже він є свідченням того, що в ТНМУ підтримують усі добрі починання та прислуховуються до думок кожного, незважаючи на звання та ранги.
– Щиро дякуємо нашому хоровому колективу, що, попри складні обставини сьогодення, він несе радість людям, дарує прекрасне мистецтво, – наголошує Михайло Михайлович. – Це допомагає вистояти нам у найважчих ситуаціях, зокрема, в повномасштабній війні, в якій ми обов’язково здобудемо Перемогу. Адміністрація університету підтримувала та підтримуватиме надалі всі ідеї і діяльність нашого творчого колективу. Бажаю вам подальшого розвитку, реалізації творчих задумів і планів.
Які творчі мрії в хору ТНМУ сьогодні?
– Колись була така маленька мрія: поїхати на різдвяний фестиваль «Велика Коляда» до Львова, де збираються найрізноманітніші колективи, – каже Тарас Бідованець. – Може, й втілимо колись це в життя. Найбільше ж наше бажання, як завжди, – розучувати нові гарні твори та доносити їх до людей.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлини Миколи ВАСИЛЕЧКА