Вона категорично заперечувала можливість розв’язання повномасштабної війни. «Пригадую, всім, хто про це казав, відповідала: «Бути цього не може. Ми живемо у ХХІ столітті», – ділиться думками декан стоматологічного факультету Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського Світлана Бойцанюк. – А ось 24 лютого ніколи не забуду. У моєї мами були проблеми зі здоров’ям. Я була поруч з нею. В неї нема інтернету, тому останніх ранкових новин я не читала та не володіла інформацією. Ранішній телефонний дзвінок був від подруги з іншого міста. Вона повідомила, що почалася війна. Ви ж розумієте, коли о 6-ій ранку починає дзвонити телефон, то перша реакція людини: «Щось трапилося». Тим більше ми справді тісно спілкуємося, але в коректний час. Я запитала, чи вона може жартує, але почула, що ні. Після цього я вже сама собі не належала, бо було дуже багато дзвінків, повідомлень від студентів: «Що робити? Яка форма навчання?». Це не припинялося, допоки не отримали офіційної інформації про те, що вчимося дистанційно.
У стресових ситуаціях я мобілізуюся, але в голові була думка: «Що робити?». До останнього не зважала на новини, тому не готувала тривожної валізки, бо вірила в мирне вирішення. Першого дня зібрала тривожну валізку, розібрала я її лише кілька днів тому. Вона не була велика. Насамперед зібрала всі документи родини разом. Але не готова була їхати кудись. Я й зараз не збираюся виїжджати з Тернополя. Я – людина військовозобов’язана й готова до різних сценаріїв. Поки що реалізовую себе за своїм професійним покликанням, але у випадку потреби готова йти служити рідній країні».
Вона точно знає, що стоматологічну волонтерську службу розпочали в понеділок. Світлана Іванівна разом з іншими викладачами принесла чергову допомогу в адмінкорпус для військових. Потім зайшла до проректора з науково-педагогічної та лікувальної роботи Степана Запорожана з ідеєю зорганізувати на базі стоматологічного від-ділення безкоштовне надання стоматологічної допомоги нашим захисникам і внутрішньо переміщеним особам.
«Одразу ж після цього я і Наталія Чорній, доцентка кафедри терапевтичної стоматології, разом з проректором пішли до ректора для погодження. І розпочалася робота. Дали оголошення на наших медіаресурсах – і почали приймати пацієнтів. Не шкодуємо ні хвилини про це й готові надалі так само працювати. Приємно, що до нас приєдналося чимало студентів 4-5 курсів, випускників. Вони дуже нам допомагали, але лікування зубів було не єдиною їхньою волонтерською роботою. Вони волонтерили, де лише могли. Для них це була школа стоматологічної майстерності, школа життя, школа людяності.
Спершу приймали людей на кафедрі терапевтичної стоматології та використовували два стоматологічних крісла. Потім розширили нашу волонтерську клініку на три крісла, а ще пізніше – на чотири крісла. В нас немає часових обмежень. Приймаємо стільки людей, скільки приходить щодня. Наш пріоритет – це наші захисники. На початках всі, хто бажав з числа територіальної оборони, отримали стоматологічні послуги безкоштовно. Зараз також більше уваги приділяємо військовослужбовцям, бійцям Національній гвардії. Допомагаємо внутрішньо переміщеним особам, не відмовляємо нікому, в кого є гострий зубний біль. Наше завдання полягає в тому, щоб той, хто став оборонцем рідної землі, отримав повний спектр стоматологічної допомоги. Робимо повний огляд, лікуємо за потреби зуби та обов’язково здійснюємо професійну гігієну ротової порожнини. На фронті у них не буде часу на це все. Робитимемо це й після Перемоги, щоб усі, хто захищав країну, мав нашу максимальну підтримку», – стверджує Світлана Іванівна.
І ці слова мають своє підтвердження, бо впродовж багатьох років при стоматологічному факультеті діє традиція надання безкоштовних стоматологічних послуг людям із соціально незахищених верств населення. При цьому викладачі встигають виконувати свій педагогічний обов’язок. Інші колеги декана, зокрема, Наталія Чорній, Людмила Пацкаль не пропускають жодної пари, графік занять і роботи з пацієнтами складають так, щоб не нашкодити навчальному процесу та щоб стоматологічна служба працювала безперебійно. Представники стоматологічного факультету навіть у вихідні обслуговують військовослужбовців, коли останнім потрібно наступного дня вирушати захищати країну.
«У мене було багато душевних історій за цей час, але є такі, що пам’ятатиму завжди. У перші дні війни до нас повернувся наш випускник з Волновахи – Денис Бірюков. Я його дуже добре пам’ятаю, бо 2014 року він з батьками приїхав до Тернополя, щоб поновитися на навчання. Він тоді не мав із собою документів, бо залишив в окупованому Донецьку. Ми поновили його на навчання. Він добре навчався та закінчив університет 2017 року. Пройшов інтернатуру й працював лікарем-стоматологом у поліклініці міста Волноваха.
Під час однієї з повітряних тривог я йшла в укриття. Ми дотримуємося всіх рекомендацій та обов’язково йдемо в укриття. І цієї хвилини вдалині коридору я побачила силуети двох чоловіків. Вдивилася і один з них був Денис. У перші секунди виникло відчуття дежавю, але він підійшов і розповів власну історію: по Волновасі було багато ракетних ударів, а він мав досвід утечі від воєнних дій, одразу ж зібрав речі та виїхав. Це був перший та останній евакуаційний поїзд. У Дениса був вибір куди їхати, але в період навчання Тернопіль став рідним містом, тому він приїхав сюди. На волонтерських засадах долучився до нашої служби та є членом нашої команди», – з гордістю додає Світлана Бойцанюк.
Пригадується цікава історія з роботи. У травні до нас звернувся за допомогою військовослужбовець ЗСУ, який був на ротації. Родом він із Тернопільської області. Як з’ясувалося, є сусідом нашого випускника Віталія Іваніцького. Надзвичайно хвилюючою була зустріч. Допомога надана й – світлина на пам’ять.
Добра слава про стоматологів ТНМУ поширюється серед наших захисників. Пригадується зворушлива історія першого знайомства з нашими захисниками-краянами, які перебували на ротації після визволення Бучі. Зі сльозами на очах і болем у серці ми надавали їм допомогу. Спілкуючись, ми переконалися, що український народ непереможний, бо в нас незламна сила духу.
Яніна ЧАЙКІВСЬКА