В усьому світі первинну медичну допомогу визнано основою охорони здоров’я. Професія сімейного лікаря користується повагою в держави та суспільства. Але в Україні чомусь не збільшується серед випускників медичних вишів охочих стати сімейними лікарями. Як зламати стереотип про лікаря «первинки» та заохотити молодь до цієї спеціальності, розпитували завідувачку кафедри терапії та сімейної медицини ТНМУ ім. Івана Горбачевського, голову Асоціації сімейної медицини Тернопільщини, професорку Лілію БАБІНЕЦЬ.
– Ліліє Степанівно, ваш особистий професійний шлях бере початок саме із сімейної медицини та є свідченням того, що в цій спеціальності можна досягти чимало. Чому ж студенти її оминають? Чи це й справді так?
– Наразі у нашому університеті триває кампанія щодо вибору циклу за напрямком базисних дисциплін: «внутрішні хвороби», «хірургія», «акушерство та гінекологія», «загальна практика-сімейна медицина». Звичайно, ми проаналізували ситуацію щодо обрання дисциплін за вибором, і висновки, на жаль, невтішні – фах «Загальна практика-сімейна медицина» наші майбутні випускники обирати не квапляться. Пояснюють це складністю та великою відповідальністю цієї спеціальності, бояться розподілу у сільську місцевість, де можуть виникнути певні фінансові труднощі й проблеми із житлом. Низький рівень престижності фаху у суспільстві теж є одним з чинників. Отож, маємо нині невелику кількість студентів 6 курсу нашого вишу, які готові обрати саме цей цикл «загальна практика-сімейна медицина», а в майбутньому – фах сімейного лікаря, який на первинному етапі забезпечує надання 80-90% усього обсягу медичної допомоги українцям. Узагалі ж значимість первинної медико-санітарної допомоги та цього лікарського фаху важко переоцінити. Наприклад, вже підраховано, що під час коронавірусної пандемії в Україні 87% всіх зареєстрованих випадків захворювання було від початку до завершення проліковано саме на етапі первинної медичної допомоги й лише 13% – на шпитальному.
– Були очікування, що зі зміною фінансування первинної медичної допомоги, коли лікарі почали отримувати високі заробітні плати, й кадрову проблему розв’яжуть?
– В Україні не здійснювалася національна оцінка потреб і попиту на медичні кадри, зокрема на лікарів і медичних сестер. Це ускладнює стратегічне планування кадрових ресурсів охорони здоров’я. Основний тягар захворюваності в Україні, крім гострих захворювань, пов’язаний з неінфекційними захворюваннями та поведінковими ризиками, що зумовлює необхідність збільшення кількості лікарів і медичних сестер первинного рівня медичної допомоги й розширення їхніх функцій. Наразі ж максимальна кількість ресурсів зосереджена на рівні спеціалізованої допомоги.
Розширення ролі первинної ланки медичної допомоги відповідає національній реформі первинної ланки в Україні. Крім того, національні концепції щодо екстреної допомоги, неінфекційних захворювань, психічного та громадського здоров’я покладають низку додаткових функціональних обов’язків на лікарів загальної практики-сімейної медицини, проте рівень відповідності їхніх знань і кваліфікації для виконання таких функціональних обов’язків не визначено.
З часу початку реформи системи охорони здоров’я в Україні статус лікаря первинної медичної допомоги (лікар загальної практики-сімейної медицини, дільничний педіатр і дільничний терапевт) значно зріс. Саме лікар загальної практики-сімейної медицини визначає маршрут пацієнта, проводить левову долю лікування, головно – профілактичного та реабілітаційного спрямування на амбулаторному етапі, що має свої особливості як медичного, так і матеріально-технічного забезпечення.
Старт нового типу фінансування галузі (за подушним принципом) призвів до покращення фінансового стану медпрацівників. Підраховано, що навіть на початку кар’єри лікар у середньому має на 30% вищу зарплатню. Через 3-5 років – зарплатня вдвічі, а у деяких регіонах утричі перевищує таку ж зарплатню лікаря «вторинки» чи «третинки».
Теоретично витрати Центру ПМД на роботу «сімейки» можуть досягати 90 тисяч гривень на місяць за новим розкладом. За чинним законодавством – 54 тисячі гривень. Що маємо ж насправді? Як це конвертується в зарплатню? Кажуть, приблизно про 18 тисяч гривень до оподаткування за нинішнім розкладом – це середній показник. І майже 30 тисяч гривень – за майбутнім. За даними пресслужби НСЗУ, в першому кварталі 2020 року в деяких медичних установах середньомісячні витрати на оплату праці лікаря склали 20-28 тисяч гривень.
Часто територіальні громади, крім фінансування, що надає НСЗУ, посилюють матеріальну забезпеченість амбулаторій лікарів сімейної медицини додатковими бонусами – транспортом, пальним, житлом для лікарів і середнього персоналу, закупівлею діагностичної та лікувальної апаратури й медикаментів та ін. Все це піднімає авторитет лікарів первинної ланки, щоправда, відбувається це поступово, не так швидко, як хотілося б.
– Можливо, ще не відбулася також у суспільній свідомості переоцінка значимості та пріоритетності цього фаху?
