Роман Свистун: «Нове положення має на меті створити рівні умови для всіх, хто навчатиметься в інтернатурі»

Пандемія коронавірусу, яка позначилася в усіх царинах суспільного життя, вплинула й на освітні процеси та внесла певні корективи в організацію навчання лікарів-інтернів. Який стан справ з проходженням інтернатури в цьогорічних випускників? Відповісти на це та інші запитання попросили директора ННІ післядипломної освіти Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського, доцента Романа Свистуна.

– Романе Васильовичу, цьогорічний випуск лікарів-інтернів відбувався у дещо незвичних умовах. Як виходили із ситуації?

– І справді, пандемія Covid-19 внесла деякі «поправки» в проходження інтернатури – і в організацію навчального процесу, і щодо складання іспитів. Коли в березні оголосили карантинні заходи, ми перевели інтернів на навчання за дистанційною формою. Ясна річ, що таке рішення створило деякі незручності викладачам, лікарям-інтернам, адже більшу частину часу вони мали б провести в клініці, відпрацьовуючи практичні навички. Але з послабленням карантину, коли інтернам було дозволено займатися в групі з десяти осіб, ми вже намагалися надолужити певні прогалини у теоретичних знаннях і практичних навичках.

Вплинула пандемія коронавірусу й на організацію випускних іспитів, які цьогоріч відбувалися дистанційно, за допомогою скайп-зв’язку. Це нова для нас форма, коли іспит відбувається в режимі реального часу, але за допомогою інтернет-ресурсів. Звичайно, спостерігати екзаменатора та студента по різні боки монітора доволі незвично, але і цьогорічні запитання, і ситуаційні задачі не вирізнялися особливою складністю, скажімо, від минулорічних, й інтерни у такий спосіб демонстрували свої знання. Мали вони змогу вести з екзаменатором діалог, показати виконання певних практичних навичків. Отож, незважаючи на ці вимушені «інновації», іспит відбувся і 276 інтернів у червні успішно склали випускні іспити. Щоправда, до «Кроку» цьогоріч допустили лише тих інтернів, які закінчували навчальний заклад цього року. Особливість була ще й у тому, що прохідний бал для складання випускних іспитів «Крок-3», який до нинішнього року становив 70,5 відсотка, МОЗ України знизило до 60,5 через пандемію. Це дало можливість додатково семи нашим інтернам скласти «Крок-3» та отримати позитивний результат, а вже наприкінці серпня вони пройшли атестацію та влилися в лави молодих лікарів.

– Як намагалося керівництво вишу допомогти випускникам розв’язати проблему з проходженням інтернатури? Чи вдалося владнати це питання? Як вважаєте, новий закон про інтернатуру врятує від повторення такої ситуації в майбутньому?

– Цього навчального півріччя одразу в часі збіглися дві проблеми: карантинні заходи в країні та введення в дію другого етапу медичної реформи. Маю на увазі те, що працівники клінічних кафедр позбулися доступу до надання медичної допомоги в закладах охорони здоров’я. Відтак ці ж проблеми торкнулися й лікарів-інтернів, які вже навчаються на очному циклі інтернатури. В них також виникли проблеми доступу до пацієнтів. Як ми виходили із ситуації? Розпочали більш активно використовувати в навчальному процесі віртуальні навчальні програми, розроблені на основі моделей типових патологічних процесів, алгоритмів виконання практичних навичок, а також надання невідкладної та екстреної медичної допомоги. Окремо для інтернів і слухачів в освітньому процесі застосовували програму Body Interact – clinical reasoning edu-cation. Це освітня програма віртуальних клінічних сценаріїв, яка дає можливість у режимі реального часу відтворити певну клінічну ситуацію з усім необхідним сучасним набором об’єктивних, лабораторних та інструментальних методів обстеження й провести лікування відповідно до сучасних протоколів європейських та американських медичних асоціацій. Активно також використовувалося оснащення міжкафедрального навчально-тренажерного центру фантомами, манекенами та іншою навчальною апаратурою. Це дозволило зорганізувати практичні заняття для тем з анестезіології та реаніматології, внутрішньої медицини, педіатрії, отоларингології, ортопедії та травматології, акушерства та гінекології, хірургії, стоматології. Таким чином, лікарі-інтерни мали можливість набувати необхідних знань і навичок.

