Професор Петро Сельський: «Не можу уявити своє життя без віри, сім’ї та професії»

Цього разу до нашої «Вітальні» запросили людину, яка добре відома у нашому університеті. Декан факультету іноземних студентів, професор ТНМУ Петро Сельський – успішний науковець, креативно мислячий організатор, талановита особистість. Для студентів – мудрий наставник і вчитель. А для молодих колег його приклад – стимул для вдосконалення та підвищення фаховості.

«Я був класичним прикладом учительських дітей»

– Петре Романовичу, про вас не раз писали на сторінках нашого видання, але в гостях рубрики «Вітальня» – ви вперше. Цікаво, де народилися, хто ваші батьки? Успадкували від них фах медика чи довелося обирати між іншими професіями?

– Щодо професії, то в юності, коли настав час обирати свою стежку в житті, я довго вагався між педагогікою та медициною, але життя згодом подарувало мені і медичну практику, і викладацьку роботу, і наукову діяльність. Ось як буває!

Народився ж я в селі Новосілка, неподалік міста Скалат, закінчив там з відзнакою восьмирічку, але до дев’ятого класу не пішов, а вирішив спробувати власні сили у вступі до медичного училища. Незважаючи на те, що мої батьки педагоги (мама вчителька української мови та літератури, а батько – фізкультури та образотворчого мистецтва), я не пішов їхнім шляхом. Щоправда, мені подобалася викладацька робота, але прийшла вона в моє життя значно пізніше, тож тішуся, що все-таки продовжив вчительську династію.

Родина СЕЛЬСЬКИХ: мама Марія Степанівна, тато Роман Петрович та десятимісячний Петрик (1974 р.)

У дитинстві пам’ятаю себе слухняною, домашньою дитиною, як це зазвичай трапляється у сім’ях педагогів. Взагалі виховання в учительській родині – це багато книг, цікавих шкільних проєктів, куди часто й власних дітей залучають, певне оточення, що, безумовно, впливає й формує світогляд. Зростав я разом з молодшим братом, який, до слова, став також лікарем, хірургом, брав участь у російсько-українській війні. Вочевидь, саме за моїм прикладом він й обрав медицину. Ми з братом зростали разом, але за характерами були різні: він – надзвичайно активний, рухливий, навіть трохи здатний побешкетувати, а я був класичним прикладом вчительських дітей. Щоправда, в училищі моя активність проявила себе повною мірою. За часів Революції на граніті ще й брав участь у студентських страйках. У школі ж кожний день у мене був розписаний погодинно – певний час на підготовку до уроків, заняття спортом (займався в лижній секції), відпочинок. Великий вплив на мене мав батько, він був творчою особистістю й водночас викладав у школі фізкультуру та образотворче мистецтво, отож багато в нього я ще з дитинства запозичив. Мама «відповідала» за літературну частину та все, що стосувалося художнього слова, вибору книг, написання шкільних творів. Вона й прищепила мені любов до рідного слова, добротної літератури, за що їй дуже вдячний. Навчений у дитинстві планувати свій робочий день, я не мав проблем у дорослому житті, коли потрібно було зорганізувати свій час так, аби багато встигнути. Ще один важливий штрих з мого дитинства – змалку любив ходити з бабусею до церкви та чомусь дуже хотів стати священником. Тоді я й не підозрював, що моя дитяча мрія колись все-таки стане дійсністю.

Петро СЕЛЬСЬКИЙ з молодшим братом Олегом (1981 р.)

– Як прийшло рішення вступати до медучилища?

– В юному віці важко обрати професію на все життя, і добре, коли поруч є людина, яка може допомогти, щось підказати, скерувати. В моєму випадку таким наставником стала мама. Якось вона мене запитала: «Якої ти думки про фах медика?». Відповів, що подумаю. І з того часу почав більше цікавитися медичними питаннями, читав книжки з цієї тематики, захопився публікаціями Миколи Амосова, яких у ті часи було чимало в періодиці. Коли вже вступив до медичного училища, пощастило побувати на практиці в інституті, де він оперував, і цю подію вважаю знаковою у своєму житті. Як і знайомство з Великим хірургом, що ще більше утвердило моє прагнення стати лікарем.

«На заняття йшли, як на свято»

– До інституту вдалося вступити одразу після закінчення училища чи набували досвіду та трудового стажу на медичній ниві?

Третьокласник Петро СЕЛЬСЬКИЙ (четвертий ліворуч, другий ряд) серед учнів Новосілківської школи (1983 р.)

