Професор Стефан Хміль: «Лише щоденною самовідданою працею можна досягти успіху й визнання»

Він належить до когорти тих, про кого кажуть: «лікар від Бога!», а його ім’я, добре відоме як в Україні, так і за кордоном, стало брендом не лише в українській медицині, а й далеко за її межами. Директор медичного центру «Клініка професора Стефана Хміля» в Тернополі та Львові, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, знаний акушер-гінеколог і репродуктолог Стефан Хміль нині є гостем редакційної «Вітальні».

«Сестри були взірцем медичних працівників для мене»

– За всіма званнями та регаліями – щоденна праця талановитого лікаря й науковця, нелегка, відповідальна, жертовна. Вас недарма називають «янголом у білому халаті», бо ви даруєте людям віру, надію й можливість пізнати таке бажане для кожної родини щастя батьківства. Поділіться з читачами «Медичної академії» чим є для Вас медицина й, зокрема, спеціальність акушера-гінеколога, репродуктолога?

– Моя професія для мене – не просто робота. Це все моє життя. Я дуже люблю свою професію. Коли мені телефонують пацієнти зі щасливою звісткою «Ми завагітніли після багатьох років лікування!» або «У нас народилося маля», я отримую величезне задоволення та емоційне піднесення. Без наполегливої праці й любові до своєї справи успіху не досягнеш. Не погоджуюся з тими, хто скаржиться на труднощі, несприятливі життєві обставини та каже, що в нашій країні важко себе зреалізувати. Бо знаю з власного досвіду, що лише щоденною самовідданою працею можна досягти успіху й визнання.

– Де минуло ваше дитинство? Якими є найяскравіші дитячі спогади?

Стефан ХМІЛЬ, студент Золочівського медичного училища (1972 р.)

– Я народився на Теребовлянщині, в мальовничому селі над Стрипою, яке зараз має назву Надрічне, а до 1964 року – Хатки. Перша згадка про село датована 1785 роком. Поблизу села було виявлено археологічні пам’ятки давньоруської культури. Пам’ятаю, як малими хлопцями бігали до руїн старого замку на околиці та проводили власні «розкопки». Народився я в простій сільській родині з галицькими традиціями. Нас у батьків було четверо: найстарша сестра Орися, брат Володимир, сестра Зоряна і я. Обидві сестри обрали медичний фах і працювали в медицині до пенсії. Брат Володимир ще й досі працює заступником директора в Галицькому медичному коледжі, допомагає мені в організації роботи закладу. В мене склалися чудові стосунки з рідними, я знаю, що завжди й у всьому можу розраховувати на них, а вони – на мене. Часто приїжджаю до них, у село до батьківської хати, багато спілкуємося, згадуємо дитинство та юність. Коли мені було п’ять років, помер мій батько. Хоча я був наймолодшим, завжди старався допомагати матері, тому на дитячі ігри в мене часу було обмаль. У вільну хвилину любив з друзями грати у футбол, читати книги.

– Коли збагнули, що медицина – ваше покликання? Хто вплинув на ваш життєвий вибір?

– Моя найстарша сестра Орися була в нашому селі фельдшером, а оскільки медпункт знаходився недалеко від дому, я мав змогу часто там бувати. Ще малим хлопчиком зрозумів, яку важливу справу для односельчан робить моя сестра, допомагаючи всім, хто звертався, будь-якої пори дня й ночі, не шкодуючи себе! Мені це дуже імпонувало, я так нею пишався! Пригадую, як подобалося приходити до сестри, із захопленням спостерігати за її роботою, гортати підручники, за якими вона вчилася в Підгаєцькому медичному училищі. Із сестрою Зоряною, яка на той час уже працювала в Золотниківській лікарні, ми також були дуже близькі по духу. Вона любила свою роботу й ділилася зі мною власними враженнями про медицину. Сестри були взірцем медичних працівників для мене. Вже тоді вирішив: коли виросту – буду лікувати людей. Це була моя висока мета та покликання – допомога людям!

Стефан ХМІЛЬ під час аспірантури в Тюмені (1985 р.)

– Ваш приклад якнайкраще доводить, що людина, яка народилася в простій родині, може досягти справжніх висот. У чому секрет вашого успіху?

