Репрезентували книгу про Учителя есперанто

110-річчю від дня народження відомого знавця міжнародної штучної мови есперанто Леона Зімельса (1911-1985) присвятили репрезентацію книги про його життєвий шлях. Урочисте засідання членів Тернопільського есперанто-клубу «Терноцвіт» відбулося в аудиторії кафедри фізіології ТНМУ.

Вступне слово промовив завідувач кафедри фізіології, професор Степан Вадзюк. Він нагадав, що міжнародну штучну мову винайшов лікар-офтальмолог Людвіг Заменгоф, який 1887 року у Варшаві опублікував перший підручник есперанто. З того часу есперанто й медицина стали взаємопов’язані. 1908 року була створена Всесвітня лікарська есперанто-асоціація. На початку ХХ сторіччя есперанто стало мовою інтелектуалів.

Під час репрезентації книги

Тернопіль має свою особливу історію есперанто. Тут 1907 року стараннями члена Міщанського братства Михайла Юрківа (1877-1914) побачив світ «Підручник міжнародного язuка есперанто» – перший навчальний посібник для українців. Через 70 років завдяки інженеру Леонові Зімельсу відбулося відродження есперанто в Тернополі. Тоді 1979 року він започаткував перші курси з вивчення мови, які відвідували молоді допитливі люди різних професій, що й до цього часу сповідують шляхетні ідеї універсальної мови, загальної мовної культури та есперантського братерства. Тернопільський есперанто-клуб, засновником якого був Л. Зімельс, став одним з найактивніших в Україні. Елементарні знання мови у 1979-1985 роках отримали десятки студентів медичного інституту. Серед викладачів нашого університету есперантистами були професори Володимир Кондратюк (1936-2020), Юрій Викалюк. Ймовірно, знав есперанто професор Еммануїл Бергер (1910-1999), завідувач кафедри патологічної фізіології (1959-1975), який володів шістьма мовами, друг і товариш Леона Зімельса.

Цікаво, що проф. Володимир Кондратюк вивчив есперанто 1959 року, будучи студентом Львівського медичного інституту. Тоді його учителем був Анатолій Кох (1887-1964), який особисто знав Л. Заменгофа (з 1909 року), коли навчався у Варшавській політехніці. Ось так протягнулася історична ниточка від творця есперанто до нашого університету. Про ґрунтовні знання, отримані від А. Коха, свідчить той факт, що після закінчення Львівського медичного інституту Володимир Андрійович зорганізував 1960 року гурток есперантистів у Джамбулі (Казахстан), куди він отримав скерування на роботу за розподілом.

До нової генерації есперантистів, вихованих вже Леоном Зімельсом, належить проф. Ігор Галайчук, який зараз є головою Тернопільського есперанто-клубу, а 1995 року очолював оргкомітет Міжнародної медичної есперанто-конференції (10-ІМЕК), яка вперше відбулася в Україні.

На зібранні Тернопільського есперанто-клубу була присутня професорка кафедри загальної гігієни та екології ТНМУ Олена Лотоцька (Кондратюк). Вона поділилася спогадами про есперантське захоплення свого батька, про його есперанто-бібліотеку, розповіла цікаві життєві епізоди. До речі, свою останню статтю в газеті «Медична академія» (червень 2020 року) проф. Володимир Кондратюк назвав «Есперанто: походження та проблеми».

Усіх присутніх без сумніву цікавив зміст щойно видрукуваного в університетському видавництві «Укрмедкнига» меморіального видання «Леон Зімельс (1911-1985) – засновник Тернопільського клубу есперантистів». Про це розповів у своїй доповіді один зі співавторів книги, завідувач кафедри онкології, променевої діагностики і терапії та радіаційної медицини ТНМУ, проф. Ігор Галайчук. Він подякував ректорові медичного університету, професору Михайлові Корді за сприяння та підтримку ідеї цієї меморіальної книжки й співробітникам видавництва за її втілення в друкованому варіанті.

Автори книги Віктор ПАЮК – перекладач, президент Україн- ської есперанто-асоціації (1993–1997), голова Товариства есперантистів м. Чикаго, США (2006-2011), член Всесвітньої есперанто-асоціації (UEA); Ігор ГАЛАЙЧУК – професор, завідувач кафедри онкології, променевої діагностики і терапії та радіаційної медицини ТНМУ, голова есперанто-клубу «Spinosfloro», член Всесвітньої медичної есперанто-асоціації (UMEA) та Всесвітньої есперанто-асоціації (UEA)

Відтак на слайдах була представлена розповідь про життєвий та есперантський шлях Леона Зімельса, який народився у Кракові, навчався в Ягеллонському університеті, опанував есперанто у 15-річному віці. Про есперантистське середовище, в якому формувався Леон Зімельс у 30-40-х роках ХХ століття, свідчать такі факти. Краківський есперанто-клуб «Товариство зеленої зірки» тоді очолював Одо Буйвід (1857-1942), професор кафедри гігієни Ягеллонського університету, засновник бактеріології та гігієни в Польщі. Він стажувався в Роберта Коха (1885) та в Луї Пастера (1886), досліджував і виготовляв вакцини. Професор Буйвід двічі був президентом Всесвітніх конгресів есперантистів, які відбувалися у Кракові 1912 і 1931 років. Протягом тривалого часу був видавцем і редактором газети «Pola Esperantisto». Це саме проф. Буйвід приїжджав до Коломиї залагоджувати конфлікт, який виник між українськими та польськими есперантистами під час есперанто-конгресу 1931 року. Юного Леона навчала есперанто донька д-ра Максиміліано Бласберга (1875-1945) – лікаря-терапевта, який народився у Львові, проживав у Кракові, був президентом Всесвітньої есперантистської лікарської асоціації («Tutmonda Esperantista Kuracista Asocio») у 1925-1928 роках.

Леон Зімельс брав участь у трьох Всесвітніх есперанто-конгресах: 1927 року (Гданськ), 1929-го (Будапешт) і 1931 року (Краків). Він особисто був знайомим і співпрацював з визначними есперантистами ХХ сторіччя: Андрео «Че» та Едмондом Пріва. Андрео Чех (1895-1979) – румунський католицький священник, видатний педагог есперанто. Едмон Пріва (1889-1962) – швейцарський есперантист, професор, історик есперантського руху.

Після другої світової війни Леон Зімельс із сім’єю опинився в Тернополі (1947 р.). Працював головним інженером у проєктному інституті, популяризував есперанто, наскільки це було можливо в радянський час. Восени 1979 року в палаці культури «Березіль» (тоді «Октябрь») він розпочав курси з вивчення мови есперанто. Одночасно заняття проводив і на виробничому об’єднанні «Ватра». 1980 року заснував клуб есперанто «Amikeco» («Дружба»), був його керiвником і натхненником.

Тоді есперантисти нашого клубу вели активне поштове листування з есперанто-клубами Європи, Азії, Америки, зорганізовували вечори інтернаціональної дружби, в програмі яких звучали вірші та пісні мовою есперанто. Ми не лише вивчали мову, але активно застосовували її для спілкування з есперантистами інших міст України. У нас була традиційна літня зустріч «Збруч», яка існувала 10 років. Крім того, щовесни зорганізовували есперанто-табір у Карпатах. Участь Леона Зімельса в Балтійському таборі есперантистів у Латвії влітку 1984 року була його останньою подорожжю в уявній країні Есперанто. Не стало нашого Учителя у січні 1985 року. Ми вдячні йому за те, що відкрив перед нами цілий світ, об’єднаний благородною ідеєю міжнародного спілкування мовою есперанто.

Біографічний розділ книги органічно доповнюють спогади есперантистів: професора Юрія Викалюка – завідувача кафедри патологічної анатомії Тернопільського медичного інституту (1990-1993), проф. Ігоря Галайчука, отця Тараса Коковського, Марії Ростоцької (Шустакевич) – учительки англійської мови Тернопільської спеціалізованої школи №3, Романи Роман – доцентки, завідувачки кафедри іноземних мов Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (1997-2015), Володимира Барабаша – провідного інженера-конструктора «Техінмашу» ВО «Ватра», Олени Войнаровської – учительки музичного мистецтва Тернопільської ЗОШ № 14 ім. Богдана Лепкого.

У своїх спогадах співавтор книги Віктор Паюк так охарактеризував Леона Зімельса: «Пропагандист есперанто, Учитель, людина з великої літери, скромний, ерудований, самовідданий однодумець. Він назавжди залишатиметься для нас маяком у світі Есперанто».

Книга ілюстрована цікавими фотографіями та архівними матеріалами. Частина книги містить двомовні есперанто-українські тексти.

Богдан ГНАТИШИН