– В училищі я провчився три з половиною роки. І справді, ще встиг спробувати й цього хліба, тож працював на посаді медбрата, у двох відділеннях, відтак – у селі Пеньківці тодішнього Підволочиського району, де кілька місяців очолював місцевий ФАП, а згодом вступив до Тернопільського медінституту.

– Що найбільше зринає у пам’яті з часів вашого студентства в ТНМУ?

– Це були найкращі роки. Група в нас склалася особлива, бо більшість студентів прийшли не зі шкільної лави, це були люди вже з певним життєвим багажем – хлопці після чинної служби, випускники медичних училищ. Звісно, студентське життя вирувало, було насиченим і цікавим. З цього періоду чомусь найбільше запам’яталися популярні на ті часи інтелектуальні брейнг-ринги. Ми першими провели такий з анатомічної тематики в корпусі, де нині інститут медсестринства, а в ті часи був інститутський спорткомплекс. Тоді студентським дозвіллям, науковими цікавими проєктами дуже активно займалася Антоніна Михайлівна Пришляк, яка, власне, й викладала анатомію, якою ми, випускники медучилищ, особливо захоплювалися. На заняття йшли, як на свято, ловили кожне слово викладачів, навіть лекції на диктофони записували. Тому анатомічний брейнг-ринг був неабиякою подією, ми спеціально до нього готувалися: пошили костюми з білих простирадл, як у лікарів Стародавньої Греції. Це було на першому курсі, але, як відаєте, враження не згасли й донині.

Петро СЕЛЬСЬКИЙ (третій ліворуч, горішній ряд) серед однокурсників (1993 р.)

Щодо навчання, то викладачі навчали нас високопрофесійно та ґрунтовно. Своїх наставників згадую з теплом і вдячністю, вони стали прикладом для нас у всьому. На перших курсах під час занять на кафедрі анатомії особливе захоплення викликав Віталій Зіновійович Сікора, який приділяв нам доволі багато уваги. Коли прийшов час гістології, то ми отримали дуже високопрофесійного наставника та чудову людину – Оксану Євстахіївну Кузів. Блискучим лектором і педагогом був професор Ярослав Ярославович Боднар, який у подальшому став головним наставником та вчителем у моїй майбутній спеціальності. Прикладом для наслідування була й моя колега в майбутньому, доцентка Тетяна Кирилівна Головата. З повагою та вдячністю нині згадую професора Василя Васильовича Файфуру, професорку Катерину Андріївну Посохову, які вкладали в нас усю свою душу, знання, досвід. Клінічні дисципліни мені дуже подобалися. У споминах і заняття в професора Ігоря Миколайовича Дейкала, який відкрив для мене світ хірургії, він вів у нас студентський науковий гурток. Значимою постаттю в нашому фаховому зростанні був професор Віктор Олександрович Шідловський. І донині в пам’яті настанови професора Володимира Володимировича Гнатіва, який дав змогу на практичних заняттях в інтернатурі долучитися до скарбниці його знань, а згодом обрати також спеціалізацію – анестезіологію та інтенсивну терапію. Це особистості з великої літери, фахівці, в яких є чому повчитися, збагатитися новими знаннями, запозичити цінний досвід.

– Здається, дуже стрімко розвивалася ваша наукова, викладацька кар’єра, в доволі молодому віці вам довіряли відповідальні посади в ТНМУ. Як гадаєте, що допомогло досягти успіху, визнання?

Петро та Лариса СЕЛЬСЬКІ поєднали свої долі (1993 р.)

– Певна річ, що всі ці здобутки на мене не впали, як манна небесна, все складалося в певному поступальному руслі: спочатку став головою ради молодих вчених, згодом отримав призначення на посаду декана факультету іноземних студентів, працював секретарем приймальної комісії університету, директором центру незалежного тестування знань студентів, а тепер знову обіймаю посаду декана факультету іноземних студентів. Окрім адміністративної, для мене дуже важлива викладацька та наукова робота, спочатку було навчання в аспірантурі на кафедрі патологічної анатомії із секційним курсом та судовою медициною ТДМУ, згодом став асистентом, доцентом, а потім професором цієї кафедри. Захистив докторську дисертацію. Все це було й справді в досить короткий термін і дехто й правильно інколи натякає на мою стрімку кар’єру, але я не вважаю це таланом чи даром долі, радше – це милість Всевишнього, який відкрив переді мною всі шляхи.

