Минуло вже дев’ять років, як відійшов у засвіти Арсен Миколайович Гудима – відомий український вчений, філософ, релігієзнавець, педагог, кандидат філософських наук, професор кафедри філософії та українознавства Тернопільської державної медичної академії (нині – ТНМУ). Його не стало 3 грудня 2013 року. Потрібен ще час, аби належно, по-справжньому збагнути велич постаті, осмислити все те, що залишив він по собі на рідній землі. Наразі в душах найрідніших людей, друзів, колег і соратників ще вирують найтепліші спогади, що з часом ставатимуть дедалі більшою цінністю.
У затишній читальній залі бібліотеки Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського відбувся вечір пам’яті «Теплі спогади про батька» та репрезентація книги Арсена Миколайовича Гудими «Мої обереги». Із вступним словом виступила директорка бібліотеки ТНМУ Олена Проців. Бібліотекарка Надія Криськів розповіла про життєве кредо Арсена Миколайовича Гудими, яке звучить так: «Будь радий з того, що маєш, нікому не заздри, не отруюй даремно собі життя». Так жив сам Арсен Миколайович, такі життєві засади намагався передати своїм учням.
Незважаючи на те, що філософія – складна наука, він умів просто, доступно й дотепно, у властивій лише йому манері, розв’язувати «філософські проблеми» у відповідях на запитання студентів під час навчальних занять, у науковому гуртку, під час численних екскурсійних поїздок. Для багатьох випускників нашого вишу Арсен Миколайович увійшов до плеяди тих викладачів, про яких пам’ятають протягом усього життя.
У батьківській хаті Арсена Миколайовича, що в Новому Селі (тепер – Скориківська сільська громада) на Тернопіллі, й нині стоїть його письмовий стіл, на якому – незакінчений рукопис, окуляри, кишеньковий ножик, ручки, олівці, розкидані скріпки та інше канцелярське приладдя. У стосі папок – заготовки наступних статей та матеріали конференцій, книги із закладками. Здається, незримо він тут, разом з нами… Цікаво, що вже у шість років маленький Арсенко знав, чим буде займатися в житті. «Я запитав тітку Настю: «Хто пише книжки?», – згадував Арсен Миколайович. – Вона відповіла: «Мудрі люди». Подумалося, а чому я не можу бути тією мудрою людиною?».
Підсумком багаторічної діяльності Арсена Миколайовича стала написана на численні прохання рідних книга спогадів «Мої обереги». У ній – історичне осмислення свого життя за часів панування Польщі, приходу радянської влади, німецької окупації, боротьби ОУН-УПА, колективізації, життя в лещатах більшовицько-московської цензури й пропаганди та буремних років незалежності. Цю книгу автор ще встиг сам презентувати у серпні 2013-ого…
Коротко про життя родини та краю за батьковою книгою «Мої обереги» для численного товариства, яке зібралося вшанувати пам’ять Арсена Миколайовича, розповів його син – Арсен Арсенович Гудима, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри екстреної та симуляційної медицини Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського. Свою розповідь він підкріплював світлинами, якими щедро приправлені «Мої обереги».
– Цю книгу тато написав за чотири місяці, «розбомбив» усі сімейні альбоми, багато світлин ми досі знаходимо поміж його книжками, – з теплою усмішкою мовить Арсен Арсенович. – У нас з братом були дуже тісні емоційні стосунки з батьками. Якщо від мами ми увібрали їх з першим ковтком материнського молока, як перманентну любов до батьків, до свого краю, до всього живого, то батькову любов ми відчули з віком, усвідомивши, що його любов до нас – то була тяжка рутинна праця. Я лягав спати – батько сидів за письмовим столом. Я вставав – міг застати його за роботою. Все це в кінцевому підсумку дозволило нам переїхати до Тернополя, навчатися в медичному виші, формувати власний особистий простір і напрям розвитку. Саме тому, коли батькам виповнилося по 60 років, я їм подарував картини. На першій картині для тата зобразив нічне село, а у вікні нашої хати горить настільна лампа – тато навчається в аспірантурі при Львівському університеті імені Івана Франка, пише дисертацію. Другу картину я подарував мамі – її рідне село Щаснівка, яке завжди мені видавалося залите сонцем, хатинка під стріхою, відкрита комірчина, в якій пахло глиною та гасом, великий яблуневий сад, в якому вже з кінця липня можна було ласувати маленькими запашними жовтими яблучками, і колодязь, де можна було сьорбати воду прямо з відра. Панував простір і спокій.
Зараз я бачу, що ці дві картини, як інь та янь, гармонійно доповнюють одна одну. Тато, як справжній чоловік, працював, щоб забезпечити сім’ю, а мама оберігала родинне вогнище. Саме тому, вочевидь, тато й назвав свою книгу спогадів «Мої обереги» та присвятив її мамі.
Арсен Миколайович Гудима – автор майже 200 наукових і навчально-методичних праць, серед них «Релігієзнавство», «Почаївський монастир в історичній долі українства», відповідальний редактор 10 наукових збірників, альманаху «Духовність – народові» та інших книг, автор і співавтор сценаріїв документальних фільмів і телепередач.
Арсен Миколайович був багатолітнім викладачем тернопільських духовних шкіл УАПЦ, автором численних наукових праць з історії української церкви, почесним науковим співробітником відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, постійним членом комісії з канонізації святих Тернопільської єпархії УАПЦ. Професор Гудима також був багаторічним членом атестаційної комісії навчального комітету, науковим керівником і рецензентом магістерських та кандидатських дисертацій.
За редакцією професора Гудими вийшло кілька накладів праці «Проблеми української релігійної свідомості» новомученика та сповідника віри Арсенія Річинського. Арсен Гудима – один з найбільш ревних дослідників життя та наукового доробку цього подвижника. За багаторічне жертовне служіння Арсен Миколайович неодноразово був вшанований високими церковними нагородами.
Про соратника та побратима, зокрема, про діяльність Тернопільського осередку Української асоціації релігієзнавців під керівництвом Арсена Миколайовича Гудими згадав головний науковий співробітник відділу історії релігії і практичного релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди, доктор філософських наук, професор Анатолій Колодний.
Завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами, голова Тернопільського міського осередку Наукового товариства ім. Шевченка, академік Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор Михайло Андрейчин розповів про релігієзнавчу діяльність Арсена Миколайовича в Тернопільському медичному університеті, детально зупинившись на історії пошуку загубленої книги Арсена Річинського «Проблеми української релігійної свідомості».
Ролі професора Гудими в розкритті постаті Арсена Річинського та відновленні історії Береза-Картузького концтабору присвятив свій виступ директор Кременецького медичного фахового коледжу імені Арсена Річинського, почесний науковий співробітник відділення релігієзнавства інституту філософії ім. Г.С. Сковороди Петро Мазур.
Понад дві години теплих спогадів про батька та наставника промайнули, мов одна мить, адже добру людину згадувати легко й приємно. На завершення Арсен Арсенович Гудима подарував бібліотеці ТНМУ картину, що прикрашала кафедру філософії, коли її очолював батько.
– Коли ми почали облаштовувати укриття в нашому університеті та впорядковувати підвальні приміщення, в одній з комірчин я знайшов картини, що висіли за часів тата на кафедрі філософії, – зауважив він. – Взявся за їх реставрацію. Гадаю, що зміст саме цієї картини найбільше годиться для нашої бібліотеки. Це «Афінська школа», копія фрески Рафаеля в одному із соборів Ватикану. Нагадаю, що ідея живопису епохи Відродження полягає в тому, що кожна картина має глибокий сенс. Тож те, що відбувається в «Афінській школі», на мій погляд, найкраще відповідає саме книгозбірні. На картині видатні філософи античності зображені у статичних позах – вони стоять, думають. І єдиний, хто «випадає» з-поміж інших – юнак, який сидить і щось пише, а йому вітер куйовдить волосся. Сенс картини полягає в тому, що який би ти розумний не був, чого б не досягнув, якщо не буде тієї людини, яка передасть твої знання і надбання наступним поколінням, усе, що ти зробив, – відійде в нікуди, зникне назавжди. Тому, вважаю, що ця картина повинна висіти саме в бібліотеці, адже все те, робить наша книгозбірня – продовження справи цього юного писаря, який зберігає знання та досвід сучасників для наступних поколінь. Упевнений, і батько радів би, що ця картина знайшла гідне місце в бібліотеці, адже він також усі свої знання старався зберегти для інших.
Останні слова з книги спогадів цієї надзвичайно мудрої та глибокої людини, філософа, релігієзнавця, талановитого педагога Арсена Миколайовича Гудими з книги «Мої обереги», які він написав понад десять років тому, і нині звучать пророче та як заклик до дії: «Чи можна на цьому поставити крапку? Рішуче – ні! Чому? Та тому, що не канула в Лету потреба часу, про яку можна сказати лише словами батька українства, вічно живого Кобзаря:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
За українську Україну єднаймося, діти України! Хай горить у наших душах свіча Христа українським полум’ям!».
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА