Три захоплення Галини Мишковської

«Без них я не я», – розповідає про своє захоплення біологиня Галина Мишковська. Вона працює у лабораторному центрі університетської лікарні впродовж шістнадцяти років, тож свою справу знає добре. Хоча, зізнається, робота кропітка й дуже відповідальна. Щоб розвантажитися та набратися позитиву, Галина має три улюблених заняття.

БУКЕТИ

– Це вийшло дуже випадково. Хотіла подарувати свекру на день народження щось незвичайне. Довго гадала, аж доки подруга не підказала купити їстівний букет. Я почала шукати майстринь. Потім подумала, що й сама можу зробити не гірше. Так і почалася моя «букетна» історія. Скільки таких композицій зробила – важко сказати. Зазвичай дарую їх на день народження чи свята. Для жінок – переважно фруктові букети, а для чоловіків – традиційно м’ясні.

Це лише на перший погляд здається, що нічого складного в тому, щоб скласти їстівний букет немає. Насправді виглядає цілком інакше. Має бути продумано все до дрібниць. Насамперед слід обрати свіжі та якісні овочі, фрукти чи м’ясні вироби. Залежить від того, який саме букет хочете зробити. Дуже часто я поєдную овочі з фруктами, квіти з фруктами чи ковбасу з овочами та горішками. Це додає букету певну родзинку. Інша справа – все це зібрати, щоб було гарно та не втрачало товарного вигляду. Для цього переглядала відеоуроки. Є дуже багато тонкощів. Наприклад, такі трави, як м’ята, петрушка, кріп, кінза в букеті дуже швидко в’януть, навіть якщо їх ставити у воду. На це треба зважати, бо композиція втратить свій вигляд і привабливість.

Один раз задумала зробити гарний літній букет з абрикосів і нектаринів, але не знала, що з цими фруктами дуже важко працювати, вони ніяк не хотіли триматися в букеті. Звичайно, через майже рік я все-таки зробила його, але на це пішло чимало часу.

Тішуся, коли дарую людині власноруч зроблений букет і це викликає в неї неймовірні емоції. Розумію, що мої старання не були марними.

ВИШИВКА

– Моя бабуся вишивала. Попри те, що мала велику господарку, п’ятеро дітей та ще треба ходити до колгоспу, старалася викроїти час для рукоділля. Як їй це вдавалося, залишається лише здогадуватися. Найбільше бабуся вишивала взимку. Вона померла торік, а її вишиті рушники, скатертини, подушки та сорочки залишилися нам у спадок. Гадаю, що саме в неї перейняла любов до вишивки. Щоправда, бабуся вишивала нитками, а я – бісером. Сама вчилася, дивилася уроки на YouTube. Не відразу все виходило, але помалу навчилася. Бувало, за вишиттям засиджувалася навіть до ранку. Процес так захоплює, що просто не помічаєш, як швидко промайне час.

Дуже люблю вишивати ікони. Поки що в моєму доробку лише дев’ять образів. Але кожен має особливу історію. Першу ікону «Ісус стукає у двері» вишила для себе. Тепер вона висить у мене в коридорі. Коли моя братова ходила вагітна, вишила образ «Матері Божої, що розв’язує вузли» й подарувала до нашої церкви. Це була моя пожертва за її легкі пологи.

До вишиття ікон ставлюся дуже відповідально. Для мене це своєрідне таїнство, тому перш аніж взятися до роботи – змовлю вервицю. Коли вишиваю ікони завжди відчуваю Божу благодать.

Схеми майбутніх ікон обираю серцем. Коли приходжу до крамниці з різним вишиваним начинням, починаю шукати саме ту, яка мені найбільше сподобається. Зараз взялася вишивати ікону янгола.

СПІВ

Співаю, відколи себе пам’ятаю. Дня не буває, щоб прожила без пісні. Це мене надихає та додає настрою. Я одна з учасниць Великобірківського колективу «Галичанка». Виступаємо з концертами не лише в нашому селищі, а й в сусідніх громадах і в Тернополі. Постійно поновлюємо свій репертуар, шиємо нові костюми. Все для того, щоб порадувати своїх глядачів.

Окрему радість мені приносить спів у церковному хорі. Це не передати словами, лише відчути душею. Церковний спів – велика тайна, наповнена духовним змістом.

… Про власні захоплення Галина Мишковська розповідала з радістю, піднесеністю. Залишається лише дивуватися, як їй вдається поєднувати все це. Шкода, що світлини всіх робіт не збереглися. Але дещо вдалося-таки роздобути. Тому деякі з них публікуємо на сторінці нашої газети. Можливо, це надихне наших читачів, які завжди хотіли зайнятися цим, але боялися спробувати. Пам’ятайте: ніколи не пізно вчитися та розпочинати щось нове!

Мар’яна СУСІДКО