– Знаю, що ви не лише педагог, науковець, але й священник. Як прийшли до розуміння того, що можете взяти на себе таку місію?

Професор Петро СЕЛЬСЬКИЙ з колективом факультету деканату іноземних студентів (2016 р.)

– Так, окрім діяльності в університеті, служу пастором в церкві, здобув богословську освіту й, гадаю, що мій духовний розвиток, служіння Господу і є тією силою, яка тримає мене в житті. Моє свідоме життя у вірі розпочалося ще на четвертому курсі інституту, це було справжнє увірування. Я самостійно вибрав протестантський напрямок і з того часу активно служу в євангельській церкві. Богословський досвід дуже часто виручає мене навіть у професійній діяльності, особливо, коли спілкуюся зі студентами різного віросповідання. Пригадалися часи, коли працював лікарем-інтерном у ВАІТі університетської лікарні. Одного разу реанімували чоловіка, серце якого вже не піддавалося дифібрилятору й ми сподівалися хіба дива. Під час проведення непрямого масажу серця я почав активно молитися – й диво таки сталося! Всі, хто був поруч, вже й не гадали, що пацієнт оживе, бо всі шанси вичерпали, але людина повернулася до життя. Як після цього не вірити в милість Всевишнього.

«Робота з іноземними студентами має свої особливості»

– Тривалий період ви очолювали центр незалежного тестування знань студентів…

Професор Петро СЕЛЬСЬКИЙ із співавтором монографії, лавреатом Нобелівської премії, професором Верноном Л. СМІТОМ (2017 р.)

– Так. Це була надзвичайно відповідальна ділянка роботи. Вперше серед усіх вищих медичних навчальних закладів України в нашому університеті розв’язали проблему об’єктивності підсумкового контролю знань студентів. Звісно, тестові іспити не позбавлені недоліків і не можуть бути винятковою формою оцінювання, але дуже ефективні в комплексі з іншими методиками саме з точки зору об’єктивності. Отож, запозичивши методику Віденського університету та дещо адаптувавши її до власних потреб, провівши ґрунтовну підготовчу роботу на кафедрах, у березні 2008 року було створено центр незалежного тестування знань студентів.

Найперше, до чого прагнув, очоливши цей центр, примножити вже наявні позитивні починання та здобутки великої команди людей, які долучилися до цієї справи, й, звісно, рухатися далі, вдосконалюючи систему.

Петро СЕЛЬСЬКИЙ під час церемонії отримання диплома лікаря старшим сином Бориславом (2017 р.)

Пригадую, як надали нам нове приміщення, мали його не лише до ладу облаштувати, а й технологічно наповнити. Розпочинали з тестування студентів 1-2 курсу медичного факультету, а згодом з кожним роком додавався ще один курс уже інших факультетів, відповідно, зростало також число студентів. Це вимагало, певна річ, додаткових зусиль – збільшення обсягу бази тестових завдань, розширення технічного забезпечення. Центр наповнили необхідною апаратурою, встановили сервер з механічною та електронною системами захисту, з’явився прилад, який унеможливлює дистанційний доступ до інформації, багато іншої техніки, навіть власна мінідрукарня з п’ятьма принтерами. З кожним роком підрозділ нарощував потужність.

Нашим найбільшим досягненням вважаю те, що нам вдалося чітко налагодити систему інформаційного забезпечення процесу тестування, забезпечити захист інформації на всіх рівнях – від підготовки бази, створення буклетів напередодні іспиту з належним зберіганням інформації на електронних та паперових носіях і до проведення іспиту в аудиторіях, сканування робіт та видачі результатів тестувань. Увесь процес тестування став прозорим – студент отримав можливість самостійно, на власні очі відслідковувати всі етапи оцінювання.

Професор Петро СЕЛЬСЬКИЙ бере участь разом з іноземними студентами у XLVIIII Міжнародній студентській конференції в польському місті Щецін (2018 р.)

Упродовж останніх років, уже не працюючи в цьому підрозділі, все одно цікавлюся його життям. Дуже тішить, що центр незалежного оцінювання не стоїть на здобутках минулого, а постійно розвивається. Збільшили команду фахівців, які займаються тестуванням, впровадили багато новинок з поліпшення організаційної роботи, вдосконалення систем безпеки процесу, підготовки матеріалів і проведення тестування, зокрема й відеоспостереження з аудиторій, в яких тестують студентів. Створена сучасна система вентиляції в приміщенні цього центру, що дуже важливо для дотримання умов санітарної безпеки працівників, покращена якість тестових завдань. Це ті ініціативи керівництва університету, що спрямовані на удосконалення діяльності центру тестування студентів, аби відповідав найкращим зразкам сучасності.

