Майже 20 років Галина Косинська мешкає в Твікенемі – західному передмісті британської столиці. Тут вона зайнялася власною справою, відчинивши двері ресторану української кухні Prosperity Ukrainian. Назва її закладу в перекладі з англійської мови означає «Процвітання». Пані Галина всією душею прагне, аби її Україна розвивалася, процвітала. Щойно 2014 року московська орда полізла саранчею на наші терени, українка розпочала ще й волонтерську діяльність. З першого дня повномасштабної війни Галинин ресторан став центром збирання гуманітарної допомоги для українських військових і переселенців, біженців. Уже 108 фура днями прибула в Україну з Лондона з різними необхідними речами, продуктами харчування. Тепер Галина Косинська розпочала й відвідини з борщем, іншими національними стравами та навіть музичними номерами українських воїнів, які проходять базову підготовку в рамках багатонаціональної навчальної операції «ІНТЕРФЛЕКС» під керівництвом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. У номінації «Внесок бізнесу» здобула звання «Герой року-2022» лондонського округу Річмонд-на-Темзі. Тернопільська регіональна рада ордена Св. Пантелеймона запропонувала кандидатуру пані Галини на здобуття цієї почесної відзнаки за внесок у наданні допомоги українському народові під час російської агресії.
Рестораторка з дипломом економістки
Закінчивши у місті Бережани на Тернопільщині місцеву третю школу, пані Галина вирішила здобути фах економістки у Львівському торгово-економічному інституті. 1987 року з дипломом цього вишу отримала скерування на Закарпаття, де певний час працювала ревізоркою. Згодом повернулася на малу батьківщину, посіла керівну посаду в торгівлі. Але доля покликала її знову в дорогу. Вийшовши заміж, молоде подружжя стало проживати в Енергодарі на Запоріжжі. У цьому місті атомників пані Галина мешкала 16 років, тут народила сина Романа, мала добру працю й навіть відкрила для себе ресторанний бізнес. Як економістка стала враз кухарем? Каже, для людей, які очолюють якийсь виробничий підрозділ, після роботи потрібне завжди певне психологічне розвантаження, тож хтось малює, хтось милується рибками в акваріумі, а пані Галина знаходила спокій у приготуванні страв. «Наварю, напечу, а потім чи не всіх мешканців під’їзду свого будинку годую», – твердить. Вони й підказали, чи не варто їй радше кав’ярню або навіть ресторан відкрити. Дослухалася порад і стала власницею ресторану «Теа-а-тет». Та з плином часу подружнє життя дало крен, розлучилася з чоловіком. Вирішила податися за кордон. Лондон вибрала не випадково, адже неподалік від британської столиці мешкала її тітка, яка виїхала сюди під час воєнного лихоліття 1940-х років.
Нині Галина Косинська активно стежить за новинами, що надходять з окупованого новітніми нацистами Енергодару. Мовить, у місті своєї молодості мала чимало друзів, деякі з них виїхали з війною, дехто залишився, зв’язок з ними тримає. На душі дуже важко, хотіла б їм допомогти, але не може, бо там засіли тепер рашисти, замінували атомну електростанцію та лякають Україну й світ.
Енергодар пані Галина залишила 2005 року. У Лондоні свій трудовий шлях починала з посудомийниці в турецькому ресторані. Бачила, що власники цього закладу бізнес вели не дуже вдало, відважилася поділитися власним досвідом, порадами. Результати не забарилися, бос навіть підвищив українці зарплатню, вона стала й помічницею кухаря. Навчилася готувати і мезе, і хумус, й інші страви турецької кухні. Самі ж працівники цього ресторану дуже любили куштувати український борщ і деруни від Галини.
У Лондоні познайомилася з другим своїм чоловіком – Олександром Яремою, який походить з Тернополя. Він запропонував коханій відкрити власну справу. І 2010 року в Твікенемі – західному передмісті британської столиці з’явився новий ресторан, але цього разу – української кухні Prosperity Ukrainian. У цьому районі мешкають здебільшого англійці, тож пані Галина запрагла готувати їм по-домашньому страви нашої національної кухні. Каже, відвідувачі її ресторану дуже люблять посмакувати борщ, солянку, грибну юшку, голубці, вареники з картоплі із сиром. Влітку господиня закладу тішить їх і варениками з вишнею, чорницею, полуницею. Розробила власний рецепт курячої котлети «Chicken «Kyiv», що стала досить популярною. Пропонує й палюшки – як смак її дитинства, її рідної Бережанщини. З десертів здебільшого замовляють медівник, сирники. Персонал ресторану – винятково українці, які працювали на рідній землі в царині громадського харчування. Кухарка Наталка, скажімо, має вдома навіть власне кафе. Українська музика в Prosperity Ukrainian, звісно ж, теж звучить. Ансамбль складають музиканти, які приїхали до Лондона з Галичини. Вони, як і деякі інші українські місцеві колективи, виконавці, виступають перед англійцями на сцені, що виставляє пані Галина перед власним рестораном. Уже подала заявку в мерію, щоб на День Незалежності України організувати великий концерт, як каже, на весь округ. Узагалі відсвяткувати різні родинні події, як-от хрестини, день народження, весілля та інші в Галининому ресторані теж можна, адже щосуботи тут відчиняють велику бенкетну залу. «День української Звитяги» святкуємо у вас», – кажуть і наші воїни, які проходять військові вишколи у Великій Британії. «Обов’язково, лише б усі були живі», – відповідає їм власниця ресторану.