– Які особливості проєкту нового положення про інтернатуру?

– Нове положення, яке планували, але не вдалося-таки запровадити з цьогорічного липня, сподіваюся, дозволить створити рівні умови для усіх, хто вступатиме в інтернатуру шляхом введення в дію електронного розподілу за результатами «Крок-2». Розподіл буде обов’язковим для всіх, незалежно від форми навчання. Тобто жодна особа не буде зарахована до інтернатури поза електронною системою. Попередніми роками лише випускники-«контрактники» вільно обирали спеціальність та місце проходження інтернатури, на відміну від тих, хто навчався за кошти держбюджету та яких скеровували згідно з державним розподілом або ж з 2018 року самостійно знаходили місце працевлаштування. Це положення дозволить випускникам також самостійно обирати програму інтернатури, де йдеться й про обрану спеціальність та місце проходження інтернатури – базу стажування та заклад вищої освіти. На мій погляд, нове положення про інтернатуру покращить мотивацію щодо підготовки в університеті й, зокрема, до ліцензійного іспиту «Крок-2», за результатами якого і будуть проводити ранжування щодо вибору місця проходження інтернатури. Надзвичайно позитивним у проєкті Положення про інтернатуру вбачаю те, що всіх інтернів прийматимуть на роботу на посади лікарів-інтернів і вони отримуватимуть заробітну платню, бо раніше це стосувалося лише інтернів бюджетної форми навчання.

– Цікаво, як справи з набором до інтернатури?

– Була певна невизначеність щодо проходження інтернатури студентами державної форми навчання, бо заклади охорони здоров’я, які нині стали комунальними некомерційними підприємствами, наразі доволі обмежені у фінансуванні. Тому мали доволі напружені дні. Але питання вирішилося, коли Кабінет Міністрів виділив 90 мільйонів гривень на ці потреби. Коштів має вистачити до завершення року. Взагалі ж у нас цьогоріч навчатиметься на 60 інтернів більше, ніж торік. Щодо питання інтернатури, то воно й надалі залишається головним болем інтернів та їхніх батьків. Держава не впливає та не врегульовує ці процеси, а мало б бути навпаки. Це й призводить до невизначеності, краху мрій та професійних планів і зрештою, втрати престижу медичного фаху. Чи реально студенту-інтерну самостійно вижити за свою нинішню заробітну платню, особливо коли він має сім’ю? Питання, погодьтеся, риторичне.

– Чимало випускників Тернопільського медуніверситету працюють за кордоном. Для вишу це, безумовно, доказ високого рівня знань його випускників, але таким чином Україна втрачає найкращих молодих лікарів. Що потрібно зробити, аби лікарі не емігрували? Адже справа не лише в зарплатнях, чи не так?

– Не тішить, що студенти, які здобували знання в Україні, їдуть шукати кращої долі за кордон, так ми втрачаємо найголовніший потенціал країни – лікарів.

Коли ми проводили анкетування серед студентів медичного та стоматологічного факультетів, значним арґументом для праці лікаря вони називали фінансову стабільність, умови проживання та праці. Отож, зрозуміло, чому певна частина студентів, ще навчаючись в університеті, шукає можливість еміграції в країни близького зарубіжжя (Польща, Чехія, Угорщина, Німеччина), де заробітна платня в кілька разів вища, ніж у нашій країні та й умови праці є значно кращими. Але й у нас є певні зрушення – останніми роками новоутворені територіальні громади, які піклуються про своїх мешканців, намагаються створити належні умови побуту лікаря, його роботи, а також доплачують за його працю зі скарбниці громади. Відомі випадки на Тернопільщині, коли керівництво ОТГ придбало житло для свого сімейного лікаря, автомобіль. Сподіваюся, з часом це ввійде в повсякденну практику. Такі соціальні гарантії приваблять випускників і вони працюватимуть для добра своєї країни.

Лариса ЛУКАЩУК