Професор Петро СЕЛЬСЬКИЙ у колі колективу кафедри патологічної анатомії (2018 р.)

– Наразі ви декан факультету іноземних студентів. Чи важко працювати зі студентами-іноземцями? В чому особливості роботи на цій посаді? Які завдання стоять перед вашим колективом?

– Хоча кажуть, що двічі в одну річку не ввійдеш, але це вже друга моя каденція як керівника цього університетського підрозділу, першої я працював тут з 2004 до 2007 року. Вдруге ж повернувся на факультет шість років тому. Робота з іноземними студентами має свої особливості, бо потребує знань іноземної мови, володіння психологічними прийомами, менеджерських якостей. Робочий день тут може завершитися далеко не за розкладом, отож часто доводиться затримуватися на роботі допізна. Але найголовніше умова – це відданість своїй посаді. Якби пафосно це не звучало, без любові до студентів тут робити нічого. Особливо активно наш факультет почав розвиватися останніми роками. Щоправда, починалося все з 1997 року, коли до нас на навчання приїхали п’ять іноземних студентів – четверо з арабських країн, а один з Казахстану. Вже наступного навчального року їхня кількість зросла до півсотні, а згодом лише збільшувалася. Наразі в нас навчається понад дві з половиною тисяч студентів із 60 країн світу. Спочатку,

Петро СЕЛЬСЬКИЙ під час міжконфесійної молитви в Збаражі (2019 р.)

2004 року, був створений деканат, а через два роки з’явився й факультет іноземних студентів. Нині тут діють п’ять випускаючих кафедр разом з новоствореною кафедрою вищої медсестринської освіти, клінічної імунології та загального догляду за хворими. Значимий внесок у розвиток нашого факультету зробив чинний ректор ТНМУ, професор Михайло Михайлович Корда. І не тільки щодо збільшення кількості іноземних студентів, але й підвищення якості міжнародної освіти. Власне, він найбільше долучився до збільшення кількості запрошених на навчання до ТНМУ іноземних громадян з африканських країн, що стало новим етапом нашого розвитку. Географія іноземних студентів значно розширилася, особливо останніми роками. Щодо напрямків, які ми нині активно розвиваємо, то маємо намір і надалі розвивати співпрацю з країнами Азії, зокрема Індією, наразі в нашому університеті навчається понад тисячу студентів з цієї країни. Багато студентів приїздить щороку з Нігерії (майже півтисячі) та Гани (майже двісті). Тісні контакти у нас з польськими партнерами, маємо щороку двісті студентів з Польщі. Багато громадян зі США та Канади в нас навчаються на дистанційній формі навчання, що вважаю вагомим здобутком. Ми наразі є єдиним університетом України, який щороку налічує майже третину студентів, вихідців із країн Західної Європи та США. Це велике досягнення, яке будемо й надалі розвивати. Посильну увагу приділяємо розвиткові студентської науки, органів самоврядування, міжнародної співпраці та участі в міжнародних проєктах.

Святкування Дня подяки із сім’єю у церкві в Тернополі. (Зліва направо) Петро СЕЛЬСЬКИЙ, дружина Лариса, сини Давид і Борислав (2019 р.)

– Як відбувалася цьогорічна вступна кампанія для студентів-іноземців? Які її результати?

– Ситуація з пандемією COVID-19 позначилася на всіх царинах життя, не виняток й вступна кампанія, особливо ми переживали торік, бо були у повному невіданні, чи вдасться за таких складних умов її зреалізувати. Втім, нам вдалося набрати студентів на перший курс, позаяк Міністерство охорони здоров’я України дозволило продовжити набір до середини грудня та допоміг весняний набір, що й виправило ситуацію. Зараз на другому та першому курсі (весняний набір) навчається порівняно дещо менше студентів, але загальна кількість їх більша (1686 осіб) порівняно з минулим роком, що є добрим показником. Цьогорічна вступна кампанія розпочалася першого липня та триватиме до середини грудня. Це для нас є перевагою в тому, що, скажімо, абітурієнти – вихідці з Індії, які мають бажання в нас навчатися, через пандемію свій національний іспит складатимуть пізніше, тож цілком встигають надіслати документи для вступу. Тому сподіваємося, що цього року зможемо набрати достатню кількість студентів.

