Христина Козак: «Варто прагнути ставати кращою версією себе, тоді й результат у навчанні буде кращим»

Христина Козак – наставниця проєкту, студентка шостого курсу медичного факультету. Вона вміє найкращим чином розкривати потенціал першокурсників, надихає на плідне навчання, заохочує до активного життя у стінах університету та поза ним.

– Христино, чому запрагли бути ментором?

– Стати ментором спонукав власний життєвий досвід. Ще 2015 року, коли я була наляканою першокурсницею, проєкту «Ментор» у нашому університеті не було, тому доводилося шукати підтримку та допомогу в знайомих старшокурсників. Іноді мені здавалося, що я їм просто набридаю власними настирливими запитаннями… Пригадую, як 2018 року побачила оголошення про добір у ментори й ще тоді твердо вирішила допомагати не лише українським, а й іноземним студентам освоїтися на новому місці.

– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Ділюся власним досвідом і розповідаю всі відомі мені студентські лайфхаки для успішного навчання. Стараюся стати надійним «старшим» другом, в якого можна запитати про все, що турбує та бути впевненим, що допоможуть. Іноді, аби розвіяти сумні думки першокурсників та підняти їм настрій, розповідаю веселі історії з мого студентського життя.

– З якими проблемами до вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Оскільки я була ментором і в іноземних, і в українських групах, довелося розв’язувати різні проблеми. Проте дуже тішуся, що допомагаю першокурсникам розібратися не лише з процесом навчання, а й з індивідуальними питаннями, як-от: де в Тернополі можна замовити найсмачніший торт другу на день народження, куди піти відпочити з одногрупниками на вихідні. Поки що, на щастя, вирішити певні питання вдавалося завжди.

– Які очікування від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Я відразу розуміла, хто такий ментор, тому все, на що сподівалася, це допомогти першокурсникам з усіма їхніми проблемними питаннями. Звичайно, приємним бонусом були б нові знайомства. І дуже добрим є те, що ці очікування втілилися в реальність!

Страхи були першого року менторства, ще не знала, чи вдасться втілити задумане, а от хвилювання – вже у другому. Тоді я була ментором іноземної групи та не знала, чи мого рівня володіння англійською мовою буде достатньо для комунікації з першокурсниками. Проте мої хвилювання виявилися марними й я вчергове переконалася, що до своїх мрій чи мети треба крокувати впевнено.

– Скільки років вже є ментором?

– Менторкою стала від започаткування проєкту, а це вже рівно половина всього мого студентського життя – 3 роки.

– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

– З кожним роком отримувала дедалі більше задоволення від спілкування з першокурсниками. Надзвичайно приємно, що з деякими студентами спілкуємося вже значно довше, ніж триває рік менторства. Дуже вдячна долі за те, що мала змогу бути ментором іноземних студентів, адже дізналася багато нового про культуру їхніх країн, мала можливість розповісти про мальовничі куточки України та, звичайно, «підтягнула» рівень своєї розмовної англійської мови.

– В якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– На жаль, під час карантину спілкуватися доводиться в онлайн-режимі, за допомогою відеодзвінків у програмі Microsoft Teams або листуванням у Месенджері, Telegram.

– З власного досвіду щось радите студентам?

– З власного досвіду раджу не хвилюватися за оцінки та стипендіальний рейтинг, варто прагнути ставати кращою версією себе, тоді й результат у навчанні буде кращим. Не завадить більше спілкуватися та здружуватися з одногрупниками, розвивати власні інтереси й вдосконалювати вже отримані навички. Потрібно цінувати кожну мить студентського життя й не забувати, що шість років промайнуть, по суті, непомітно.

Соломія ГНАТИШИН