Усі вправи випробовує на собі

Лілія Коштело – медична сестра з лікувальної фізкультури. Народилася 3 листопада 1982 року в Тернополі. Двадцять років тому закінчила Галицький коледж за фахом «медсестринська справа». 2003 року отримала диплом фельдшера Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського. На роботу до Тернопільської обласної клінічної лікарні прийшла у свій день народження. Спочатку працювала медичною сестрою в кабінеті гінеколога, а потім перекваліфікувалася на інструктора з лікувальної фізкультури. 14 років працює у фізіотерапевтичному відділенні.

Лілія КОШТЕЛО

Роблю зарядку вдома й на роботі. Всі вправи випробовую на собі, щоб потім знати, які будуть відчуття в пацієнта під час реабілітації. Маємо в кабінеті профілактор Євмінова. Коли спробувала виконати всі вправи, вказані в інструкції, зрозуміла, що здоровій людині це складно, а пацієнтові – тим більше. Тому добираю оптимальні вправи, які може зробити кожен.

Розчаровуюся, коли пацієнт не вірить і не хоче працювати над собою. Я вболіваю за кожного, вкладаю стільки зусиль і праці. Якщо ж людина не хоче трудитися, то краще спрямую енергію на того, хто чіпляється за будь-яку соломинку.

За освітою я – фельдшер. Але жодного разу не працювала за цим фахом. Коли отримала диплом, відразу ж перекваліфікувалася на інструктора з лікувальної фізкультури. Мені подобається зараз же бачити результати своєї праці.

Зазвичай молоді фахівці переживають, коли вперше приходять на роботу. Мені не було лячно, бо мала добру наставницю. Моя колишня завідувачка, на жаль, уже покійна, Наталія Петрівна Бобеляк, передала всі свої знання. Вона завжди скеровувала й допомагала. Крім того, я навчалася в Тернопільському обласному комунальному лікарсько-фізкультурному диспансері. Моїми вчителями були Вікторія Григорівна Левенець і Володимир Антонович Бількевич. Вони займалися лише зі спортсменами, тому мені їхній досвід був особливо цінним.

Лікувальна фізкультура потрібна не лише при фізичних травмах, а й душевних. Допомагає зміцнити м’язи та розвантажити думки. В нас до пандемії займалося багато бійців, які захищали українську землю від російського агресора та його поплічників. Усі вони зранені на війні. Пережите далося взнаки не лише травмами, а й соматичними захворюваннями. Головне – вчасно їх розпізнати. Тому інколи доводиться побути й психологом.

Правильно підібрані вправи допомагають покращити обмін речовин. А також знижується серцебиття й навіть рівень цукру в крові. Відтак за цукрового діабету дуже корисно займатися лікувальною фізкультурою. Якщо ж неправильно дати навантаження, то людина може й навіть втратити свідомість. Тому правило «не нашкодь» завжди актуальне.

Треба вміти дослухатися до себе, бо організм подає сигнали. Ми часом їх ігноруємо. Треба любити себе. Так вчила мене моя покійна завідувачка. Коли людина дослухається до свого організму, дбає про нього, то він рідше буде давати збій.

Я дуже вимоглива до своїх пацієнтів. Жалість робить людину слабкою. Я стараюся їх підбадьорити, вселити віру, що позитивні зміни будуть лише в тому випадку, коли людина сама цього захоче. Головне – не зупинятися та працювати над собою.

Інколи травма може врятувати від чогось. Пригадую молоду пацієнтку, яка перед від’їздом на війну, взялася за генеральне прибирання в квартирі. Коли мила вікна, підсковзнулася на табуретці, вікно впало на неї, руку поранила аж до пахв. Довелося накладати шви. А потім – тривала реабілітація. Зараз з нею все гаразд.

Людину може врятувати диво й любов рідних. Живий приклад – пані Євгенія з Кременця. Вона лежала в лікарні десь пів року. Потрапила ж до нас через нещасний випадок. Рвала горіхи і впала з дерева. Так зламала хребет. Наші нейрохірурги прооперували її. Давали малі шанси, що вона зможе ходити. Ви б бачили, як чоловік про неї піклувався та підтримував! Таке зрідка трапляється. Однак його оптимізм і віра в те, що бодай якась надія є, стала для пані Євгенії рятівною. Ми постійно займалися з нею лікувальною фізкультурою й це принесло свої плоди. Жінка почала пересуватися на милицях.

Деяким людям після травм потрібно займатися лікувальною фізкультурою постійно. В мене був випадок, коли пацієнт місяць пролежав у комі, вижив після ДТП. Я щодня приходила до нього й розробляла верхні та нижні кінцівки, щоб вони не атрофувалися. Коли до нього повернулася свідомість, він і сам почав виконувати елементарні вправи. Батьки й досі скидають мені відео його занять. Якщо хлопець припинив би займатися, то м’язи атрофувалися б. Відтак тепер змушений дбати про себе весь час. Окрім лікувальної фізкультури, дуже корисна піша ходьба та плавання. Слід пильнувати, щоб не перевантажувати себе. Бо це лише може нашкодити.

Зараз у нас займається пацієнт, якого прооперували за кордоном. Удома він хотів зняти дзеркало, воно трісло та перерізало сухожилля. Тепер розробляємо йому руку, щоб повернути чутливість пальцям.

Зрідка, але звертаються за допомогою спортсмени. Якщо покидають спорт, то практично стають інвалідами. Був у нас професійний штангіст, який мав проблеми зі спиною та колінними суглобами.

Один з найбезпечніших видів спорту є лише плавання. Фізичні навантаження при ньому не завдають такої шкоди організму. Та й узагалі я б кожному радила займатися плаванням, адже після занять тіло – гармонійне й самопочуття прекрасне.

Я б хотіла побувати в різних реабілітаційних центрах країни. Мені цікаво, як у них налагоджена робота та що можна ще покращити в нас.

Мар’яна СУСІДКО,

Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА