Проєкт – чудова можливість допомогти іншим

Серед студентів вирізняється своєю стійкістю та відповідальністю Оксана Панич, менторка, студентка 4 курсу медичного факультету ТНМУ, яка надихнула та мотивувала вже не одну групу підопічних, адже дівчина в проєкті зайнята три роки. «Важливо знати свою мету в навчанні: наставник не визначить її за вас, але обов’язково допоможе досягти», – ділиться досвідом Оксана.

Оксана ПАНИЧ

– Оксано, що спонукало стати ментором?

– Перед початком навчання на другому курсі я почула про цей проєкт і зрозуміла, що це чудова можливість допомогти іншим. Після школи студентам справді дуже важко адаптуватися до умов навчання в університеті. Спочатку я наважилася бути ментором українських студентів, проте наступного року моїми підопічними стали й іноземці.

– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Здебільшого йдеться про навчання, адже воно відрізняється від того, що було в школі; про життя в університеті та можливості, які дає нам наша альма-матер; що й де краще вивчити. Зазвичай перед першими заняттями першокурсники ще не мають паролів до системи Мoodle, тому відправляю їм на електронні пошти матеріали підготовки. Часто пояснюю, що саме в нашому університеті студенти знають, що таке взаємодопомога та підтримка. Якщо попросити про послугу, обов’язково знайдеться людина, яка відреагує.

Часто запитують про наукові дослідження студентів, виступи на конференціях/семінарах – завжди пропоную спробувати й ділитися здобутими знаннями, відтак отримувати досвід від інших, адже студентська наукова діяльність є рушійною силою і для саморозвитку, і для подальшого внеску в майбутнє науки та медицини.

– З якими проблемами звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Звертаються з дуже різними питаннями: про стипендію, а саме як отримати; чим відрізняється семінарське заняття від практичного; про життя та побут у гуртожитку; про те, яка є хімчистка в Тернополі та інші. Обговорюємо зі студентами розподіл часу, щоб встигнути віднайти та опрацювати потрібний матеріал.

– Які очікування у вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Єдине до чого прагну – це дружня атмосфера в групі та вірю в те, що зможу бути корисною для першокурсників. На третьому курсі я стала ментором для іноземних студентів, дуже боялася, чи знайду спільну мову з ними, але не варто було переживати – це дуже добрі люди й мені сподобалося з ними спілкуватися. Надзвичайно позитивними та захопливими є враження іноземців від університету, Тернополя, України. Водночас їм складно адаптуватися у суспільстві в короткі терміни через мовний бар’єр. Наші студенти намагаються допомагати й підтримувати ровесників з інших країн, адже добре володіння англійською мовою нівелює проблеми з комунікацією.

– В якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– Переважно спілкуюся за допомогою соціальних мереж. Безперечно, набираю й телефонні номери першокурсників.

Соломія ГНАТИШИН