– Праця, лише праця. Кожна людина має однакові стартові позиції. Але потрібно над собою дуже багато працювати. У 37 років я захистив докторську дисертацію й став одним з наймолодших докторів наук з акушерства та гінекології в Україні, а вже в 38 років став професором. Свій шлях у медицину розпочав п’ятнадцятирічним, коли після 8 класу вступив до Золочівського медичного училища на Львівщині. Після вступу на перший курс почав відвідувати секцію з легкої атлетики. У той період спорт мені дуже допомагав. Він систематизував моє життя, дисциплінував мене. До того ж я завжди в усьому хотів бути першим. Вже тоді проявилися мої організаторські здібності. Я збирав друзів і у вихідні ми разом розвантажували вагони, заробляючи свої перші гроші. Залишилися в пам’яті слова викладачки, яка передбачила, що після закінчення училища я вступлю до медичного інституту. На той час це здавалося нереальним. Нині впевнений, що кожна людина може досягти поставленої мети. Головне – натхненна праця над собою та віра в успіх.

– У студентські роки ви пройшли потужну школу, що стала основою подальшого професійного життя. Що особливо запам’яталося з того періоду?

Професор Стефан ХМІЛЬ з колегами кафедри акушерства та гінекології нашого університету (1999 р.)

– Після закінчення медичного училища я отримав скерування на роботу в село Соколів фельдшером. Відслужив чинну службу в армії, повернувся додому став працювати завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту в невеличкому мальовничому селі Підруда на Теребовлянщині. Але мене не полишало бажання вчитися й надалі. В ті часи на Західній Україні простому хлопцеві без сторонньої допомоги вступити до медичного інституту було майже неможливо. І я вирішив їхати до Сибіру, в Тюмень. Успішно склавши екзамени, став студентом Тюменського медінституту. Радості моїй не було меж!

Професор Стефан ХМІЛЬ виступає на конгресі в Афінах, Греція (2003 р.)

Розпочавши навчання, одразу ж у перших числах вересня знайшов собі роботу в лікарні. Роботу з навчанням поєднував всі шість років. Я продовжував займатися спортом, виступав за збірну інституту на першість Росії з легкої атлетики. Мені завжди подобалася музика, я грав на трубі в ансамблі «Айболіт». Влітку очолював будівельні загони. Активно займався науковою роботою під керівництвом завідувача кафедри акушерства та гінекології, професора В.М. Кожевнікова. Навчаючись на шостому курсі, в Москві отримав авторське свідоцтво на перший винахід: метод лікування імуноконфлікту між організмом матері та дитини. Після закінчення медінституту мене одного з курсу вчена рада рекомендувала в клінічну ординатуру на кафедру акушерства та гінекології. Потім була аспірантура, наукова робота, винаходи, захист дисертації, робота асистентом кафедри. Розпочав роботу над докторською дисертацією.

– Стефане Володимировичу, розкажіть, будь ласка, детальніше про свою сім’ю.

– У студентські роки я зустрів свою майбутню дружину. Коли ми познайомилися, я навчався на п’ятому курсі, а Світлана – на першому. Одружилися й ось уже 38 років живемо у любові, щасті, злагоді. Наша старша донька Марія народилася в Тюмені. Коли повернулися в Україну, їй було 7 років. Багато часу минуло, а здається, наче вчора це було. Моя дружина Світлана теж професор, доктор медичних наук, дерматолог. Поєднує роботу в медуніверситеті й у приватній клініці дерматології та косметології. Разом виховали двох чудових доньок – Марію та Анну.

– Доньки обрали Ваш професійний шлях?

– Так, вони акушерки-гінекологині, репродуктологині й ми дуже тісно співпрацюємо.

– На вибір фаху вплинув приклад батьків?

Стефан ХМІЛЬ з колективом медичного центру в Тернополі (2017 р.)

