Психологія творчості в контексті перемог і невдач Лесі Українки

Аналізуючи проблему творчості Лесі Українки, звернемо увагу на кілька важливих аспектів. Для більшості поетів властивий своєрідний час «учнівства». Твори цього періоду викликають увагу лише в контексті становлення видатної особистості. Лесина творчість є винятком. Перша збірка «На крилах пісень» опублікована 1893 року. І якщо в циклі «Сім струн» лише деякі рядки дозволяють сподіватися на достатньо високий рівень у майбутньому, то відома «Колискова», написана ще 1890 року, є цілісним твором майстрині, який не втрачає емоційності, філософського наповнення (тема часу, смутку, цінностей, активності), виховного змісту до наших днів. Вірш «Мамо, іде вже зима…» виходить далеко за межі «дитячої тематики», і стає своєрідним епіграфом для творчості поетки. Окрасою будь-якої поетичної збірки зрілого майстра стане твір рівня «Contra spem spero». Якщо в попередніх віршах першої збірки домінувала печаль і безнадія, то в цій поезії переважає «психологія сили», енергетика творення та боротьби, оптимізм. Наступний вірш «Досвітні огні» підсилює цей напрям, а фінальний заклик написано «з погляду вічності». Ідея боротьби поступово починає домінувати: Нащо даремнії скорботи? / Назад нема нам воріття! / Берімось краще до роботи, / Змагаймось за нове життя!

Особливістю другої книги «Думи і мрії» є різноплановий рівень поетичних текстів. Дослідники ще будуть дискутувати щодо причин якісних перемін, які відбулися 1896 року. Адже вірші «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Хвилина розпачу», «О, знаю я, багато ще промчить…», «Слово, чому ти не твердая криця…», «Ave regina», «Як дитиною, бувало»(1897 р.) це цілком інший рівень поетичної творчості, вищий, глибший за ідеями, емоціями.

Щодо третьої останньої збірки із загадковою назвою «Відгуки», насамперед відзначимо такі вірші, як «Де поділися ви, голоснії слова…», «Ні! Я покорити її не здолаю…». Щодо поеми «Одержима», цей твір варто розглядати окремо. Образ Міріам, яка дискутує з Богом, а потім проклинає юрбу «прокльоном крові» та гине під градом каміння «…не за щастя… не за небесне царство… ні…з любові!» то це тема окремого монографічного дослідження. Якщо врахувати, що поема написана впродовж однієї ночі біля смертельно хворого С.К. Мержинського й за словами авторки, «якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: J’e en ai fait un drame», то це важливе свідчення для розуміння суті психології творчості.

Аналіз драматичних творів Лесі Українки потребує серії монографічних досліджень. Зауважимо лише кілька попередніх аспектів у контексті теми дослідження. Перший драматичний твір поетки з красномовною назвою «Блакитна троянда», написаний 1896 р., засвідчив появу драматурга європейського рівня. Ця драма ще дочекається свого заслуженого успіху в глядачів. Потрібен режисер та актори відповідного рівня. Тема божевілля в драматургії буде вивчатися ще багато років. Хоча головна героїня Люба мала, як і авторка 26 років, на нашу думку, особистісні риси поетки приховані в переживаннях Ореста. Не погоджуємося зі штампом, що «Блакитна троянда» – перша психологічна драма в українській драматургії. Кожна справжня драма (й не лише драма) є психологічною. Це видатний твір, який буде корисний також для фахівців з психоаналізу. Заслуговує на увагу використання у сюжеті теми морфію, а також слова Милевського «Як завжди при нервових хворобах, ні те ні се. Перевтома – се тепер модне слово, і скрізь його тичуть – ну, заборонили писати…». Не менш цікавою є відповідь Люби: «Заборонили писати! Се варварство, а не корування».

Попередній розгляд літературно-критичних статей Лесі Українки, крім аналізу актуальних соціальних і політичних питань, дозволяє дійти висновку про цікаві творчі ідеї, які не втрачають значимості до наших днів. Для підтвердження цієї тези використаємо цитатну характеристику, використавши зміст восьмого тому: «…я хочу говорити з вами, як з товаришами, просячи тільки розуміння безстороннього і щирої відповіді словом і ділом»; «Дякую тобі, Господи, що не створив мене ні москалем, ані москвофілом»; «Так Росія величезна, голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця, і всі ці великі нещастя величезні, колосальні, грандіозні»; «Чия правда того буде й сила»; «…навряд чи можна з примусу написати щось гарного»; «вільність і незалежність – то не все одно»: «Проте треба пам’ятати, що економічна і політична воля дуже залежать одна від одної»; «Чужа крівця не водиця, розливати не годиться».

Для творчої особистості важливою є реакція на критичні зауваження та відповідна самооцінка автора. З листів видно, що хоча інколи Леся Українка й писала, що талант до музики в неї більший, як до поезії, але це були винятки. В листі до М.П. Драгоманова 18 грудня 1890 року юна поетка іронічно пише про те, що «дехто з товаришів корить, що нема в моїх віршах міцної тенденції, що бракує громадських тем, що в мене тільки образи та форма то ще так-сяк, а решта … Себто я мислю, що нікуди моя поезія не судна. Ба, що ж робить, хоч і так! Десь моя муза вдалась така нетенденційна та вбога, або, може, й те, що так я незручно вимовляю свої ідеї, бо таки сподіваюсь, єсть і у мене якісь там ідеї. Дехто теж нарікав, що я ховаюсь від «народних» тем і складу мови народної, лізу в літературщину та «інтелігентствую», але тут, певне, вся біда в тому, що я інакше розумію слова «народність», «літературність» та «інтелігенція», ніж як їх розуміють мої критики». Якщо врахувати вік поетки (19 років), а також чітку авторську позицію на зауваження Осипа Маковея, Івана Франка, можна не сумніватися в належній самооцінці, розумінні рівня своїх творчих досягнень. Щоправда, коли М.П. Косач спробував підкреслити геніальність сестри, то відповідь не забарилася: «Як тобі прийшло на мисль причепити до мене «світло генія»? Якби не знала тебе ліпше, то подумала б, що на сміх кажеш. Мені сподобалось, що звеш мене жайворонком, маю симпатію велику до сії птиці. Для розуміння авторської позиції важливим є лист до Осипа Маковея від 9 червня 1893 р. Звертаючись до нього як до критика-психолога, Леся Українка підкреслила, що «нашій літературі багато чого бракує, але найбільше бракує доброї і талановитої критики», а також пояснила особливості поетичного настрою, необхідність об’єктивної оцінки для автора і «читаючих людей».

Для розуміння особливостей творчого процесу важливо розглянути проблему втомлюваності. Аналізуючи свій стан, Леся Українка в листах до рідних (1898 р.) звернула увагу на єдність фізичного стану та збалансованості нервової системи, вплив надмірної розумової праці у вечірній та нічний час на кризові явища, зокрема елементи істерії. Фахівцям, варто звернути поглиблену увагу на цю проблему, особливо на перші прояви, адже творчість теж має свою ціну. В листі до М.П. Косача ще на початку листопада 1889 р. Леся Українка опише свій стан так: «Першу ніч я провела тоді, як тінь в Дантовому пеклі, – з плачем і скрежетом зубовним. На другу ніч затялась, не плакала і цілу ніч писала в ліжку, почала невеличку поему і, здається, по їй не видко, як мені приходилось тісно при писанні». Якщо врахувати неймовірно великий об’єм розумової праці, вивчення іноземних мов, перекладацьку та творчу роботу, яку добровільно виконувала дівчина, то залишається лише дивуватися можливостям людського організму. Зауважимо, що Лесині рідні розумі-ли загрозу від такої неймовірної діяльності. В листі до М.П. Драгоманова від 5 січня 1890 р. Леся Українка відверто пише про це, але виправдовується, що коли б вона так багато не читала, грала, писала, то залишається лише «скласти руки та плакати».

Варто підкреслити точну самооцінку причин і наслідків. У листі до матері (3 квітня 1898 р.) Леся Українка напише: «Тим часом і лагідні паліативи, як бром, витирання дома водою, і ванни принесли мені користь видиму, але стан моїх нервів все-таки ненадійний: одна безсонна ніч, невелика втома – і все йде шкереберть, очевидно, треба якоїсь міцнішої поправки, щоб могти витримать згубу крові, і багато безсонних ночей, і всякі інші наслідки операції». Принагідно варто підкреслити роль молодого лікаря Мартироса Семеновича Дерижанова (1867-1900 рр.), у сім’ї якого жила поетка, який лікував Лесю Українку та зробив важливе зауваження щодо особливостей її нервової системи, а також критично оцінив роботу інших лікарів, які «лікували лише ногу». В листах до рідних Леся часто згадує лікаря з вдячністю. Подаровані для його дружини ноти, вишита «подільським візерунком» сорочка для лікаря свідчать про дружні стосунки.

Приятель І.К. Айвазовського та А.П. Чехова, засновник династії відомих лікарів М.С. Дерижанов заслуговує на особливу повагу.

Ситуація неперервної перевтоми супроводжувала Лесю Українку до останніх днів. Наприклад, у листі до матері та сестри 12 березня 1909 р., зауваживши пробудження через кожні дві години, вона пише: «Прокидаюсь та й не завжди хутко засипляю, і се мені робить всю ніч якоюсь шматованою. Енергія і здатність до роботи у мене дуже упали і, як я вже писала, часто не можу нічим побороти апатії, хоч вона часто до розпачу доводить». Якщо врахувати експерименти з ліками, які приписували для К. Квітки, прагнення шукати оздоровлення лише в Єгипті, постійні переїзди, які більше втомлювали, як давали користь, неперервну творчу діяльність можна дійти висновку про класичний приклад «професійного вигорання».

Вивчення життєвого шляху та творчих досягнень Лесі Українки дозволяє зробити певні узагальнення важливі для сьогодення. Всі спроби сучасних дослідників обґрунтувати психологічний портрет особистості, яка досягла високого рівня творчості, не кажучи вже про геніальність, зазнають невдачі. Коли пропонується перелік якостей, завжди залишається щось загадкове, той перший рядок тексту, який «приходить» до автора, який необхідно записати, а лише потім пишеться і редагується текст. Оця таємниця першого рядка, яку Епікур влучно назвав «кидком думки» (це слово, як і «ривок», можливо, не найкращий варіант перекладу) залишається недосяжною для сучасних авторів. Окрім того, відсутність декількох якостей, важливих на думку провідних психологів, не заважає досягати творчих вершин. У цьому ж ряду поразок знаходяться так звані «механізми» творчого процесу.

Приклад Лесі Українки дозволяє виокремити цікавий та перспективний напрямок подальших досліджень. Маємо на увазі самооцінку та реакцію на критичні зауваження особистості. Своєрідність особистості Лесі Українки проявилася в тому, що з юнацьких літ вона чітко усвідомлювала свій рівень, іронічно реагувала на критичні зауваження, обстоювала власну думку незалежно від рівня критика, з вдячністю приймала ті пропозиції, які заслуговують на увагу, аналізує творчість інших видатних особистостей та аргументовано висловлює їм свої погляди.

Тема здоров’я людини, яка займається творчою діяльністю, психологічний захист, профілактика перевтоми, вигорання, ціна, якою розплачується особистість за творчість, ще чекає на серію монографічних досліджень. Необхідна інтеграція зусиль представників усіх психологічних шкіл, медицини, а також філології, адже аналіз текстів, епістолярної спадщини дозволить наблизитися до розуміння закономірностей творчого процесу, розвинути здібності молодих людей, запобігти ризикам і загрозам. Одним зі способів досягнення мети є вивчення творчості видатних людей, почесне місце серед яких займає Леся Українка.

Анатолій ВИХРУЩ,

завідувач кафедри

української мови ТНМУ, професор