Батьківщиною сучасної науки, насамперед астрономії та математики, були країни стародавнього Сходу. Проте систематичні знання та наукові узагальнення стали можливими лише у високорозвинутих рабовласницьких державах Греції та Риму. Саме в цих державах створилися умови для виникнення наук, бо частина людей звільнилася від неперервної праці та стала абстрактно мислити й відчувати потребу в пізнанні навколишнього світу
Антична філософія – це сукупність філософських учень, які розвивалися в давньогрецькому і давньоримському суспільстві з кінця VII ст. до н. е. до початку VI ст. н. е. «Філософія, – як писав Бертран Рассел, – є чимось проміжним між теологією та наукою. Все визначене знання належить науці; всі догми, оскільки вони виходять за межі визначеного знання, належать теології. Але між теологією та наукою знаходиться Нічейна Земля, відкрита для нападок з обох боків; ця Нічейна Земля й є філософія».
Античні філософи шукали єдиної відповіді на все «чому» та «з чого» й відшуковували єдине першоначало, за допомогою якого можна було пояснити походження всесвіту, появу життя, смерті, руху, змін, явища природи. І вони намагалися його відшукати не будь-де, а в самій природі.
Помітне місце серед давньогрецьких філософів займали вихідці з праукраїнської землі Анахарсіс і Біон Борисфенський.
Анахарсіс (остання чверть VII століття до н.е.) – напівлегендарний скіфський мудрець, син скіфського царя Гнура (чи Девкета) та еллінки, зведений брат царя Савлія (Кадуїда). Батько його був людиною могутньої статури та суворої вдачі; мати – еллінка, яку він викупив у работоргівців. Саме мати навчила Анахарсіса грецької мови та прищепила любов до мудрості. Батько скерував Анахарсіса на навчання до Греції, де той, спілкуючись з філософами Фалесом, Солоном, лікарем і мудрецем Токсарісом, набув слави філософа.
Переказують, що він прийшов до будинку Солона, одного із семи давньогрецьких мудреців, і велів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його бачити та стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів рабу передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Проте Анахарсіс негайно знайшовся та сказав, що Солон якраз у себе на батьківщині, то чом би йому не завести друга? Тож вражений його винахідливістю, Солон впустив його та став йому кращим другом.
Анахарсіс об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії.
Діодор Сицилійський – давньо- грецький історик, передає один з діалогів Анахарсіса з царем Крезом, який запросив до себе мудреців для розмови. Крез спитав, яку з живих істот Анахарсіс вважає найхоробрішою.
– Найдикішу тварину, бо лише вона мужньо помирає за свою свободу, – відповів Анахарсіс.
– Яку з живих істот ти вважаєш найсправедливішою? – знову спитав Крез.
– Найдикішу тварину, бо лише вона живе природним життям, а не за законами. Природа є створіння Боже, а закони встановлені людьми, і буде справедливіше користуватися тим, що відкрито Богом, а не людиною, – відповів Анахарсіс.
– Можливо, звірі є й наймудрішими? – засміявся Крез.
– Так! Віддавати перевагу істині природи перед істиною закону – це основна прикмета мудрості, – спокійно відповів Анахарсіс.
Анахарсіс вважав, що стихії природи: земля, вода, повітря, вогонь та ефір мають щось спільне – апейрон, що містить таємницю Роду. І рано чи пізно все перетворюється на порох. Залишається лише те – вічне, яке ніколи не виникало, а було й буде завжди.
Згідно з Геродотом смерть прийшла до Анахарсіса від його заздрісного брата, скіфського царя Савлія, який підступно пустив стрілу йому у спину, хоча дехто вважає, що його вбили за намагання ввести серед скіфів культ давньогрецької богині Гери.
Анахарсісу приписували понад 50 афоризмів, цитованих в античних і візантійських джерелах (про взаємини та поведінку людей, захист власної гідності, заздрість, значення мови, мореплавство, гімнастику, політику та суспільний устрій, шкоду пияцтва тощо).Серед них були й такі:
- Скіфи ніколи не обдурюють.
- Чисті руки сіяча – запорука доброго врожаю.
- Слова приховують правду.
- Тисячі добрих слів не варті одного доброго діла.
- Почуття, думка й слово ніколи не можуть бути одним і тим самим: думка викривлює почуття, а слово – думку.
- У житті майже все залежить від випадку.
Біон Борисфенський (близько 325 до н.е.) походив з грецького полісу Ольвія, що на північному узбережжі Чорного моря біля гирла р. Дніпра (давньогрецька назва річки – Борисфен). Біон був мандрівним філософом, подорожував Грецією та Македонією. Часто виступав з публічними проповідями. Був прийнятий до літературного гуртка при дворі македонського царя Антігона II Гоната. Викладав філософію на острові Родос. Вважав долю чимсь на зразок драматурга: одному вона дає головну роль, іншому – другорядну, одному – роль царя, іншому – волоцюги-жебрака. Він був дотепною людиною: збереглося чимало його гострих висловів. Біон кпив з усього на світі, навіть з Гомера, якого на батьківщині Біона вшановували як бога. Саме Біон довів жанр діатриби – щось посереднє між доповіддю та діалогом, популярна проповідь на актуальну моральну тему з інтонаціями невимушеності, елементами імпровізації до досконалості. Створення цього народно-філософського жанру було однією з найвизначніших подій у літературному житті доби пізнього еллінізму.
У поемі-баладі «Скіфська Одіссея» Ліна Костенко зазначила:
Були й раби. Рабами торгували.
І серед них філософи бували.
Наприклад, Біон був Бористеніт,
котрий любив на площі гомоніть.
І він був раб, і батько був рабом,
і довелось нелегко їм обом.
В порту почавши із соління риби,
він був засновник жанру діатриби.
Юрій РУДЯК,
завідувач кафедри медичної фізики
діагностичного та лікувального обладнання ТНМУ,
Валерій ДІДУХ,
доцент