Волонтерство – це почесно
Коли 2014 року російський агресор розпочав в Україні війну, Галина Косинська зайнялася новою для себе справою – волонтерською. Каже, стали надходити їй з дому повідомлення, що треба допомогти нашим воїнам. Купувала форму, берці, куртки, запчастини до транспортних засобів, інше. Доносить відтоді до українців, що займатися волонтерством у Великій Британії – дуже престижно, навіть члени парламенту, високопосадовці зі своїми сім’ями допомагають пані Галині сортувати речі для гуманітарної допомоги. «Он Бренда Гратвіке – заможня людина, поїхала нещодавно в Україну, заїхала в Бережани, розвантажила речі, які накупувала нашим воїнам і поїхала на Херсонщину волонтерити власним коштом», – наводить один з численних прикладів українка.
Світанок 24 лютого 2022 року Галина Косинська зустріла в потрясінні. Прокинувшись, зауважила, що її син не спить, дивиться телевізор. Подивувалася. Романові вже 30 років, він психолог, працює з дітьми-аутистами, але у вільний час чи у вихідні порається в родинному ресторані. «Мамо, в нас війна, Україну московити бомблять», – з гіркотою проронив Роман того ранку. «Я присіла на канапу, не могла в таку звістку повірити. Наша сім’я була ошелешена», – стверджує пані Галина. Сильно були вражені й тим, що вхід до їхнього ресторану був прямо завалений квітами, іграшками, подушками, сумками, листівками та іншими різними речами. Українська рестораторка заклякла, не відала, як має діяти. Потік же місцевих жителів дедалі зростав: хтось ніс якісь речі, продукти харчування, хтось – гроші. Галинині сусіди-англійці теж прибігли й попросили, аби вона опанувала собою та взялися допомагати, пакувати, підписувати ящики англійською й цікавилися, як буде українською те чи інше слово. На поміч прийшли також мер округу, місцева влада. В ресторані вже не було місця де складати гуманітарну допомогу, тож використовувати задля цього свої приміщення дозволили тутешні музей, церква й навіть палац одруження, що розміщується у старовинному замку. Перші дві вантажівки допомоги від щирого серця англійців Галина Косинська відправила до Івано-Франківська. Нещодавно в Україну приїхала 108-а така фура. На цю подію волонтерка Світлана Вілсон відгукнулася у соцмережах так: «Для нас це набагато більше, ніж просто вантажівки, наповнені гуманітарною допомогою. Це символізує величезну кількість стресових ситуацій, невтомне спілкування та непохитну рішучість». Такі транспортні засоби побували вже у Києві, Херсоні, Львові, Тернополі, у Донецькій, Луганській, Запорізькій областях і в інших українських містах і регіонах. На фронт пані Галина постаралася передати дві карети швидкої допомоги, 70 транспортних пікапів. Зрештою, гуманітарну допомогу відправляє не лише на передові позиції чи у військові частини та шпиталі, а й у реабілітаційні центри, дитячі будинки, геріатричні пансіонати, для внутрішньо переміщених осіб. Після підриву рашистами греблі Каховської ГЕС зібрала та передала дві тисячі гумових чобіт, кілька тисяч піґулок для очищення води, багато сухої їжі, пральний порошок, яким можна прати у холодній воді, дезінфектори, павербанки та інше.
Понад рік Галинин ресторан був зачинений. Місцева влада допомагала оплачувати їй комунальні рахунки, оренду й спрямовувала українку й надалі займатися волонтерством. У травні ресторан Prosperity Ukrainian знову розпочав роботу в повному режимі. Галина Косинська створила громадську (волонтерську) організацію Prosperity for Ukraine, яка разом з британською ГО «Єдність України та Великої Британії Ukraine UK Unity» почали відвідувати українських воїнів, які проходять базову підготовку в рамках багатонаціональної навчальної операції «ІНТЕРФЛЕКС» під керівництвом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Нещодавно пані Галина побувала на одній з таких баз і в польових умовах з чоловіком Олександром Яремою готували свій фірмовий борщ з вишнями. 150 літрів зварили. Привезла із собою також чорний хліб, сало, молоду зелену цибулю тощо. Узвар теж приготувала. Волонтери напекли й пиріжків, пляцків (тортів). Враження від цієї події перехопили дух не лише у наших бійців, а й у Галини та Олександра, інших волонтерів. Нинішньої середи приїхали знову до українських воїнів, ба, більше – навіть з концертною програмою. Наступного разу пані Галина вже планує зварити 300 літрів борщу для наших хлопців та їхніх натовських колег.
А тим часом і малі, і дорослі українці, яких війна змусила податися у світи, збираються в Галининому ресторані на заняття в гуртках, британці проводять для них безкоштовні уроки з комп’ютеризації, вивчення англійської мови.
Тішиться, що наші люди вміють уже запозичувати корисне для себе, стали пишатися своєю державою. «Україну забути чи не любити, просто нереально», – мовить Галина Косинська. І твердить, що доживе у Лондоні до пенсії й одразу повернеться додому, в рідну Україну.
Микола ШОТ
Світлини з особистого архіву Галини КОСИНСЬКОЇ