Як уникнути травм від падіння у похилому віці

Готуючи цю тему, мені пригадався випадок кількарічної давнини, що трапився в Тернопільській університетській лікарні. До ортопедо-травматологічного відділення доправили літню американку, що приїхала в Україну з доброчинною місією, але її планам не судилося здійснитися. Жінка впала, до того ж із висоти власного зросту, й пошкодила кульшовий суглоб. Лікарі-травматологи діагностували в неї багатоуламковий перелом шийки стегна, що потребував складної ортопедичної операції.

Доцентка кафедри невідкладної та екстреної медичної допомоги Тернопільського національного медичного університету Лариса Мартинюк каже, що падіння з людьми поважного віку трапляються доволі часто, це серйозна та поширена геронтологічна проблема.

Лариса МАРТИНЮК, доцентка кафедри невідкладної та екстреної медичної допомоги Тернопільського національного медичного університету

– Ларисо Петрівно, що каже статистика з цього приводу?

– Статистика стверджує, що майже тридцять відсотків людей у віці понад 65 років і 50 відсотків осіб, які старші 80 років, щонайменше, один раз на рік зазнають падінь. Якщо людина поважного віку впала один раз, то більша ймовірність повторних падінь упродовж року. Безпечне для молодих, падіння для літніх людей може призвести до переломів кісток, травм голови, пошкодження м’яких тканин і навіть летальних наслідків. Неприємності криються ще й у тому, що без сторонньої допомоги постраждалий унаслідок падіння вже не зможе ходити не те, що вулицею, а навіть у власному будинку, тобто втрачає можливість вести звичний спосіб життя. Найбільша ж прикрість, що травма значно підвищує ризик передчасної смерті.

Найчастіше в таких випадках трапляється перелом шийки стегна. Лікування, як правило, триває, майже пів року. Хворі змушені спочатку тривалий час лежати в гіпсі, а потім протягом кількох місяців відновлювати рухову функцію, страждають від пролежнів, застійної пневмонії, інфекції. У 20% всіх випадків перелому шийки стегна настає смерть від ускладнень. Половина літніх хворих після цієї травми стає глибокими інвалідами, що потребують постійного догляду.

Хочу зазначити, що для жінок у віці понад 55 років і чоловіків більше 65 років смертність і частота шпиталізацій у зв’язку з травмами значно підвищуються. Більше третини всіх жінок принаймні один раз на життя зазнають падіння та кісткового перелому, що спричинений остеопорозом. Щодо чоловіків, то в них дещо краща ситуація, бо ризик виникнення впродовж життя кісткового перелому майже вдвічі нижчий, ніж у жінок.

У більшості випадків падіння не призводить до травм чи переломів, тому логічно, чого ж людині йти до лікаря? Проте це не означає, що їй не потрібна медична допомога, бо часто таких людей непокоїть страх повторних падінь, нерідко вони втрачають упевненість у власних силах, можуть навіть самоізолюватися чи усамітнитися у власному помешканні, в них розвивається депресія, формується «синдром боязні», який може призводити до не менш сумних наслідків, ніж результати фізичної травми, адже є найбільш частою причиною зниження активності літніх людей.

– Логічно виникає питання, а чому ж молоді люди «не зашпортуються» на рівному місці або якщо й упали, то легко підводяться та йдуть далі. Як пояснити причини, що викликають падіння?

– Здорові люди активно рухаються й зрідка падають, бо, з одного боку, мають нормальну рефлекторну регуляцію рухів, правильну роботу центрів рівноваги та вестибулярного апарату, а з іншого – гарний зір, що й дозволяє правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі та обходити перешкоди. Порушення хоча б одного з перерахованих механізмів збільшує ризик падіння.

Якщо ж йдеться про людей поважного віку, то неможливо назвати якусь одну причину падіння, бо зазвичай це є наслідок складної взаємодії багатьох чинників, зокрема, внутрішніх, коли з віком знижуються всі функції організму. До них належать вікові зміни опорно-рухового апарату, органа зору та серцево-судинної системи, що призводять до порушення ходи, координації, запаморочення, зниження гостроти зору, розвитку захворювань, які характеризуються болем, обмеженням рухливості суглобів, м’язовою слабкістю.

Порушується робота систем, що беруть участь у підтримці балансу та стабільності, скажімо, в положенні стоячи, сидячи чи ходьбі пішки. Успіх чи неуспіх утримання балансу залежить від здатності організму в найкоротші терміни оцінити можливі перешкоди, напрямок руху, ділянку опори і, головне – забезпечити адекватну швидкість і силу скорочення скелетного м’яза. Насправді, м’язова слабкість будь-якого типу є основним показником падінь, а якщо до неї додати ще й зниження гостроти зору, контрастної чутливості, глибини сприйняття та адаптації в темряві, то така «поліфонія», певна річ, може викликати падіння.

Хронічні та гострі захворювання, а також використання низки лікарських препаратів можуть підвищувати ризик падінь. Скажімо, коливання артеріального тиску спостерігається при анемії, аритміях, метаболічних захворюваннях, до прикладу, цукровому діабеті, нейрокардіогенному гальмуванні після сечопуску, недостатності вітаміну В12. Зміни ходи відбуваються за артриту, деформації стопи, м’язовій слабкості, вертебро-базилярній недостатності, інсульту, погіршенням зору супроводжуються катаракта, глаукома.

