Софія Гащак: «Моя мрія – стати педіатром, в майбутньому, можливо, неонатологом»

Софія Гащак – студентка 6 курсу медичного факультету. Успішно навчаючись на державній формі навчання, отримує стипендію та бере активну участь у громадському житті університету. З розповіді про втілені цікаві проєкти й розпочалася наша ромова.

– Великий успіх серед студентів ТНМУ має інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?». Ви були однією з ініціаторів її проведення.

– Перша пробна гра «Що? Де? Коли?» відбулася в читальній залі університетської бібліотеки. Я тоді навчалася на 3 курсі та була палкою прихильницею інтелектуальних змагань. Адже вони тренують кмітливість, розум, винахідливість і загалом інтелект. Перейняла це захоплення від мами і з 8 класу була активним учасником шкільних ігор «Що? Де? Коли?», обласних змагань між командами шкіл району.

Зі вступом до ТНМУ почався новий етап у моєму житті, але інтелектуальні ігри люблю, як і колись. Удома разом з мамою беремо участь у щорічному чемпіонаті Бродівського району Львівської області з гри «Що? Де? Коли?» й третій рік поспіль наша команда посідає перше з восьми місце. Спало на думку зорганізувати чемпіонат з цієї гри й у нашому університеті. Дуже хвилювалася, бо не була впевнена, що всім студентам сподобається запропонований формат і зголоситься достатня кількість учасників. Але побоювання, на щастя, виявилися марними. Загалом у відбірковому турнірі взяли участь 10 команд, яких прийшли підтримати вболівальники. Глядачів виявилося так багато, що місця в залі забракло, тож фінальний етап гри та всі наступні змагання вже відбулися у студентському кафетерії, що міститься в адміністративному корпусі ТНМУ. Наразі проводити такі інтелектуальні змагання стало доброю традицією. Керівництво нашого університету активно сприяє їх організації, а вручені призи додатково мотивують і надихають переможців. Я також була учасником університетської команди КВК і низки волонтерських проєктів і доброчинних акцій. Вдячна адміністрації ТНМУ, яка завжди підтримує цікаві, соціально значимі студентські ініціативи, що втілюються в конкретні добрі справи, які приносять користь суспільству та людям.

– Де ви народилися, чому вирішили пов’язати своє життя з медициною?

– Народилася в місті Броди, що на Львівщині. Ученицею брала активну участь у шкільних олімпіадах з хімії, біології. В 11 класі на обласній олімпіаді з біології посіла 3 місце. Школу закінчила із золотою медаллю. Моя мрія – стати педіатром, в майбутньому, можливо, – неонатологом. Вирішальну роль зіграв приклад бабусі Ольги Антонівни, яка багато років свого життя віддала медицині, працюючи ургентною медсестрою в педіатричному відділенні Бродівської райлікарні. На жаль, бабусі не вдалося вивчитися на педіатра, адже в радянські часи вступити до медінституту дівчині з простої сім’ї було надто важко. Тож трудилася медсестрою й дуже любила своїх маленьких пацієнтів. Мені ж, мабуть, на генетичному рівні передалося це прагнення реалізувати себе в педіатрії. Бабуся дуже рада моєму вибору, завжди цікавиться моїм навчанням і всіляко підтримує мене в прагненні стати висококваліфікованим фахівцем. Від батьків же в мене здібності до творчої діяльності. Я малюю. Улюблений стиль – графіка, тому добре знаюся на різних видах олівців, яких маю вдома багато. Фарби теж використовую. В дитинстві навчалася в школі образотворчого мистецтва, а тепер, коли є можливість, відвідую онлайн-майстер-класи в інтернеті. Від мами, яка працює викладачем теорії музики в Бродівській школі естетичного виховання, перейняла також любов до музики, особливо класичної. Подобається слухати симфонічні оркестри. Загалом у мене музична сім’я. Тато професійно грає на саксофоні, мама – на фортепіано. Вдячна батькам за чудове дитинство, за те, що, дбаючи про базові потреби сім’ї, приділяли велику увагу інтелектуальному, духовному розвиткові молодших членів родини.

– Ви виросли, а тепер підростає…

– … братик Максим. Різниця у віці між нами – 11 років. Максим навчається у 6 класі. Відмінник.

