Подією цьогорічних форумів у ТНМУ стала науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання вищої медичної освіти з формування практичних навичок і компетенцій лікаря загальної практики-сімейного лікаря» та засідання Українського клубу панкреатологів. Незважаючи на перешкоди, зумовлені великою війною, в заході взяли участь понад дві з половиною тисячі учасників з усієї України, а також Франції, Фінляндії та Іспанії.
Враженнями від роботи конференції попросила поділитися її організаторку – завідувачку кафедри терапії та сімейної медицини ТНМУ ім. Івана Горбачевського, голову Асоціації сімейної медицини Тернопільщини, професорку Лілію Бабінець.
«10 балів до скарбнички безперервного професійного розвитку»
– Ліліє Степанівно, вже вдруге за останніх два місяці ваша кафедра організувала таку масштабну науково-практичну конференцію. Розкрийте трішки таємниці цієї кухні – як добираєте спікерів, звідки з’являються ідеї щодо вибору тем і, зрештою, наскільки важливим є в нинішні непрості часи цей захід?
– Хочу зауважити, що конференція, про яку йдеться, для нас особлива, бо це не лише клінічний, а й педагогічний формат. Методологічні аспекти викладацької майстерності за фахом «Загальна практика-сімейна медицина» стали важливим для нас кластером. Узагалі ж подібні форуми зараз не так часто організовують в Україні, тому вони привертають увагу провідних фахівців нашої галузі – науковців і практиків. Ми ж намагаємося репрезентувати не тільки спеціалістів Тернопільського національного медичного університету, який є провайдером проведення цього форуму, зареєстрованого в МОЗ України, але й орієнтовані на Українську асоціацію сімейної медицини та регіональну асоціацію сімейної медицини Тернопільщини. До того ж це гарна можливість за два дні роботи конференції надати нашим сімейним лікарям ще й 10 балів до їхньої скарбнички безперервного професійного розвитку.
Не було такого регіону країни, крім тих, де йдуть активні бойові дії, звідки б до нас не приєдналися люди. Приємно, що лікарі з різних куточків нашої Батьківщини знайшли можливість спостерігати за роботою форуму. На захід зареєструвалося понад 2500 осіб, лікарі Тернопільщини складали десь п’яту частину від цієї кількості. Щодо переглядів на YouTube-каналі та сайтах Асоціації сімейної медицини, ТНМУ, то я наразі спостерігаю, як з кожним днем збільшується їхня кількість. Гадаю, що в такій популярності нашої конференції чималу роль відіграли й особистості лекторів, знаних фахівців вітчизняної медицини, дружбою з якими я надзвичайно пишаюся. Це – завідувачі кафедр загальної-практики сімейної медицини з усієї країни, очільники терапевтичних кафедр, лікарі-практики внутрішньої медицини. Назву лише кілька відомих імен, бо всіх, звісно, не перерахувати: завідувачки кафедр сімейної медицини – професорка Світлана Іванівна Шийко з Дніпровського медичного університету та професорка Наталія Сергіївна Михайловська із Запорізького національного медуніверситету, професор Харківського національного медичного університету Вадим Олександрович Тєрьошин, відома педіатриня-ендокринологиня, професорка Одеського національного медичного університету Валентина Іванівна Величко, проректорка Буковинського медичного університету, професорка Тетяна Олександрівна Ілащук, відомий терапевт з Полтавського національного медичного університету, професор Іван Петрович Катеренчук, знаний реабілітолог, професор Львівського національного університету імені Данила Галицького Лук’ян Васильович Андріюк та багато інших чудових спеціалістів.
– Привернуло увагу розмаїття доповідей вузькопрофільних фахівців.
– Першого дня ми запросили до слова наших колег інших спеціалізацій, аби зміцнювалася мультидисциплінарна ланка сімейної медицини – неврологів, дерматовенерологів, психіатрів та інших. Наступною була зустріч членів Українського клубу панкреатологів під керівництвом професорки Донецького медичного університету Наталії Борисівни Губергріц, яка наразі мешкає в Одесі та працює в приватному медичному центрі.
На перших позиціях у нас завжди кардіологічний блок, бо маємо в Україні, та й у світі, найвищу, понад 60 відсотків, смертність від серцево-судинних хвороб. Наші провідні спікери за цим напрямом – професор Іван Петрович Катеренчук з Полтави, професорка Тетяна Олександрівна Ілащук з Буковини, професори ТНМУ Мар’ян Васильович Гребеник, Надія Іванівна Ярема. Я також представила свою доповідь, присвячену амбулаторним питанням ведення пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Цікаву низку доповідей репрезентували й гастроентерологи: професорка з Ужгородського медичного університету Єлизавета Степанівна Сірчак розповіла про проблеми гепатобіліарної системи, голова Асоціації інтерністів Західної України Ольга Олександрівна Бондаренко мовила про медикаментозно-індуковану гепато- та гастроентеротоксичність, професор нашого університету Ігор Ярославович Господарський вів мову про сучасні стратегії гепатології. Найсвіжіші новини світової та європейської панкреатології представила Наталія Борисівна Губергріц, оприлюднивши нові настанови щодо ведення хворих з хронічним панкреатитом із зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози. Багато цікавої інформації прозвучало в її доповіді про ад’ювантний синдром. Йшлося про третинні розлади та побічну дію екзогенних чинників на організм, зокрема, вплив силіконових матеріалів, імплантів та інше. Прозвучали й поради фахівчині щодо зміни способу життя, харчування, заняття спортом, вживання вітамінних комплексів, пробіотиків, пребіотиків задля покращення самопочуття та стану здоров’я пацієнтів з хронічними недугами.