Підвищений ризик падінь може спричинити й використання деяких лікарських препаратів. Так, анальгетики та психотропні препарати, особливо антидепресанти, антипсихотики, можуть знижувати відчуття пильності або сповільнювати роботу центральної нервової системи. Антигіпертензивні (ліки від високого тиску) та протиаритмічні препарати знижують мозкове кровопостачання. Нейролептики можуть сприяти зниженню концентрації уваги, погіршенню роботи головного мозку. Деякі діуретики негативно впливають на роботу вестибулярного препарату.

Щодо зовнішніх чинників, то найперше вони пов’язані з неправильною організацією безпечного руху: незручне взуття, погані окуляри, відсутність допоміжних засобів пересування (тростин, ходунків, тощо), низька безпека житла. Ризик є найбільшим, коли середовище, де мешкає людина, потребує значного контролю та мобільності. Загрозу становить пересування слизькою поверхнею або ж перебування в незнайомому середовищі, скажімо, переїзд у новий будинок, в якому старенька людина не дуже добре орієнтується.

Також ситуативні фактори, а саме певна діяльність чи рішення, можуть збільшити ризик падінь і травм, пов’язаних з падіннями. Як приклад, можна навести розмови чи відволікання на виконання кількох завдань одночасно, внаслідок чого можна не помітити небезпеку. Такі випадки часто трапляються навіть під час прогулянок у парку, вулицею, коли людина не помічає бордюр, сходинку чи виступ на тротуарі або намагаючись швидко пересуватися у ванній кімнаті не зважає на мокру та слизьку підлогу. Особлива небезпека чатує вночі, коли недостатньо освітлення, й ще не зовсім прокинувшись, людина шукає у темряві туалетну кімнату. Прикрий випадок може трапитися й удень, приміром, як це було з мамою однієї моєї знайомої, коли пролунав дзвінок у двері, вона кинулася відчиняти, і здавалося б на рівному місці, отримала перелом шийки стегна.

– Чи можна якось запобігти падінню чи хоча б створити певні умови, аби убезпечити своїх батьків, родичів від такої напасті?

– Певна річ, превентивні заходи тут відіграють першочергову роль. Найперше потрібно провести ознайомчі «тренінги» з тими людьми, про яких ви піклуєтеся, – розповісти старенькій мамі, бабусі, чи тітоньці про небезпеку, яку може спричинити падіння. Важливо також створити необхідні умови цим людям, які унеможливлять чи мінімізують ймовірність падіння – зорганізувати безпечний побут і житло. Скажімо, доволі часто люди поважного віку падають у ванні, позбавленій поручнів, або біля неї на слизькій підлозі. Отож, варто подбати про поручні у ванній кімнаті та щоб на дні ванни під час купання завжди був простелений гумовий килимок з опуклим малюнком, що перешкоджає ковзанню. Пояснюємо пацієнтам, що необхідно спочатку наповнити ванну теплою водою, а вже потім сідати в неї, бо коли цього правила не дотримуватися, велика небезпека отримання опіків, особливо коли літня людина, перебуваючи в купелі, відкриває кран, щоб додати гарячої води.

Украй важливим для літніх людей є розташування поручнів. Якщо індивідуально підбирати їх у домашніх умовах, то треба знати, що є правило – поручень повинен знаходитися на рівні променево-зап’ястного суглоба пацієнта. Це правило поширюється на устаткування ванної, туалету, а також при підборі тростини чи ходунків. Дуже важливим моментом є й добір «правильного» взуття. Воно має бути з низьким підбором або без нього, на гумовій чи неслизькій підошві, зручним буде взуття типу спортивного з шнурівкою або застібкою. Небезпечні будь-які види «шльопанців», адже вони створюють додатковий ризик падіння, збільшуючи нестійкість ноги та зісковзання взуття з неї.

Особливу увагу заслуговує ліжко та крісло для літньої людини. Ліжко повинне бути не нижче 60 см, не м’яке, не має прогинатися під пацієнтом. Це позбавить хворого больових відчуттів, зумовлених змінами хребта за остеохондрозу, спондилоартрозу тощо. А от крісло краще обрати з невисокими зручними підлокітниками, з досить високою спинкою для опори голови, важливо, щоб край крісла не натискав на ділянку підколінних ямок, бо це може викликати порушення кровообігу в нижніх кінцівках та призвести до венозних тромбозів.

Ще один важливий чинник, який ми доволі часто спостерігаємо у літніх людей, пов’язаний з так званою з ортостатичною гіпотензією під час швидкого переходу з горизонтального у вертикальне положення, вставанні з ліжка або крісла. При цьому часто розвивається короткочасна недостатність мозкового та коронарного кровообігу. Ризик падіння в цьому стані зберігається протягом 20-30 хвилин. Отож варто уникати швидкої зміни положення тіла, аби запобігти запамороченню та втраті стійкості положення тіла.

Якщо дотримуватися цих простих, але доволі дієвих правил, то можна убезпечити себе чи своїх рідних від падіння та вести активний спосіб життя, всупереч прожитим рокам.

Лариса ЛУКАЩУК