– Доньки проходили свій шлях. Кожна окремо. В школі Марія дуже любила вивчати мови. Опановувала англійську, французьку, італійську, польську… Я ж переконував, що знати мови – дуже добре, але радив здобувати вищу медичну освіту, щоб стати лікаркою, акушер-гінекологинею. Закінчивши школу, донька вступила до медичного університету, де навчалася на «відмінно», і в педагогічний – на англійську та французьку філологію. Цими мовами Марія оволоділа досконало. В Парижі нострифікувала диплом за спеціальністю «акушерство та гінекологія». Нині Марія – асистентка кафедри акушерства та гінекології ТНМУ, завершує кандидатську дисертацію, працює разом зі мною в клініці з українськими та іноземними пацієнтами. Тож знання іноземних мов їй стало в нагоді. Молодша донька Анна сама обрала професію лікарки, теж працює зі мною й активно мені допомагає. Проходила навчання у Франції, Великобританії, Швейцарії. Досконало володіє кількома іноземними мовами. Стажувалася у Вроцлаві та Лондоні в лікарнях St Thomas Hospital Guy’s Hospital. Нині навчається в аспірантурі на кафедрі акушерства та гінекології ТНМУ ім. Івана Горбачевського. Під час навчання в інтернатурі багато асистувала мені на операціях в перинатальному центрі. Їй дуже подобається оперативна гінекологія. Активно займаємося гістероскопією. Доньки – моя опора. Мої надійні помічники. І я безмежно вдячний їм за онуків, яких у мене троє: Тимур-Олівер, Сеймур і Стефані. Я їх дуже люблю! З їхньою появою на світ стільки сил і позитивної енергетики отримую!

«Після епохи «лазерних технологій» я дуже зацікавився проблемами репродуктології»

– 2020 року можна впевнено сказати: професор Стефан Хміль – беззаперечний авторитет наукової спільноти. Кому в житті Ви завдячуєте, хто вплинув на Ваше формування?

Професор Стефан ХМІЛЬ з ректором ТНМУ, професором Михайлом КОРДОЮ (2020 р.)

– Незважаючи на цікавість до багатьох клінічних дисциплін, уже на четвертому курсі я визначився з майбутньою спеціальністю. Професор В.М. Кожевніков став для мене «провідною зіркою» у світ акушерства та гінекології. Адже саме він повірив у мене, дав науковий напрямок, а в подальшому став науковим керівником моєї кандидатської дисертації. Хочу сказати також ще про одну людину – доцентку Р.С. Шабутіну, чий професіоналізм і людяність викликали захоплення. Вона дала мені базові знання та навички, вчила мене оперувати. Аналізуючи свій досвід роботи на кафедрах акушерства та гінекології, спочатку в Тюмені, пізніше – в Тернополі, знаходжу спільні риси, адже на кафедрах завжди панував дух високого професіоналізму, академізму, спадкоємності поколінь, поваги та самодисципліни, що дозволяло посідати провідну роль у клініках та навчати нові генерації лікарів на високому рівні. Зараз, на жаль, багато що з цього втрачено. Продовжуючи тему вчителів, хочу повернутися до Тернопільського медичного інституту, в якому я почав працювати 1990 року. На той час інститут очолював професор І.С. Сміян. Не можу не згадати його прихильність та велику доброзичливість. Професора А.Ю. Франчука без перебільшення вважаю своїм другим «батьком», він був науковим консультантом моєї докторської дисертації, допомагав моєму становленню на кафедрі. Тут, у Тернополі мені вдалося продовжити та розвивати новий на ті часи напрямок «медичної лазерологіі». Багато наукових робіт в інституті було виконано саме з вивченням застосування лазерних технологій у різних галузях медицини, в тому числі й моя докторська дисертація, яку успішно захистив 1994 року в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України.

Моє життя було надзвичайно багатим на події та професійні можливості, зустрічі з прекрасними людьми. Адже Бог дав мені таку вдачу, що постійно хотілося розвиватися та опановувати щось нове. Після епохи «лазерних технологій» я дуже зацікавився проблемами репродуктології і вже 1997 року поїхав на навчання до професора Ф.В. Дахна з питань репродуктивної медицини. Але запустити в університеті сучасні репродуктивні технології тоді не вдалося. Мабуть, був не час (посміхається). Проте думка про впровадження сучасних методик лікування безпліддя, а саме ЕКЗ не залишала й з часом я все-таки досяг успіху в цій сфері.

– Ви тривалий час були завідувачем кафедри акушерства та гінекології. Розкажіть про цей період у вашому житті.