«Не відстаємо від європейської терапевтичної панкреатології»
– Які теми були фаворитами на зустрічі Українського клубу панкреатологів, що відбувся в рамках форуму?
– Як віцепрезиденту Українського клубу панкреатологів для мене було за честь зорганізувати цю зустріч, хоча й в онлайн-форматі, але на платформі нашого університету. Ми проводили й раніше такі засідання, але вони були наживо й учасники з усіх міст України мали можливість приїхати до Тернополя, поспілкуватися, обмінятися новинами, досвідом. Звісно, прикро, що через масштабне вторгнення ми позбавлені цієї можливості, як колись, наприклад, зустрітися на Донеччині, неподалік Святогірської лаври, яку, до слова, русня бомбила, не звертаючи увагу на те, що це православна святиня, у Коблево на Миколаївщині. Але тішуся, що на цей форум до нас завітали не лише відомі вітчизняні панкреатологи, але й фахівці світової величини.
– До речі, які з виступів іноземних колег, на ваш погляд, викликали особливе зацікавлення аудиторії?
– Загалом було чотири доповіді зарубіжних фахівців. До слова, матеріали виступів надійшли до нас англійською мовою, я вдячна, що наша молода гілка викладацького складу прийшла на допомогу – це доктор філософії Катерина Юріївна Кицай та Андрій Ігорович Банадига, які зробили переклад. Особливе зацікавлення в мене, та й, сподіваюся, в багатьох учасників форуму, викликала доповідь віце-президента Європейського клубу панкреатологів – професора Домінгоса Муньоса. До речі, ми маємо доволі потужне представництво в цій організації, яка дуже прихильна до України, про що свідчить той факт, що останнє його засідання, щоправда, в онлайн-форматі, відбулося в липні 2022 року в Києві. Так от, повертаючись до доповіді Домінгоса Муньоса, маю зауважити, що іспанський науковець представив нам дуже цікаві випадки щодо лікування пацієнтів після перенесеного гострого панкреатиту, представив сучасні європейські настанови з ведення таких хворих. Він розповів про зовнішньосекреторну недостатність підшлункової залози, розкрив, зокрема, питання генезу, прокоментував дозування та призначення ферментів за цієї патології. Дуже важливо було почути рекомендації від спікера такого рівня, й чимало нового для нас прозвучало з уст європейського колеги. Але приємним моментом було те, що, й ми не відстаємо від європейської терапевтичної панкреатології.
Окрему групу представляли тренери – викладачі сімейної медицини, зокрема, це доктор Хелена Карппінен зі своєю командою з Фінляндії. Вона продемонструвала нові підходи щодо викладання сімейної медицини на післядипломному рівні. Нам цей досвід був дуже цікавий ще й з тієї позиції, що у світі післядипломна освіта проходить не на університетських базах, а в клініках, і викладачами там є практикувальні тренери, які мають ліцензію на викладання. Вони приймають у свої клініки якусь визначену кількість молодих дипломованих лікарів і готують їх за певними настановами, тобто за допомогою деяких методик навчають, як правильно працювати. Під час таких вишколів застосовують розмаїті прийоми та інструменти задля засвоєння матеріалу. Велику увагу, як я зауважила, надають питанням зворотного зв’язку, тобто відстежують, наскільки ефективно молоді лікарі у співпраці з тренером засвоїли матеріал. Це відбувається в різних форматах – в очному та в режимі телекомунікаційного зв’язку, за допомогою інтернет-ресурсів, під час роботи в групах, до складу яких входять ще й колеги з досвідом. Найчастіше робота в групах відбувається, коли розглядають важкий клінічний випадок, який виходить за межі звичних стандартів. Це саме той досвід та знання, яких нині вимагає один з найважливіших напрямків – персоніфікована медицина.
Дієві прийоми педагогічних і клінічних підходів у підготовці лікаря загальної практики-сімейної медицини продемонструвала у своїй доповіді «Навчання ( стажування) майбутніх сімейних лікарів. Від теорії до практики» й представниця наших французьких колег – доктор Сабін Байєн.
