Про необхідність відновлення санітарно-епідеміологічної служби

«Інфекції наступають – всі на боротьбу з глобальною небезпекою» – таке гасло ВООЗ визначила для одного з Всесвітніх днів здоров’я, який відзначають щороку 7 квітня. Значення цього гасла відоме фахівцям, насамперед – епідеміологам та інфекціоністам. Всесвітні дні здоров’я проводять, аби довести до суспільств і владних структур країн найбільш пріоритетні заходи з проблем охорони здоров’я, що потребують невідкладного вирішення.

Але в нашій країні до гасла ВООЗ не прислухалися. Спочатку Міністерство охорони здоров’я вирішило економити кошти на придбанні вакцин і почало закуповувати недостатню кількість імунобіологічних препаратів, що призвело до різкого зниження прихильності населення до вакцинації й невиконання передбачених щеплень значній частині дітей та дорослих.

Наша влада також вирішила реорганізувати санітарно-епідеміологічну службу і, нарешті, за Постановою Кабінету Міністрів № 348 від 29 березня 2017 року єдину в країні медичну службу, яка організовувала проведення та контролювала виконання заходів з профілактики як інфекційних, так і неінфекційних захворювань населення, було ліквідовано. Наслідки цього невиваженого рішення для здоров’я українців виявилися вкрай негативними. Економія незначних коштів на утримання надзвичайно важливої служби обернулася тим, що держава зазнала величезних збитків на зростанні показника захворюваності та смертності населення через погіршення якості та санітарно-гігієнічних і протиепідемічних умов життя українців.

Одразу після цієї події почалося зростання показника захворюваності низки інфекційних хвороб, зокрема, на повітряно-крапельні інфекції, відмічене зростання захворюваності на гострі кишкові інфекції, харчові отруєння, особливо на сальмонельоз.

Різко зросла захворюваність населення на ботулізм, до того ж з високою смертністю, через незабезпечення лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) та аптечної мережі лікувальними протиботулінічними сироватками. Що особливо недопустимо, почастішали випадки ботулізму, пов’язані з вживанням харчових продуктів, виготовлених на об’єктах харчової промисловості, через порушення профілактичних вимог і технології виробництва, дотримання яких ніхто не контролював. Коли діяла санітарно-епідеміологічна служба, її фахівці особливу увагу надавали питанням профілактики ботулізму. В ті часи більшість випадків ботулізму були пов’язані здебільшого із вживанням консервів та інших продуктів домашнього виготовлення. Здійснювався також контроль наявності незнижуваного запасу протиботулінічних сироваток у ЛПЗ та аптеках.

Останнім часом в країні склалася загрозлива ситуація з високою захворюваністю та смертністю населення від туберкульозу через поширення насамперед мультирезистентних штамів туберкульозної бактерії. Водночас остання реформа охорони здоров’я передбачає скорочення кількості протитуберкульозних диспансерів. До речі, диспансери – це заклади, що мають забезпечувати передусім здійснення профілактичних заходів, забезпечувати систему, яка сприяла б зниженню захворюваності, для чого свого часу й створювали ці протитуберкульозні заклади.

У рамках реформи медицини в країні почалося скорочення психіатричних лікарень та психоневрологічних диспансерів, що безумовно, призведе до негативних наслідків для суспільства, у тому числі й до подальшого поширення туберкульозу та інших інфекційних хвороб.

Варто зазначити, що останніми роками вітчизняні вчені-гігієністи акцентували увагу на тому, що інфекційні хвороби перестали бути проблемою й усю увагу в країні буцімто необхідно зважити на профілактику саме неінфекційних хвороб. Це при тому, що боротьба з хворобами людей потребує комплексного впровадження профілактичних заходів, а саме і гігієнічних, і епідеміологічних, як це впроваджувала та координувала санітарно-епідеміологічна служба. Взагалі, аби люди менше хворіли, насправді належної уваги потребує комплексність у профілактиці та боротьбі як з інфекційними, так і з неінфекційними захворюваннями.

Коли виникла пандемія СOVID-19, стало ймовірним, що позбутися цієї хвороби можна буде саме за допомогою вакцинації. А отже, нарешті з’явилася надія на те, що, можливо, зміниться ставлення людей до вакцинації, особливо тих, хто був завзятим відмовником від проведення профілактичних щеплень. Але затягування Кабінетом Міністрів вирішення питання про придбання протиковідної вакцини може деяких людей схилити до думки, що, можливо, вакцинація й не така важлива в подоланні пандемії.

На наш погляд, якщо б функціонувала санепідслужба, у нашій країні не було б допущено великого поширення коронавірусної інфекції. Тут би належно спрацювали відділи особливо небезпечних інфекцій та епідеміологічні відділи санітарно-епідеміологічних станцій. І були б своєчасно організовані належні протипандемічні заходи. Як результат, була б нижчою захворюваність та менша смертність від СOVID-19.

Стало очевидним, що надзвичайно складно проводити боротьбу з пандемією за відсутності санітарно-епідеміологічної служби. Коли почалася пандемія, було призначено головного санітарного лікаря України (разом з ліквідацією санітарно-епідеміологічної служби було скасовано й таку посаду), а пізніше призначено головних санітарних лікарів в областях. Вважаємо, що цього не цілком достатньо, слід організувати відновлення санепідслужби та обов’язково з фінансуванням її із державного бюджету.

Слід також взяти до уваги, що в країні ліквідовані санітарно-гігієнічні факультети в медичних навчальних закладах і на теперішній час ніхто та ніде не готує епідеміологів і санітарних лікарів, а також санітарних фельдшерів. Зрозуміло, що необхідно терміново відновлювати санітарно-гігієнічні факультети (відділення) в медичних навчальних закладах та якнайшвидше розпочати підготовку епідеміологів і санітарних лікарів.

Коли ліквідовували санітарно-епідеміологічну службу, однією з причин цього називали корупцію в цій службі. Насправді корупція виявилася у багатьох відомствах, але ліквідували саме санітарно-епідеміологічну службу. Треба зазначити, що ефективність діяльності санепідслужби останніми її роками справді стала знижуватися, але поштовхом до цього послужило запровадження платних послуг, які уряд країни нав’язав виконувати санітарно-епідеміологічній службі, у той час, як ця служба мала б фінансуватися лише з державного бюджету та не займатися «зароблянням» грошей.

На ще один аспект хотілося б звернути увагу. Пандемія СOVID-19 наочно показує, чим займається справжня епідеміологія. Можна сподіватися, що прихильники епідеміології неінфекційних захворювань, нарешті, зрозуміють, що насправді є епідемією та що таке справжня епідеміологія.

У профілактиці інфекційних хвороб важливою ланкою була профілактична діяльність дільничних лікарів. Якщо вони виходили на виклики додому до хворих, то теперішні сімейні лікарі, по суті, цього не роблять і не займаються активним раннім виявленням інфекційних хворих, від чого залежить своєчасність організації та ефективність протиепідемічних заходів, зокрема щодо запобігання поширенню інфекцій, а також і належна діагностика та лікування пацієнтів.

Вважаємо, що ефективній діяльності ЛПЗ і санітарно-епідеміологічної служби сприятиме запровадження системи медичного страхування.

Отже, аби корінним чином покращити профілактику та боротьбу з інфекційними хворобами й узагалі охорону здоров’я українців, слід якнайшвидше відновити діяльність санітарно-епідеміологічної служби, мережу санітарно-епідеміологічних станцій (районних, міських, обласних).

Доцільно також забезпечити проведення відповідних профілактичних і протиепідемічних заходів сімейними (дільничними) лікарями з обов’язковим обслуговуванням викликів хворих на дому. Вирішенню цих важливих заходів, певна річ, сприятиме запровадження системи медичного страхування.

Анатолій РЄЗНІКОВ,

доцент Рівненської медичної академії,

санітарний лікар, кандидат медичних наук