Світлій пам’яті Мирослава Закалюжного
«Aliis inserviendo ipse consumor»
«Світячи іншим, згоряю сам»
Спи спокійно, нехай Господь дарує Царство Небесне Тобі, Мирославе, що завжди вражав своєю інтелігентністю, народною мудрістю, непідробною зичливістю, даром Науковця від Бога.
Мені випала доля навчатися з Мирославом у Львівському університеті імені Івана Франка. Я вперше зустрілася з ним у коридорі нашого факультету іноземних мов (він навчався на «класиці», а я – на відділі французької мови). Як зараз бачу… Мирослав агітує нас, студентів, у науковий гурток, він був його старостою. І до останнього подиху Мирослав Миколайович «агітував» за науку, докладаючи всіх зусиль, щоб удосконалити, полегшити навчання студентам-медикам з латинської мови в Тернопільському медичному інституті, потім університеті, де він викладав.
Мирослав Миколайович написав багато наукових праць для навчання студентам, як автор одноосібно та у співпраці з іншими науковцями. І нехай його труд буде доброю пам’яттю й для майбутніх поколінь студентів про викладача-науковця. Коли б не розмовляла з Мирославом чи то по телефону, чи при зустрічі, мова була про наукові пошуки, досягнення. Він мав велику насолоду від тої праці й з вдячністю згадував свою альма-матер та її чудових наставників.
Студенти, відчуваючи ще й своєрідну майстерність викладання Мирослава Миколайовича, його чуйність, його чудовий гумор, називали його, як і він їх, – «колєґа» й дуже любили його. Гадаю, вони згадують викладача-«колєґу» з великою вдячністю.
Мирослав Миколайович був другом мого чоловіка Ігоря Теодоровича Городецького. Вони потоваришували, щойно зустрівшись. Сини мої навчалися в нього «латині». Мирослав дуже любив людей, спілкувався з ними, запрошував у гості. І, звісно ж, любив з дружиною ходити в гості до них. Був надзвичайно компанійським. У нього був спеціальний нотатник, де були записані дати днів народження друзів і знайомих, щоб не забути привітати їх. Маленький такий штрих із життя, але й тут відчувався подих «класики». Мирослав дорожив своєю сім’єю, любив її.
Важко, дуже важко зараз промовляти був, працював, писав, творив… Але така вже правда нашого життя.
Вічна та світла пам’ять тобі, Мирославе!
«Requiem et aeternam dona eо, Domine»!
Нехай земля Тобі буде пухом!
«Sit tibi terra levis»!
Сумуємо, пам’ятаємо.
Марія ГОРОДЕЦЬКА та її родина