Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського (ТНМУ) можна сміливо назвати закладом добрих сердець, благодійності. Тут уже роками студенти та викладачі активно долучаються до різних доброчинних проєктів, організовують розмаїті акції на підтримку і захисників рідної землі, і недужих, і дітей з малозабезпечених, багатодітних родин, і людей поважного віку. Щойно вибухнула повномасштабна війна, у виші створили волонтерський центр, який став активно допомагати ліками, засобами медичного призначення, іншими необхідними речами нашим воїнам і внутрішньо переміщеним особам. Крім того, в університеті втілюють ще деякі благодійні ініціативи. Зокрема, майбутні медики й викладачі влилися в лави Всеукраїнського руху «Окопні свічки» та взялися впроваджувати проєкт «Зігрій теплом наших захисників». Уже виготовили дві тисячі окопних свічок, які на фронті дарують вогники світла, тепла та доброти.
«Бойові мурашки»
Доцентка кафедри мікробіології, вірусології та імунології, заступниця керівниці Центру виховної роботи та культурного розвитку Олена Покришко вже давно у вирі добрих справ, до яких доєднуються й чимало студентів. Скажімо, є координаторкою проєкту «Скринька хоробрості», який уже шостий рік утілюють у ТНМУ. Ця ініціатива спрямована на підтримку онкохворих діток. Аби додати хлопчикам і дівчаткам сили, відваги в боротьбі з важкою недугою, позитивних емоцій, майбутні медики навідуються до них до лікарні не лише з ліками, а й з іграшками, книгами, розмальовками, іншими подарунками. «Скриньку хоробрості» не зачинили навіть під час великої війни. Попри піклування про недужих дітей, нині організовують доброчинні акції та реалізовують волонтерські проєкти, аби зробити й власний гідний внесок у Перемогу над рашистськими загарбниками. Одна з таких благодійних ініціатив – ««Зігрій теплом наших захисників». Пані Олена мовить, що, безперечно, щоденно стежить за новинами. Перегортає також інформаційні стрічки у соціальних мережах, де якось натрапила на повідомлення про групу, яка виготовляє окопні свічки. Одразу збагнула, що для студентів це та робота, яку вони можуть виконати. До того ж насуваються тривалі холодні місяці та довгі вечори й ночі, які вимагають подбати про тепло та світло. Олена Володимирівна запропонувала студентам розпочати й собі проєкт з виготовлення окопних свічок. Спершу охоче погодилися долучитися до такої потрібної справи 15 юнаків і дівчат. Зараз – це вже команда із сорока осіб. Їх Олена Покришко лагідно називає «бойовими мурашками». Адже вони не лише старанно, дружньо працюють, а й переймаються заготівлею необхідних матеріалів.
Свою діяльність студенти-волонтери почали з оголошення у соцмережах, на сайті університету, що взялися за виготовлення окопних свічок. Водночас зверталися з проханням до краян, що потрібні порожні бляшанки з-під різних консерв, консервованих овочів і фруктів, парафін, віск, свічки чи огарки від свічок, картон. Справою запалилися передусім самі студенти. Тетяна Шевчук, наприклад, поїхавши на вихідні до рідної оселі, гадаєте поклала до торби мамині смаколики, вареники? Аж ніяк. Спакувала бляшанки й привезла до університету. Шестикурсниця медичного факультету Ілона Новаківська займається доброчинством з перших днів повномасштабного вторгнення російської орди в Україну: спочатку у волонтерському центрі разом з усіма сортувала ліки, допомагала збирати посилки та формувати тактичні аптечки. Щойно дізналася про старт нового благодійного проєкту з виготовлення окопних свічок, одразу вирішила взяти участь. Мешкає вона неподалік Тернополя у селі Чернихівці. Каже, зібрала в місцевій церкві чимало огарків від свічок, односельці принесли Ілоні також віск, картон.
Викладачі медуніверситету теж вносять свою вагому лепту у втілення проєкту. Співробітники кафедри громадського здоров’я та управління охороною здоров’я провели науковий симпозіум з міжнародною участю й вирішили певну суму коштів, що надійшли від оплати організаційних внесків на цей захід, перерахувати на придбання парафіну. Зрештою, допомогти в закупівлі чи в заготовлянні матеріалів зголосилися ще й деякі інші кафедри. Завідувач кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки, професор Степан Вадзюк прийшов до «бойових мурашок» з 20 кілограмами парафіну. Викладачі кафедри патологічної фізіології – професорка Ольга Денефіль і доцентка Катерина Юріїв постаралися 15 кілограмами парафіну, а доцент Руслан Усинський завітав з великою головкою воску, яку йому доправили друзі з Вінниччини. Зрештою, 30 кілограмів парафіну придбала власним коштом й Олена Покришко. Паперокрут волонтерській команді подарувала доценка кафедри отоларингології, офтальмології та нейрохірургії Катерина Алексевич. Цікаво, що цей пристрій для скручування паперу їй пощастило виграти в одному з розіграшів у спільноті «Окопні свічки» у соцмережі «Фейсбук».
Узагалі матеріали для виготовлення окопних свічок нині приносять не лише студенти, викладачі університету, а й небайдужі тернополяни, представники церковних громад. «Часто навіть не знаємо, хто приніс бляшанки, огарки, парафін та інше, бо їх залишають нам у встановленому місці, – зауважує Олена Покришко. – Ми відтак, як мурашки, заносимо ці матеріали в кімнату, де працюємо». Сюди волонтери приходять і в будні, і у вихідні, коли знаходять вільний час. Кожен з них знає всі етапи виготовлення окопних свічок, тож, прийшовши вчергове, сам зорієнтовується, що саме треба робити – чи заготовки, чи заливати свічки парафіном або воском, чи вже готові вироби запаковувати у коробки. Примітно, що серед студентів, які поралися біля свічок, я помітив іноземця. Познайомився. Умер Салам Дар здобуває в Тернополі фах лікаря. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну він повернувся до рідної Індії. Стежив там активно за новинами з нашої країни. Іноземні студенти нині мають можливість учитися дистанційно, а можуть за власним бажанням повернутися й до своєї альма-матер. Умер усе-таки переконав своїх батьків, аби дозволили йому вилетіти в Україну. Варто зазначити, що хлопець до війни щонеділі допомагав тернополянам різного віку вивчати англійську мову в Discussion Club, що вів у Тернопільській обласній бібліотеці для молоді. На запитання, що саме або які обставини змусили його зараз, у час війни, повернутися до медуніверситету на очне навчання, юнак називає три мотиви. Передусім те, що вдома йому було нудно, тому постійно тримав зв’язок з тими, хто приходив до книгозбірні на його дискусії та прагнув разом з ним вивчати англійську. Він сумував за своїми новими друзями, за клубною роботою. А ще Умер полюбив Тернопіль і йому дуже хотілося повернутися до файного міста. Тепер він уже весь у діяльності. Крім навчання, знаходить час на доброчинність і, звісно ж, і надалі щонеділі має зустрічі в бібліотеці з учасниками Discussion Club, шукаючи кожного разу нову тему для обговорення, звісно ж, англійською мовою.
«Струмочки допомоги й головне – турботи»
Принагідно зауважити, що студенти з команди «бойових мурашок» тепер проводять майстер-класи з виготовлення окопних свічок для учнів деяких тернопільських шкіл. Більше того, навіть лічилку разом зі школярами вивчили: «Повiтряна тривого, перейди до Таганрога, до Москви та Курська, Самари та Іркутська, Смоленська та Тамбова, Ульяновська та Пскова. I в Курган, i в Магадан, i в далекий Тегеран». Малюнки для наших Героїв також малюють з добрими побажаннями. Ці їхні картинки відтак волонтери відправляють разом з окопними свічками на передову.
Олена Покришко каже, що одна окопна свічка невеликого розміру активно горить майже три години. До того ж не лише світить, виділяє тепло, на ній можна щось навіть приготувати чи підігріти їжу, а то й розвести вогнище із сирих дров. «Читала цікаву інформацію, що виміряли кількість свічок у годинах тепла. Тож скільки тепла ми вже передали на фронт, не кажучи про тепло наших сердець!», – ділиться думками Олена Володимирівна. Свічки, які виготовили студенти та викладачі Тернопільського медуніверситету, вже світяться у різних місцях бойових дій. Від воїнів, волонтерів, безперечно, надходять слова вдячності, як було зазначено в одному з відгуків, за «струмочки допомоги й головне – турботи». Координаторці проєкту «Зігрій теплом наших захисників» Олені Покришко, всій волонтерській команді університету, звичайно, приємно чути, що їхні окопні свічки потрібні українським воїнам, що замовляють ще. Це – великий стимул для подальшої праці. Бо воістину: лише разом можемо перемогти рашистського агресора.
Микола ШОТ
Світлини автора («Урядовий кур’єр» 2 листопада)