Свідоцький імунітет лікаря як принцип дотримання прав людини

Рубрику веде Наталя КАЛИНЮК,

доцентка кафедри педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, кандидатка юридичних наук, адвокатка, членкиня Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатури України

У випадку порушення кримінального провадження за статтею 140 Кримінального кодексу України «Невиконання або неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків» слідчі здебільшого практикують до оголошення підозри медичному працівнику допитати його як свідка. Останній, за викликом слідчого, одразу ж повідомляє всі відомості, які стали йому відомі під час виконання ним своїх професійних обов’язків, зокрема, про хворобу пацієнта (потерпілого у справі), медичне обстеження, огляд та їх результати, час перебування на лікуванні, інтимний і сімейний аспекти життя людини – тобто відомості, що становлять лікарську таємницю.

Таким чином, з’являючись на допит як свідок і розголошуючи відомості, що містять лікарську таємницю, лікар, не замислюючись, порушує чинне законодавство, а саме Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та «Про захист персональних даних» і може бути притягнутий до юридичної відповідальності (наприклад, ст. 145 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків).

У цьому контексті постає запитання: як подбати лікарю про власний юридичний захист?

Саме свідоцький імунітет лікаря як принцип дотримання прав людини буде дієвим механізмом захисту медичного працівника й відповідно – інтересів пацієнта в цій ситуації.

У чинному законодавстві України право пацієнта на таємницю про стан свого здоров’я чітко корелюється з обов’язком лікаря зберігати лікарську таємницю. Так, відповідно до ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, отримані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Водночас у ст. 40 цього ж Закону України закріплено поняття лікарської таємниці: медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Дотримання зазначеного права пацієнта й, відповідно, виконання свого прямого обов’язку є можливим завдяки свідоцькому імунітету. Останній, зокрема, забезпечує дотримання прав людини у сфері судочинства. Відповідно до положень ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Серед науковців немає єдиного підходу до розуміння поняття свідоцький імунітет. Так, одна група вчених трактує свідоцький імунітет як право свідка у виняткових випадках на звільнення від обов’язку давати показання. Інша група вчених дотримується позиції, де свідоцький імунітет розуміють як сукупність нормативно-закріплених правил, що звільняють деякі категорії свідків від передбаченого законом обов’язку давати показання в кримінальній справі, а також правил, що звільняють будь-якого допитуваного від обов’язку свід-чити проти себе.

Свідоцький імунітет або ж імунітет свідка слід розуміти, як надане свідкові право відмовитися від дачі показань через родинні відносини або службові обов’язки чи нездатності особи через його фізичні або психічні недоліки правильно сприймати факти або давати про них показання.

Кримінально-процесуальний кодекс України чітко визначає порядок провадження в кримінальних справах, який є єдиним та обов’язковим для всіх посадових осіб органів досудового слідства, дізнання та суду. Водночас кримінально-процесуальне законодавство передбачає винятки із загального правила з метою забезпечення для певних категорій осіб належних умов їх професійної діяльності, зокрема медичних працівників. Зазначені винятки в теорії кримінального процесу іменуються «імунітетом свідка», що унеможливлюють допит певної особи як свідка. Імунітет свідка може мати як абсолютний, так і відносний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 Кримінального-процесуального кодексу України не можуть бути допитані як свідки такі особи:

  • захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача в кримінальному провадженні – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника або захисника;
  • адвокати – про відомості, що становлять адвокатську таємницю;
  • нотаріуси – про відомості, що становлять нотаріальну таємницю;
  • медичні працівники й інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимний і сімейний аспекти життя людини – про відомості, що становлять лікарську таємницю;
  • священнослужителі – про відомості, отримані ними на сповіді вірян;
  • журналісти;
  • професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
  • особи, які брали участь в укладанні та підписанні угоди про примирення в кримінальному провадженні – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладанні й виконанні угоди про примирення;
  • особи, до яких застосовані заходи безпеки, – про дійсні дані щодо їх особистості;
  • особи, які мають відомості про дійсні дані осіб, до яких застосовані заходи безпеки – у відношенні цих даних.

Свідоцький імунітет осіб, що перелічені у п.п. 1-5 цієї статті, слід вважати таким, що має відносний характер. І це з тих причин, що ці категорії осіб можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі.

Водночас розглядаючи свідоцький імунітет як принцип дотримання прав людини, слід наголосити на обмеженнях щодо здійснення цього права без звільнення від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Зокрема, ч. 1 ст. 26 Конвенції про права людини та біомедицину передбачає виняткові обставини, коли імунітет свідка не застосовується. До цих обставин належать: обставини, що встановлені законом та є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, з метою запобігання злочинам, для захисту здоров’я населення чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Ст. 8 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного й сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися в здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом та є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Особи, на яких поширюється свідоцький імунітет, в силу виконання своїх професійних обов’язків володіють інформацією, що має вразливу (чутливу) природу. Обмеження цього права можливо лише, якщо воно виправдане певними важливішими суспільними інтересами. Підтвердження висловленого є в рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), де суд зазначає, що, враховуючи особливо інтимну та вразливу природу інформації про захворювання особи на ВІЛ, будь-які державно-владні заходи, які змушують надавати або розголошувати таку інформацію без згоди пацієнта, зобов’язують суд бути дуже уважним і ретельно досліджувати вказані обставини, як це нормативно гарантовано для забезпечення ефективного захисту (Рішення у справі Z. Проти Фінляндії від 25.01.1997 р., Дуджеон проти Об’єднаного Королівства від 22.10.1981 р., Йохансен проти Норвегії від 7.08.1996 р., Класс та інші проти Німеччини від 6.09.1978 р.).

На окремий розгляд заслуговує ч. 3 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України. У цій нормі вказано, що медичні працівники з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну та-ємницю особою, яка довірила їм ці відомості у визначеному нею обсязі.

Наведене дає підстави стверджувати таке:

  1. Медичний працівник повинен застосовувати свій «свідоцький імунітет» у випадку проведення слідчим його допиту як свідка, якщо слідчим не було вжито всіх заходів для з’ясування фактичних обставин справи, що мають значення для справи, зокрема, не вилучено оригіналів медичної документації.
  2. Медичний працівник може бути звільнений від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, яка довірила зазначені відомості (дозвіл на розголошення відомостей, що містять лікарську таємницю, надає пацієнт або його близькі родичі у випадку смерті пацієнта).
  3. У випадку допиту медичного працівника як підозрюваного чи обвинуваченого «свідоцький імунітет» на нього не поширюється. Перебуваючи в статусі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного особа не може бути обмежена у своєму праві на захист.

Детальнішу інформацію з питань юридичного супроводу професійної діяльності лікаря можете отримати, взявши участь у курсах підвищення кваліфікації «Правовий захист лікаря під час виконання ним професійних обов’язків», що проводитимуть у Тернопільському національному медичному університеті імені Івана Горбачевського в квітні 2021 р.

Якщо ви зацікавилися цими курсами підвищення кваліфікації, просимо звертатися для попередньої реєстрації до 15 квітня за телефоном +380976539021 або e-mail: kalunyknm@tdmu.edu.ua