– Так. Гадаю, діють ще старі стереотипи щодо другосортності лікаря первинної меддопомоги, що зовсім протилежно європейській цивілізаційній тенденції. Пов’язано це також з необізнаністю не лише студентів старших курсів (це не дивно, це можна зрозуміти), але й загалом у суспільстві, а головне – з недостатньою кількістю викладачів у системі вищої медичної освіти, які у своїй кар’єрі проходили етап роботи на ПМД, і розуміють важливість цього фаху та щиро його пропагують. Сприяє цьому також довготривалий анамнез корупційної складової у системі охорони здоров’я, суспільстві загалом. Корупційна тіньова складова заробітної платні, багаторічний розподіл молодих фахівців на роботу та вибір майбутньої лікарської професії не за хистом, рівнем знань, ідейною мотивованістю, а «за знайомством», родинними зв’язками та ін., зниження рівня викладачів, що приходять на клінічні кафедри без професійного клінічного досвіду, часто з теоретичних кафедр та ін.
Коли мене запитують, яка головна фігура у системі охорони здоров’я, впевнено відповідаю: «Лікар первинної меддопомоги». Це лікар, з яким громадянин України підписує декларацію на надання медичної допомоги – найбільш наближеної до пацієнта, холістичної, тобто пацієнт-орієнтованої, яка спрямована на лікування не хвороби, а персонально кожного хворого.
Лише грамотний лікар на етапі первинної меддопомоги зможе найбільш якісно та швидко визначитися з діагнозом, сформувати найраціональніший та економічно вигідний маршрут ведення пацієнта. Важливою складовою роботи лікаря «первинки» є ведення громадян здорових і практично здорових. Чим більше здорових людей та пацієнтів у ремісії або коригованих хронічних хворих буде під його патронатом, тим більше коштів залишиться в лікаря для розвитку та збільшення зарплатні.
За новим принципом вибору фаху та місця роботи, який очікує наших випускників, найбільшою буде пропозиція саме у сфері первинної меддопомоги. Велика нестача лікарів, власне, на цій ланці – до 15% навіть у такій забезпеченій лікарями області, як наша. У південних і східних регіонах незаповненість спеціалістами первинної меддопомоги становить від 15 до 50 відсотків. Низьку щільність як лікарів, так і медичних сестер зафіксовано в Закарпатській, Київській, Миколаївській, Херсонській та інших областях. Про це потрібно чесно говорити та готуватися серйозно до виконання саме реального запиту українського суспільства на лікаря сімейної медицини.
– Трапляються, і не так рідко, випадки, коли студент обрав вузькопрофільну спеціалізацію, але потрапити на інтернатуру чи на роботу за цим фахом справа не одного року…
– Це важливі моменти, які потрібно чесно озвучувати з огляду на справжні реалії структурної кадрової потреби у фахівцях. Тому обрати цикл сімейної медицини на 6 курсі, вважаю, найбільш доцільним, адже в такому випадку студент буде більш готовий до проходження інтернатури й практичної роботи.
Важливо також пригадати або повідомити студентам про те, що фах «загальна практика-сімейна медицина», цикл навчання на нашій кафедрі – мультидисциплінарний за своїм контентом, тобто вивчає найбільш актуальні нозології амбулаторної терапії, хірургії, акушерства і гінекології, педіатрії, неврології, ЛОР та інших спеціальностей згідно з кваліфікаційним паспортом цієї спеціальності та клінічними настановами, які відображають ведення пацієнтів на етапах ПМД, «вторинки» та «третинки».
Хочу зауважити, що наша кафедра терапії та сімейної медицини медичного факультету ТНМУ має гарну клінічну базу й можливість забезпечити проведення практичної частини занять у кабінетах сімейних лікарів, дільничних терапевтів і педіатрів, хірургічних і кабінетах вузьких спеціалістів консультативного центру ТКМЛ №2, а також жіночої консультації. Це наразі великий бонус, на відміну від інших кафедр, що розташовані в клініках, де доступ до пацієнтів ускладнено. Навіть з огляду на це доцільно обирати саме нашу кафедру. Деякі тематики ми опрацьовуємо у симуляційному центрі, що дозволяє закріпити певні практичні навички. Хоча, безумовно, пріоритетною формою роботи є реальні умови прийому в кабінетах практичних лікарів, ознайомлення із системою E-Health і класифікацією ICPC-2 (проблем, діагнозів і синдромів в амбулаторній практиці), системою видачі електронних лікарняних і рецептів, проведення вакцинації, профілактичних оглядів тощо.
Важливим бонусом набуття фаху лікаря загальної практики-сімейної медицини в Україні є те, що це найкращий фах для старту молодого спеціаліста в приватну медицину. Маємо повну юридичну та правову базу для початку діяльності лікаря як ФОПа, що дає можливість залучити державне фінансування через укладання декларацій з населенням з капітаційними коштами від НСЗУ, а також зекономити до 20 відсотків цих коштів для утримання бюрократичного керівного апарату центрів ПМСД, за рахунок яких можна підвищувати зарплатню, наймати додаткових спеціалістів, закуповувати апаратуру та медикаменти. А це дозволить розширити можливості амбулаторій ПМД за рахунок виконання деяких послуг вторинної медичної допомоги (діагностичні, лікувальні, реабілітаційні та ін.). Це збільшить конкурентоспроможність лікаря сімейної медицини.
Отож, майбутнє – за сімейною медициною. І я впевнена, що вже зараз ми повинні дбати про нове покоління сімейних лікарів, з новою філософією цієї спеціальності та сучасними поглядами. Наше завдання – прищепити повагу у суспільстві до сімейної медицини, а професія сімейного лікаря повинна стати в Україні елітною.
Лариса ЛУКАЩУК
Світлини Миколи ВАСИЛЕЧКА