– На форумі презентували навчально-методичний посібник «Мультидисциплінарні аспекти викладання дисципліни «ЗП-СМ» у вищій медичній освіті». Як вважаєте, чи стане він настільною книгою для викладачів цієї дисципліни?
– Сподіваюся на успіх. Це вже третій наш навчальний посібник у такому форматі, отож і він, гадаю, буде корисним для всіх фахівців першого контакту. В нас уже стало традицією щороку після завершення науково-практичної конференції видавати посібник, матеріали до якого готують наші спікери з різних регіонів України. Певна річ, є тут чимало праць наших тернопільських клініцистів, більшість матеріалів присвячені компетентнісним підходам до викладання сімейної медицини. Ми намагалися закцентувати увагу саме на мультидисциплінарних аспектах у підготовці універсального лікаря, яким нині вбачаємо фахівця первинної ланки. Можливо, для когось й дивно, що ми підготували саме друковане видання, а не електронний посібник, який зараз так популярний, особливо у молоді. Але я все ж-таки прихильниця традиційної книги, яку можна взяти до рук, погортати, відчути енергетику, покласти закладки, а також візульно сприйняти матеріал, залишаючи простір для власних роздумів.
«Без особистості лікаря не обійтися»
– Яку резолюцію затвердили учасники конференції?
– Зібравшись такою великою аудиторією, безсумнівно, ми мали прийняти ті рішення, які б стали ключовими та дали нам можливість вистояти в ці нелегкі часи, втримуючи навчальний, педагогічний та науковий фронт. Це буде, впевнена, нашим внеском у велику Перемогу, бо на нас дивиться світ і маємо довести, що таки вистоїмо та не допустимо на наші землі ненависної русні. Зрозуміло, що в кожного своя ділянка роботи та своє завдання, але маємо використати увесь свій потенціал і ресурс, який нині надають іноземні колеги, та йти вперед, розвиваючи наші можливості.
Конференція відбулася в річницю рашистського повномасштабного вторгнення й, звісно, це був для нас великий сум, бо одразу перед очима – жахлива картина звірств ерефівських нелюдів. Але я сприймаю цю дату не як початок знищення, а рік Незламності, свідчення звитяжності українського народу, що вразила цілий світ. Тому й у тилу ми повинні працювати, не сидіти, склавши руки, а робити все, як належить. Це відображено в перших пунктах резолюції форуму, де йдеться про активну участь лікарів первинної медичної допомоги, а також викладачів дисципліни «загальна практика-сімейна медицина» в єдиному медичному та методичному фронті в час війни щодо надання ефективної медичної допомоги мешканцям, пораненим і тимчасово переміщеним особам. Йдеться також про більш якісне викладання цієї дисципліни.
Далі йдуть пункти, які безпосередньо пов’язані з нашим фахом – «загальна практика-сімейна медицина», скажімо, щодо ефективного впровадження міжнародних настанов в щоденну лікарську практику, але з урахуванням українського досвіду, який, повірте, в нас теж доволі вагомий. Окремо винесені в резолюції й питання доцільності створення в медичних університетах факультетів загальної-практики сімейної медицини для здійснення підготовки сімейного лікаря протягом усього терміну навчання та позиціонування дисципліни «Загальна практика-сімейна медицина» як базової. Профільні кафедри сімейної медицини пропонуємо віднести до випускаючих. Це для нас також принципово.
Проголосували учасники конференції ще й за активне долучення професійної асоціації працівників первинної медичної допомоги до впровадження реформи системи охорони здоров’я на засадах пріоритетності первинної ланки, бо ми також хочемо бути не спостерігачами, а активними учасниками цього процесу. Загалом є дев’ять позицій, які можна переглянути на сайті нашого університету та Асоціації сімейної медицини. Розуміємо, що це непрості завдання і потребують вони чимало зусиль. Але єдиний правильний шлях до їх втілення – наполеглива праця. Як би далеко не забігали наперед сучасні цифрові технології, без особистості лікаря – думаючого, наполегливого, співчутливого, родинного, мудрого та кваліфікованого не обійтися. Це той фундамент, на якому має міцно триматися не лише «первинка», але й уся наша охорона здоров’я.
На завершення ж хочу прочитати вірш-подяку (авторка – Вікторія Невідомська) людям, які зараз над нами тримають небо, завдячуючи їм, ми дихаємо, працюємо, живемо.
Нам невідомі всіх їх імена,
Хто їх чекає, хто за ними плаче,
Де їхній дім, як їм болить війна,
Яке в них серце – щире чи терпляче.
Як страшно їм, коли усе горить,
Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,
Які в них білі крила за плечима.
Нам невідомі мрії й здобуття,
Всі їхні рани, всі слова прощання,
Вони – солдати, що кладуть життя,
Заради нас і мирного світання.
І без імен помолимось за них,
За трошки вдачі світлої, простої.
В час зрад страшних і втрат таких гірких,
І без імен вони для нас герої.
Лариса ЛУКАЩУК