– Чи любите читати та які книги обираєте?

– Читаю переважно сучасну літературу – гостросюжетні трилери й романи, написані в найкращих традиціях романтизму. Тобто цілком різні жанри. Серед улюблених авторів – Джоджо Мойєс, англійська письменниця та журналістка. Її легкий стиль написання зачаровує з перших сторінок. Остання ж дуже цікава книга, яка мене здивувала, – «Місто дівчат» Гілберт Елізабет. Об’ємне видання на 500 сторінок прочитала на одному подиху.

– Відповідально підійшовши до вибору місця навчання, ви віддали перевагу ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського. Не помилилися?

– За п’ять років переконалися, що вчинила правильно. Ще до вступу чула багато позитивних відгуків від випускників ТНМУ, а нині – висококваліфікованих лікарів. Дуже рада, що навчаюся саме в ТНМУ. Тут прекрасно зорганізували навчальний процес, забезпечили прозорість проведення та оцінювання результатів екзаменаційних сесій, відтак все залежить лише від рівня знань студента. В альма-матер я зустріла багато чудових викладачів. Зокрема, завдяки лекціям доцентки кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Віри Олексіївни Синицької я остаточно «закохалася» в педіатрію та віддала пріоритет саме цій галузі медицини. На 3 курсі дуже подобалися лекції з пропедевтики внутрішніх хвороб доцентки кафедри пропедевтики внутрішньої медицини Тетяни Юріївни Чернець. Це дуже важлива дисципліна, що вивчає методи та прийоми клінічного обстеження хворого. Завдяки Тетяні Юріївні я й усі мої одногрупники знали їх, як-то кажуть, назубок. Серед ночі розбуди – послідовний загальний та детальний огляд пацієнта проведемо, як належить.

– Важливою для студента – медика є літня виробнича практика. Її з яким лікувальним закладом пов’язали?

– З Бродівською районною лікарнею. Зокрема, після 4 курсу проходила практику в різних відділеннях цієї лікарні. Найбільше запам’яталося відділення акушерства та гінекології. Одного дня тут народжували одразу три жінки, а ще одне немовля з’явилося на світ за допомогою кесарського розтину. Я була присутня на операції, інших пологах, тож день видався насиченим. Додому прийшла, переповнена позитивними враженнями, горда за старших колег – лікарів і за себе, бо допомогла чотирьом немовлятам з’явитися на світ.

– Студентське життя – це не лише навчання, а й побут, і відпочинок. Ви де проживаєте?

– Мешкаю в одному з університетських гуртожитків. Гарна кімната, добрі сусіди. Є й інші «плюси». Вважаю, що в гуртожитку треба пожити, щоб відчути себе самостійним. Це – хороша школа. А ще мені подобається атмосфера взаємодопомоги, доброзичливості, партнерства. Ніде не отримаєте стільки корисної інформації, як у студентському гуртожитку. Це і обмін книжками, конспектами, і корисні поради від старшокурсників щодо розв’язання якоїсь побутової проблеми. Це досвід, який не отримаєш, живучи з батьками чи на орендованій квартирі.

– Як провели літні канікули?

– Дуже комфортно. Вдома. Не належу до прибічників пляжного відпочинку, віддаю перевагу Карпатам. Гори, річка, проживання в наметах – це моє. З одногрупниками щороку їздимо в Карпати. Наше улюблене карпатське селище – Славське. На гору Тростян, що за два кілометри від центру селища, піднімаємося на підйомнику, а спускаємося пішки, тримаючись за руки. Наша студентська група дуже дружна, кожен – неординарна, цікава особистість. Тож разом нам завжди весело й цікаво. Сумно буде розлучатися після 6 курсу.

– Новий навчальний рік розпочався. Знудьгувалися за університетом, друзями?

– Так. Рада знову всіх бачити. Тернопіль став мені рідним. Тут мені комфортно, затишно. Почуваюся як удома.

– Якого життєвого правила дотримуєтеся?

– Покійна бабуся, мамина мама, яка була вчителем молодших класів, навчала: «Роби так, щоб після тебе ніхто не поправляв». Це моє гасло, якого стараюся дотримуватися в усьому.

Лідія ХМІЛЯР