Ювілейну дату відзначив професор кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського Леонід Грищук. Зазвичай у такі дні більшість традиційно підбивають підсумки певного періоду життя, зауважують, чого вдалося досягти. Леонід Андрійович же передусім хоче згадати людей, яким завдячує своєму становленню.
Азарт до навчання був неймовірний!
– Я тернополянин з трьох років, – з усмішкою каже Леонід Грищук. – Народився в Грузії, куди після закінчення Другої світової війни перевели батька-фронтовика Андрія Антоновича. Коли його демобілізували, батьки хотіли повернутися в Україну: або на Вінниччину, звідки тато, або на Хмельниччину, звідки мама Зінаїда Іванівна. Вдалося у Тернопіль. Гадали зупинитися тут на кілька років, та вийшло – на все життя.
Коли я ще навчався у школі, у нас по сусідству жив лікар Захар Йосипович Фурманов. Він був сімейним лікарем, кардіологом, чудовим спеціалістом, який уважно й чуйно ставився до кожного свого пацієнта. Саме його приклад зіграв для мене основну роль при виборі майбутньої професії.
Шлях у медицину я починав з підготовчого відділення Тернопільського медичного інституту. Хочу згадати своїх перших вчителів у медицині: це – Михайло Антонович Жак, Сергій Семенович Кулядна, Галина Антонівна Нановська, завідувач підготовчого відділення Михайло Степанович Творко. Для більшості підготовче відділення було, по суті, останнім шансом здійснити свою професійну мрію, адже кожен уже вступав не раз і все не вдавалося пройти за конкурсом. Тому азарт до навчання був неймовірний! Викладачі це всіляко підтримували, дуже добре до нас ставилися й водночас заохочували вчитися дедалі більше. Результат був відповідний: 120 слухачів з підготовчого відділення стали студентами.
Студентські роки в нас були дуже цікаві та насичені: це і навчання, і різні поїздки, і будівельні загони влітку. А головне – ми хотіли оволодіти знаннями, щовечора старанно та наполегливо готувалися. Те завзяття, що ми отримали на підготовчому відділенні, продовжувалося при навчанні в інституті. Із задоволенням згадую нашу десяту групу. Ми стали друзями й залишаємося ними й досі.
Напрямок фтизіатрії визначив науковий гурток – на третьому курсі, вивчаючи фтизіатрію, я займався у студентському науковому гуртку під керівництвом Івана П’ятночки. Мине багато років – і професор Іван Теодорович П’ятночка стане науковим консультантом моєї докторської дисертації. А тоді, коли я ще був студентом, а він – асистентом кафедри фтизіатрії, так зумів зацікавити мене цим напрямком, що після закінчення вишу я відразу пішов у клінічну ординатуру на кафедрі фтизіатрії. Потім було 14 років практичної діяльності лікаря-терапевта Тернопільської обласної фтизіопульмонологічної МСЕК. За той час написав кандидатську дисертацію, науковими керівниками якої були професори Марія Михайлівна Савула та Сергій Андрійович Сморщок. Щиро вдячний їм за цікавий досвід клініко-експериментальної роботи в напрямках фтизіатрії та гастроентерології.
1998 року я прийшов на посаду асистента на той час ще кафедри фтизіатрії нашого університету. Пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри. Згодом нашу кафедру об’єднали з кафедрою пропедевтики внутрішньої медицини, ми гармонійно співпрацюємо, в нас чудовий колектив. Працював також секретарем вченої ради. Із 2007 року – професор кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії.
Наш підрозділ кафедри розташований на базі Тернопільського обласного фтизіопульмонологічного медичного центру, з яким також плідно співпрацюємо та отримуємо всебічну підтримку його головного лікаря Вадима Дмитровича Рудика. Тут є всі сучасні умови, необхідні для повноцінного навчання студентів. Активно працюємо зі студентською молоддю, залучаємо її до роботи в наукових гуртках, де маємо чималі успіхи. Скажімо, 2018 року професор Тімо Ульріхс запросив нас на студентський симпозіум у Німеччині, в якому брали участь п’ятеро наших студентів-гуртківців і двоє викладачів – я і моя колега – професорка Світлана Іванівна Корнага. Проведення симпозіуму співпало з Х Всесвітнім форумом охорони здоров’я, що відбувався в Берліні, тож ми долучилися і до нього.
Активна співпраця із зарубіжними колегами
– Загалом співпраця із зарубіжними колегами впродовж останніх років у нас дуже активна, – ділиться думками професор Леонід Грищук. – Мали кілька спільних цікавих проєктів з Польщею (Катовіце, Краків), 2016 року розпочали співпрацю з німецькими колегами. Із професором Тімо Ульріхсом ми вже стали друзями. Німецька делегація приїжджала до нас, мене ж щороку запрошують на симпозіуми. Ось і цьогоріч, наприкінці березня у Берліні відбувся 16-ий науковий симпозіум, присвячений Всесвітньому дню боротьби з туберкульозом, у якому я також взяв участь. Ці заходи завжди відбуваються на високому міжнародному рівні. До слова, до 2022 року там були делегати з росії, після 24 лютого їх уже ніхто не запрошує, медична спільнота Німеччини стовідсотково підтримує Україну.
Варто зазначити також і високий рівень наукових конференцій, які ми організовуємо в ТНМУ. Вже понад десять років співпрацюємо із завідувачем кафедри вищої медсестринської освіти, догляду за хворими та клінічної імунології, професором Ігорем Ярославовичем Господарським, разом з яким традиційно щороку восени проводимо наукові симпозіуми з міжнародною участю. Впродовж останніх років, зважаючи на пандемію та повномасштабну війну, обираємо гібридну форму її проведення. Та, попри те, гостей у нас багато завжди.
Надзвичайно тішуся з того, що можу докладатися до нашої спільної справи. Щасливий бути частинкою університетської спільноти, відколи вперше прийшов у наш виш – із студентської лави. Колись завзято тут навчався, нині – із задоволенням ходжу на роботу та передаю свої знання нинішнім студентам. Хочу їм щиро побажати знайти саме свою стежину в медицині, мріяти стати справжніми лікарями, як колись мріяли ми, й докладати для цього зусиль. Основне ж побажання – щоб у нас був мир. І тоді всі наші мрії обов’язково здійсняться.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА