Тетяна Подільська активно зацікавилася наукою та долучилася до Наукового товариства студентів нашого університету під час навчання на третьому курсі. Нині Тетяна – вже студентка п’ятого курсу медичного факультету та голова ради Наукового товариства студентів Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського. Як зізнається сама, кожне нове досягнення дарує їй натхнення й не дозволяє виснажитися.
– Тетяно, ви – голова ради Наукового товариства студентів ТНМУ. Що входить у ваші обов’язки?
– Насамперед у мої обов’язки входить організація та проведення разом з командою щорічного конгресу студентів і молодих учених, також організація інших наукових заходів, наприклад, наукових дискусій. Окрім цього, я повинна курувати й контролювати роботу студентських наукових гуртків і наприкінці кожного семестру звітувати про наукові досягнення студентів нашого університету на засіданні вченої ради.
– Як ви прийшли у наукове товариство? До втілення яких проєктів найбільше долучилися?
– На третьому курсі моя наукова керівниця, професорка кафедри патологічної фізіології Марія Романівна Хара порадила мені долучитися до Наукового товариства студентів ТНМУ, що я, власне, й зробила. Згодом я увійшла до складу ради цього товариства, а на п’ятому курсі мене обрали на посаду голови. Найбільше я долучилася, звісно, до організації конгресу студентів і молодих учених. Торік він у нас відбувався впродовж 13-15 квітня, цього року – 10-12 квітня. З допомогою своїх колег я також утілила проєкт «Дискусійний клуб», який цього року почали організовувати в очному форматі. Він існував уже раніше, ми співпрацювали разом зі студентами інших університетів, зокрема, Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Полтавського державного медичного університету, Національного медичного університету ім. О. Богомольця. Дискусії почали проводити за часів карантину, проте вони відбувалися лише в онлайн-форматі. Нещодавно вперше провели наукові дискусії наживо, обговоривши тему БАДів.
– Яких ще тем плануєте торкнутися в «Дискусійному клубі»?
– У найближчих планах – такі дискутабельні теми, як, зокрема, можливість абортів, вегетаріанство. Наші наукові дискусії завжди відбуваються у форматі «за-проти».
– В якій команді особисто вам цікавіше брати участь під час цих дискусій – «За» чи «Проти»?
– Скажу відверто, цікавіше мені бути в команді, протилежній до своєї позиції. Адже близька тобі думка й так зрозуміла, її легко обґрунтувати, принаймні для себе. А ось пошукати й обдумати аргументи проти своєї позиції – це дуже розширює кругозір.
– Узагалі, що для вас наука та чи бачите себе в ній після закінчення університету?
– Активно займатися науковою роботою я почала, власне, на третьому курсі, тоді ж, як уже зауважила, й долучилася до наукового товариства. Починала з патологічної фізіології, згодом зацікавилася гінекологією, хірургією, педіатрією. Стараюся працювати на різних кафедрах, проявляти себе різнобічно. Наука для мене – це розширення моїх обріїв. Однозначно, після закінчення університету продовжуватиму розвиватися в науці. Втім, на першому місці для мене в майбутньому є реалізація себе як практикуючого лікаря. Розвиток у науковій сфері для себе розглядаю як збільшення кругозору та джерело натхнення.
– Чи берете участь в інших видах позанавчальної діяльності університету?
– Так, беру участь у волонтерській діяльності, зокрема, починаючи з торішнього літа, відвідую лікарні, куди доправляють поранених військових. Щотижня приходжу туди, щоб робити перев’язки, якісь інші маніпуляції. Таким чином й роблю добру справу, й опановую практичні навички.
Окрім цього, я є організатором волонтерського проєкту «VAX-СOMMUNITY», що діє під керівництвом доцентки кафедри дитячих хвороб з дитячою інфекцією Тетяни Вікторівни Гаріян. Його метою є підвищення обізнаності школярів у питаннях імунізації. Втілюю цю ініціативу у вигляді проведення лекцій для старшокласників у тернопільських школах, розповідаю їм, що таке імунітет, вакцинація, для чого вона потрібна. Зазначу, що учням ця тема, незважаючи на те, що серйозна, водночас доволі цікава: вони уважно слухають, ставлять додаткові запитання.
– Як вам вдається все гармонійно поєднувати та не виснажуватися?
– Мушу зізнатися, що мені не завжди вдається гармонійно розпланувати свій час, буває, що доводиться засиджуватися до пізнього вечора. Але кожне моє нове досягнення – це, мов ковток свіжого повітря, що дарує натхнення й не дозволяє виснажуватися.
– Під час навчання у студентів-медиків графік дуже напружений, але й відпочинок має величезне значення. Якісний відпочинок для вас – це…
– Відверто кажучи, мені в житті щастить на людей, мабуть, вони й є моїм відпочинком. Завжди знаходжу відраду в розмові з батьками. Дуже люблю також зустрічатися зі своїми колегами з наукового товариства, крім обговорення робочих питань, ми щоразу ще обов’язково спілкуємося за філіжанкою кави й на особисті теми.
– Що ще наповнює позитивною енергією та додає сили саме зараз, у час повномасштабної війни?
– Зізнаюся, в перші дні повномасштабного вторгнення московитської орди в Україну чи не цілодобово читала новини, згодом відійшла від цього, адже це дуже виснажливо. Зараз новинами цікавлюся мало й дуже вибірково, дбаю про інформаційну гігієну. Це допомагає мені зберігати психіку в нормальному стані. Коли ж мій день переповнений справами, коли я постійно зайнята навчанням, науковою роботою, волонтерством – це, власне, й надихає та додає сили. І ще позитивною енергією мене наповнює усвідомлення того, що кожного для я здобуваю безцінний досвід. Доля мені дарує можливість навчатися в найкращих – у справжніх професіоналів.
– Як вплинула велика війна на ваш світогляд?
– Як, напевно, й кожну людину, мене те, що не вбиває, робить сильнішою. Тому я справді стала сильнішою за цей час. Почала також з більшим розумінням ставитися до людей, стала більш чуйною, відкритою.
– Хтось у родині, крім вас, має стосунок до медицини?
– У моїй родині стосунок до медицини має лише моя хрещена. Відверто кажучи, я не знаю, звідки в мене взялася ця мрія – стати лікарем, але вона з’явилася ще у самому дитинстві. Перед вступом до університету батьки мені дали вільний вибір професії. Коли я обрала медицину, вони мене радо підтримали.
– Чому вирішили здобувати медичну вищу освіту саме в ТНМУ?
– Дуже важливим чинником було те, що Тернопіль – моє рідне місто. Зараз дуже завдячую своєму вибору, адже саме в цьому університеті познайомилася з чудовими викладачами, які для мене стали справжніми наставниками, з амбітними однолітками, які, впевнена, складуть мені гідну конкуренцію, стануть моїми достойними колегами в майбутньому.
– Чи вже визначилися зі спеціальністю?
– Найбільше мене приваблюють хірургічні спеціальності. Нещодавно мені жартома дорікнули, що я занадто спокійна. І справді, за темпераментом я флегматик. І пишаюся цим, адже, на мій погляд, лікар, особливо хірург, і повинен бути таким врівноваженим. Гадаю, що оберу напрямок оперативної гінекології. Загалом робота акушера-гінеколога означає для мене такі поняття, як «життя», «сім’я», «краса людства». Вважаю, це чудово – мати можливість доторкнутися до такого трепетного процесу, як створення нового життя.
– А як щодо стереотипу про те, що жінці у хірургії важко?
– Важко, я погоджуюся з цим твердженням. Але вважаю, що у хірургії важко як жінці, так і чоловікові. Намагатимуся рівномірно присвячувати себе як своїй родині, так і професії. Тобто для кар’єри обов’язково буде місце в моєму житті.
– Чи є у вас кумир або просто людина в галузі медицини, з якою хотіли б познайомитися чи навіть працювати разом?
– Кумир в мене лише один – це людина, якою я бачу себе у майбутньому. А люди, з якими хотіла б працювати разом, – це мої наставники в навчанні та науковій роботі, зокрема, професорка Марія Романівна Хара, доценти Інна Володимирівна Корда, Віталій Васильович Мальований, Тетяна Вікторівна Гаріян. Для мене буде честю стати їхньою колегою, працювати разом з ними.
– Які три речі, на ваш погляд, характеризують доброго лікаря?
– Безумовно, на першому місці – достатня кваліфікованість. Далі вміння визнавати свої помилки та обов’язково критично мислити.
– Який вислів найкраще описує вас? Чому?
– «Ми стаємо міцнішими там, де ламаємося». Це вислів Ернеста Гемінґвея. Чому саме він? Зізнаюся, мені не завжди вдавалося посідати перші місця або здобувати перемогу в конференціях чи конкурсах. У ті моменти мене це, звичайно, засмучувало, але ніколи не збивало зі шляху. Навпаки, такі випадки спонукали мене працювати ще більше та наполегливіше. Не боюся визнавати свої помилки, для мене важливо проаналізувати виконану роботу, зробити висновки та рухатися далі з новим досвідом.
– Що могли б порадити студентам? Що хотіли б також побажати і молодшим колегам, і викладачам?
– Студентам можу порадити бути сміливими, не боятися якомога більше знайомитися і з викладачами, і з однолітками. Спробувати себе також у ролі і науковця, і волонтера, і в інших іпостасях, і не забувати про якісний відпочинок від навчального процесу. Побажати молодшим колегам хочу ніколи не розмінюватися на людей, які вас не поважають, вірити у себе, незважаючи на жодні труднощі, не падати духом, не переставати мріяти. Як мовив американський актор Крістофер Рів, спочатку мрії здаються неможливими, потім неправдоподібними, а потім – неминучими. Викладачам же бажаю не забувати, що кожен з них колись також був студентом.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА