Струни душі

Відповідь Франциска Асизького

Каптур на голову. Стара руда сутана.

Мотузка замість пояса і ноги в пухирях.

І не душа – суцільна рвана рана.

Жебрацький костур відміряє шлях.

 

Все суєта суєт. Ловити вітер –

То є забава для багатих слабаків.

Того отець твій навіть не помітив,

Як лаявсь та кричав, а потім в суд повів.

 

– На тобі все моє: і плащ, і черевики.

І перстень на руці, і гроші в гаманці!

Сиділи судді – боввани безликі.

А батько все кричав і мінивсь на лиці.

 

Якщо твоє, то можеш все й забрати.

Зоставлю тіло лиш собі, бо то вже не твоє.

Що ти громадив цілий вік, розкинув я – не стратив.

Нагим іду я геть, бо дзвін небесний б’є!

 

Шкіци

 

І

В темнім покою,

У супокою,

Тільки ми два.

Тонкою рукою,

Слабкою до бою,

Карбую слова.

 

Зацний мій пане,

Може, ти канеш

В Гераклітову водь.

І перестане

Серце органне

Співати Тріодь.

 

Ніч розметає,

День позбирає

Листя листків.

Букви спресують

Згадані всує

Штампи підків.

 

***

ІІ

Перетікали, ніби втікали,

Сни світанкові

В кетяги рим.

І позостались

Мокрі вокзали

Й осінній дим.

 

Думки, як у квітні,

Сонце в дровітні

Шпорталось день.

Слів зла оскома,

Й кропиви втома,

Витята в пень.

 

Лист перетлілий,

Сухар зацвілий

Й порожній жбан.

А наді мною

Вабить маною –

Неба шафран.

Ігор ГАВРИЩАК,

доцент кафедри української мови ТНМУ