– 1997 року я очолив кафедру акушерства та гінекології, яка відігравала на той час провідну роль у лікувальному процесі. На кафедрі мені пощастило працювати з такими корифеями в акушерстві та гінекології, як професори А.Ю. Франчук, М.І. Жиляєв, відомими клініцистами з великим досвідом роботи – доцентом В.О. Лукащуком, доцентом В.М. Флєхнером. Загалом це був професійний колектив, з яким зроблено чимало. Згідно з рейтингом кафедра займала перші місця в медичному університеті як загалом, так і в різних напрямках: з наукової, лікувальної та навчально-методичної роботи. Я багато займався науковою роботою, проводив численні оперативні втручання. Підготував 10 кандидатів медичних наук та 1 доктора медичних наук. Нині під моїм керівництвом пишуть кандидатські та докторські дисертації. Мій день був розписаний по хвилинах. Він і досі не менш насичений. Працюючи професором кафедри акушерства та гінекології, 1996 року я став куратором ради молодих вчених і студентів, тоді ж започаткував проведення міжнародних конгресів молодих вчених і студентів. Загалом під моїм керівництвом відбулося 12 таких форумів, на які збиралася талановита молодь з усіх куточків України, країн пострадянського простору та Західної Європи. Проведення таких форумів давало широкі можливості для розвитку молодим науковцям, відбувався обмін професійним досвідом, цікаві зустрічі. Паралельно я започаткував проведення на базі ТНМУ (на той час – медінституту) міжнародних науково-практичних конференцій з акушерства та гінекології. Хочу також розповісти про свою участь в організації та проведенні європейських наукових форумів. 1998 року в Парижі мене обрали віце-президентом Європейської асоціації з проблем менопаузи – FEMS. Відтоді наші українські лікарі мали можливість брати участь у роботі наукових заходів, що відбувалися під егідою цієї організації. Багато позитивних емоцій викликають спогади про наші поїздки. У складі української делегації були і професори, і практичні лікарі, і молоді науковці з різних куточків України. Конгреси проводили щорічно в різних столицях Європи. Дякую долі, що ще в дев’яностих роках мав можливість стажуватися в кращих європейських клініках і неодноразово проходити школу з гістероскопії, лапароскопії та кольпоскопії. Це була десятиденна школа й навчалися в ній досвідчені лікарі з різних країн Західної Європи та світу. Чимало важливої інформації я почерпнув як для навчального процесу, так і для практичної медицини.

Професор Стефан ХМІЛЬ на лекції в ТНМУ (2019 р.)

– Ви – автор відомих підручників з акушерства та гінекології.

– Ще навчаючись в медучилищі чудово знав, які підручники потрібні студентам. Завдяки спільній роботі з колегами-однодумцями – доцентками Л.І. Романчук та З.М Кучмою світ побачив перший в Україні підручник українською мовою «Акушерство» для студентів медичних коледжів, потім – «Медсестринство в гінекології», «Медсестринство в акушерстві». Аналогів їм не було. Це був прорив. 1999 року з’явився наш перший підручник «Гінекологія» для вищих навчальних закладів, за яким нині навчаються майбутні лікарі. Це був перший підручник українською мовою, затверджений МОЗ. Вийшли друком й інші, зокрема «Гінекологія» англійською мовою, за яким навчаються іноземні студенти. Пізніше наш творчий доробок поповнили підручники для акушерок, фельдшерів. Ми видали також перший в Україні електронний підручник з гінекології із записом власноруч проведених операцій. Загалом вийшло 15 підручників.

«Завдяки злагодженій роботі спеціалістів клініки на світ появилося понад 5000 дітей»

Стефан ХМІЛЬ за роботою в медичному центрі у Львові (2019 р.)

– Давайте подумки повернемося в той період, коли ви вирішили відкрити свою клініку – клініку професора Стефана Хміля.

– 1996 року я, тоді ще молодий професор, отримав унікальну можливість пройти стажування в кращій клініці Франції в Парижі. З професором Жан-Люком Мергі працював в університетській клініці, в операційних залах, побував у його приватній клініці. Мені там дуже сподобалося. Тоді й вирішив відкрити приватний кабінет у Тернополі. І втілив цю ідею 1996 року. Очолював кафедру, а після основної роботи працював у приватному кабінеті, запозичивши чимало методів обстеження та лікування пацієнтів у своїх іноземних колег.

– Стефане Володимировичу, яку мету Ви переслідували, відкриваючи медичний коледж ?

– ПВНЗ «Галицький медичний коледж» засновано 2007 року в Підгайцях. Основною метою відкриття цього закладу була допомога дітям з віддалених районів отримати освіту, здобути фах і таким чином дати їм путівку в життя. Я сам родом з цієї місцевості й для мене було важливо внести свій посильний внесок у розвиток медицини цього регіону, допомогти у такий спосіб своїм краянам. До слова, кращі випускники коледжу працюють у моїх клініках в Тернополі та Львові.

Професор Стефан ХМІЛЬ ділиться власними знаннями, навичками, досвідом з лікарями (Львів, 2019 р.)

– Який у Вас підхід до добору працівників?

– У моїй команді здебільшого працюють колишні студенти, яких добре знаю. Завжди даю їм можливість розкрити свій потенціал. Найчастіше молоді лікарі, які щойно прийшли в клініку, працюють зі мною в одному кабінеті. Можливість працювати зі мною, лікарем-практиком із багаторічним досвідом, – це добрий професійний вишкіл. Я навчаю їх сучасних методів діагностики та лікування, правилам деонтології, міжособистісного спілкування, вчу розуміти пацієнта та знаходити підхід до кожного. Бо сам пройшов добру школу. Вдячний долі, що зустрічав на життєвому шляху хороших людей. І тепер сам щедро ділюся знаннями, досвідом і теплом душі з лікарями, які працюють поруч.

– Нині медичні центри «Клініка професора Стефана Хміля» в Тернополі та Львові – одні з найпотужніших медичних закладів в Україні. Яким був шлях становлення й розвитку?

Стефан ХМІЛЬ з доньками Марією та Анною (2020 р.)

– Скажу відверто: в ті складні часи почасти доводилося приймати авантюрні рішення. Тоді Президентом України обрали Віктора Ющенка, в країні відбувалися зміни. Я щиро вірив, що Україна піде європейським шляхом. Щоб відкрити клініку європейського рівня, взяв кредит в одному банку, в іншому. Придбав приміщення, закупив необхідне для клініки репродуктивної медицини дороговартісне обладнання. А потім настала економічна криза. Щоб віддавати кредити, працювати доводилося дуже багато. Кількість медичних послуг зростала. В мене була чудова команда однодумців, справжніх професіоналів. Ми завзято працювали й саме натхненна праця допомогла мені в той нелегкий час вистояти та досягти успіху. Медичний центр «Клініка професора Стефана Хміля» в Тернополі успішно працює з 2006 року, а з 2016 року у Львові та Тернополі розпочали роботу ще два медичних центри. За ці роки нагромаджено чималий досвід з діагностики та лікування всіх форм безпліддя, інших захворювань жіночої та чоловічої статевої системи. Створена якісна база функціональної та лабораторної діагностики. Пишаюся тим, що під одним дахом у клініці мені вдалося зібрати кращих фахівців у своїх галузях. Тому нині в наших медичних центрах – одні з найвищих в Україні та Європі показники успішності лікування всіх форм безпліддя. Для досягнення успіху потрібно постійно самовдосконалюватися, тому щорічно з фахівцями клініки беремо участь у міжнародних конференціях, проходимо стажування з репродуктології в провідних профільних клініках Європи, що дає можливість впроваджувати сучасні методи діагностики та лікування безпліддя. Завдяки злагодженій роботі спеціалістів клініки на світ появилося понад 5000 дітей. Останні чотири роки поспіль за підсумками голосування пацієнтів клініка визнана переможцем «Народного бренду». Відкриваючи клініку, я мав на меті створити лікувальний заклад світового рівня, щоб пацієнти мали можливість отримувати найвищий рівень медичних послуг в Україні та не потрібно було їхати за кордон. Вважаю, що мій задум вдався, адже в клініку приїжджають пацієнти не лише з різних куточків України, а й країн Західної Європи, США та інших країн світу.

– Не секрет, що до вас часто звертаються пацієнти, яким відмовили в інших клініках, не лише українських, але й закордонних. І коли після багатьох років невдач мрія подружніх пар, які хочуть стати батьками, стає досяжною – це справжнє диво…

Стефан ХМІЛЬ з дружиною Світланою (2019 р.)

– Вірю, що тут не обходиться без Божої допомоги. Без віри в позитивний результат не буде нічого. Має бути Боже благословення й позитивна енергетика лікарів, всієї нашої команди. Адже я не один працюю, щоб досягнути позитивного результату, разом зі мною трудяться чимало різних спеціалістів – ембріологи, репродуктологи, анестезіологи. Ось днями з Італії зателефонувала лікар, пацієнти якої успішно завагітніли. Вони чимало років лікувалися у себе вдома, на жаль, безрезультатно, і лікар порадила звернутися до нас. Пацієнти – дуже поважні люди у своїй країні, спершу скептично відреагували. Чи варто їхати в країну, де йде війна? Але лікар їх переконала. І от тепер вони неймовірно щасливі. Географія пацієнтів клініки доволі широка: Італія, Іспанія, США, Бельгія, Польща, Великобританія та навіть Ізраїль.

– Тобто не лише в Україні, а й по всьому світу є чимало дітей, які з’явися на цей світ завдяки вам. Народження нового життя, навіть за допомогою сучасних технологій – це великий дар Божий. Вірите в Бога?

Професор Стефан ХМІЛЬ з улюбленими онуками (2019 р.)

– Моя мама була глибоко віруючою людиною. «Сину, беручись до будь-якої справи – помолись, і Господь тобі допоможе», – казала вона. Вірю в силу молитви Господньої. І мої пацієнти вірять. Коли вони приходять до нас, лікарів, з власною проблемою, ми повинні дати їм надію, розвіяти сумніви та вселити віру в позитивний результат. Бо в такому випадку всі компенсаторні можливості організму налаштовуються на позитив. Коли лікар і пацієнт разом вірять у щасливе завершення лікування, то успіх буде неодмінно. Пацієнти ж бувають різні, дехто лікується по 10-15 і навіть 25 років. Звісно, їм важко відкинути сумніви й довіритись лікарю. Наше головне завдання – зламати цей стереотип, дати надію та допомогти кожній парі, яка до нас звернулася. Пригадую унікальний випадок, коли пацієнти приїхали з Тель-Авіва, в анамнезі яких було вісімнадцять (!) невдалих спроб ЕКЗ. Після проведеного певного лікування у наші клініці жінка завагітніла та народила дівчинку, яку назвала Стефані. Таких неординарних випадків є безліч.

«Зараз мені дуже імпонує скандинавська ходьба»

– Звідки черпаєте сили для насичених ритмів життя? Ваше улюблене місце відпочинку? Улюблене заняття, крім роботи?

– Дуже радий, коли в щільному графіку вдається викроїти час, аби побути сам на сам з природою. Природа дарує мені відчуття спокою, внутрішньої гармонії, вражає енергією, з’являється ясність думок. І для мене неважливо, чи на вулиці сонячно, чи сніг, чи дощ. Люблю будь-яку пору року. Природа – гармонійна та досконала система. В ній все пов’язано та збалансовано. Навіть декілька хвилин на свіжому повітрі дарують мені сили, енергії, натхнення на цілий день, дають можливість впорядкувати власні думки. Люблю сонце, небо, дерева, квіти, люблю землю, на якій народився та виріс. Величезне задоволення дарують прогулянки з онуками. Не повірите, але улюблені місця відпочинку – Тернопільський гідропарк, парк ім. Т.Г. Шевченка, Тернопільська набережна. Вранці люблю прогулятися майже порожніми парками, пробігтися сонячними алеями, зробити комплекс вправ на тренажерах. Змалку подобаються різні види спорту: футбол, лижі, біг, легка атлетика. Зараз мені дуже імпонує скандинавська ходьба – вид фізичної активності, техніка ходьби з використанням спеціальних палиць, схожих на лижні. Вважаю, що в здоровому тілі – здоровий дух, а піклування про власне здоров’я – це невід’ємна частина людської культури.

– Що вам подобається в людях?

– Щирість, відкритість, працелюбність, порядність, професіоналізм…

– Ваше життєве кредо?

– Життя – постійне самовдосконалення, постійний рух уперед.

Лідія ХМІЛЯР