«Досягти успіху неможливо без підтримки найближчих»

– Одне з найбільших ваших досягнень – це дружня міцна родина. Розкажіть, будь ласка, про власну сім’ю, сина Борислава, який був героєм одного з матеріалів у нашому виданні й зараз, напевне, досягнув ще більших результатів?

Одруження сина Борислава з Тамарою (2019 р.)

– Найперше, хочу подякувати Всевишньому, що дав мені можливість обрати собі таку прекрасну дружину. Ми 28 років у шлюбі, пройшли разом радісні хвилини в житті, і розчарування, але міцно тримаючись один одного. Ми духовно споріднені душі й дуже близькі у світосприйманні, поглядах на життя, вихованні дітей, стосунках у соціумі. Лариса – моя підтримка у складних життєвих ситуаціях. Дружина, як і я, закінчила духовну семінарію, щоправда, «жіночу» програму, ми разом працюємо у спільних церковних проєктах. Найбільший спільний здобуток – міцна сім’я, два сини. Борислав обрав наш професійний шлях, він – аспірант кафедри хірургії №2 ТНМУ, а з цього навчального року вже й асистент, проводить оперативні втручання, активно займається науковими розробками, готує кандидатську дисертацію, сподіваюся, що розвиватиметься як науковець і як педагог. Молодший син Давид лише наближається до вибору своєї майбутньої професії, але, можливо, що продовжить нашу сімейну традицію.

– Як і де любите відпочивати, якщо з’являється вільний час?

Петро СЕЛЬСЬКИЙ під час спільного святкування Різдва з римо-католицькою громадою м. Збаража (2020 р.)

– Серед моїх захоплень – шахи, люблю цей вид спорту ще зі студентської лави, незважаючи на те, що іноді друзі й кепкували, мовляв, що це в тебе таке екстремальне захоплення. Самі вони й справді займалися більш рухливим спортом, але мені шахи дуже до вподоби, бо це інтелектуальна гра й мистецтво, філософія життя. Щоправда, взимку полюбляю й на лижах пробігтися за гарної погоди, це захоплення у мене ще від батька. Взагалі ж ці заняття мені дуже допомагають, коли потрібно перезарядити батарейки, відволіктися від буденного та наситити себе новою енергією. Тепла, затишна сімейна атмосфера також додає енергії. Іноді приємно з цікавою книгою в кріслі провести час, особливо захоплює духовна література, як-от духовні роздуми американського письменника Джона Бевіра чи психологічні та духовні пошуки Льва Толстого.

– Хто допомагає вам по житті?

– На мій погляд, досягти успіху в науковій чи медичній царині неможливо без підтримки найближчих – сім’ї, соратників, наставників і вчителів. Вдячний і колегам кафедри патологічної анатомії із секційним курсом та судовою медициною, і центру тестування, з якими мені пощастило працювати в різні часи мого життя. Нині ж моя команда – фахівці деканату іноземних студентів, які для мене є великою підмогою, бо, як відомо, жоден адміністратор не зможе сам досягнути того, що дає команда однодумців. Гармонійні стосунки, розуміння в колективі створюють навколо людини особливу ауру, і тоді вона працює з вищим коефіцієнтом віддачі, отримує і результати, і насолоду від праці. Таку атмосферу намагаюся створювати в нашій команді. Пощастило мені також з керівником. Ректор ТНМУ, професор Михайло Михайлович Корда чимало нині докладає зусиль до розвитку нашого університетського підрозділу, пропонує креативні ідеї, цікаві проєкти.

Це і є той базис на якому з впевненістю можна зреалізовувати задумане та досягати подальших успіхів у діяльності факультету.

«Добро перемагає завжди, якщо воно справжнє»

– Що таке, на ваш погляд, успіх?

– Це зреалізовані мрії.

– Чи пізнали ви справжнє щастя?

– Так. Для мене щастя – це пізнання Бога, моя сім’я: дружина Лариса, сини Борислав і Давид.

– Що надихає вас у житті?

– Люди, які завжди поруч – сім’я, мої наставники, команда, в якій труджуся. Це особистості з великої літери, фахівці, в яких є чому повчитися, збагатитися новими знаннями, запозичити цінний досвід.

– Які три речі є найдорожчими для вас у житті?

– Віра, сімейні цінності, те, що зробив для людей.

– Життєве кредо?

– Добро перемагає завжди, якщо воно справжнє.

– Без чого не уявляєте свого життя?

– Не можу уявити власного життя без віри, сім’ї та професії.

Лариса ЛУКАЩУК