Завідувач кафедри медичної інформатики, професор Дмитро Вакуленко вважає, що кожна людина приходить у цей світ з багатьма талантами, подарованими долею. А далі вже справа кожного – як розвинути їх. «Для кожного вченого дуже важливо, аби його наукові розробки дійшли до людей, бо іноді вони просто лягають на полиці й пиляться під вагою років», – каже пан Дмитро.
Як зреалізувати свій науковий потенціал і бути корисним суспільству, про здоров’я ментальне й фізичне, особисті творчі уподобання вели мову з професором у нашій «Вітальні».
«Я зростав у тому середовищі, коли щось розроблялося, досліджувалося»
– Дмитре Вікторовичу, ваше прізвище доволі відоме медичній спільноті Тернопілля ще й тому, що ви син відомої в галузі реабілітології науковиці Людмили Олексіївни Вакуленко. Цікаво, чи вас вона також виховувала за всіма засадами здорового способу життя?
– Моя мама в силу своєї професії завжди розуміла, що фізична активність є основою виховання дитини, бо здоров’я в дорослому віці закладається ще в дитинстві. Тому із самого раннього віку і я, і сестра Галина, вона, до речі, теж стала лікаркою, працює кардіологинею в Канаді, займалися фізичними вправами. Наш день розпочинався о сьомій годині з ранкової руханки чи пробіжки на стадіоні. Звичайно, залежно від пори року. Так вечорами взимку ще каталися на лижах і ковзанах. Неділя ж для нас була справжнім святом, особливо взимку та навесні. Взимку це була лижна прогулянка до лісу, а навесні йшли милуватися пролісками на «Дальній пляж». Ми постійно були фізично активними. Я відвідував балетну студію, займався бальними танцями. Щоправда, було це недовго лише кілька років, але добре цей час пам’ятаю. Відтак був настільний теніс, волейбол, займався східними єдиноборствами.
– Чому, як мама, не стали реабілітологом, чи не обрали хоча б споріднену з відновною медициною спеціальність? Здається ж сам Бог велів.
– Треба враховувати той чинник, що виховував нас із сестрою ще й батько – Віктор Михайлович Вакуленко, який упродовж багатьох років був інженером потужного в ті часи в краї виробничого об’єднання «Текстерно», а згодом й інших підприємств. Йому належить чимало раціоналізаторських пропозицій, які впроваджували у виробництво. Я зростав у тому середовищі, коли щось розроблялося, досліджувалося, у сім’ї весь час йшлося про технічні засоби, винаходи. Отож новаторська лінія в моїй долі, здається, звідти. Я мав теж своє маленьке захоплення. Записався у гурток Будинку дитячої творчості. Ми там постійно щось моделювали, конструювали своїми руками якісь механічні пристрої або щось спаювали з радіодеталей, мені це дуже подобалося.
Згодом, коли підріс, став учасником товариства творчої молоді «Відродження», Це був такий центр творчої думки, що збирав юнацтво з усього Тернополя. Я поглиблено вивчав фізику, математику, англійську мову. Нашими наставниками були закохані у свою справу викладачі-ентузіасти з політехнічного та педагогічного інститутів. Вони змогли зацікавити й нас цими дисциплінами та дати глибокі знання.
– Отож виходить, що «Відродження» й стало для вас таким стартовим майданчиком, який допоміг визначитися у виборі майбутньої професії?
– Можливо, й так. Але, вважаю, що тоді це був не цілком свідомий вибір, а більш інтуїтивний, який вів мене до певних рішень. Була, звісно, в планах й медицина, але чомусь тоді оминув цей напрямок. Коли закінчив восьмий клас, то вирішив продовжити навчання в радіотехнічному коледжі. Так я став слюсарем-складальником радіоапаратури. Згодом вступив до технічного університету на спеціальність «біотехнічні системи та апарати», який закінчив 1997 року. Це й стало першим кроком, який наблизив мене до медицини.
Ще коли я навчався в університеті, зацікавився технологіями оздоровлення. Згодом ми створили громадську організацію «Центр «Гармонія», якою я координував упродовж багатьох років. Ми стали осередком різних оздоровчих практик у місті. Займалися різними практиками й вибирали те, що на наш погляд практичне, корисне, інформативне. Серед них – оздоровчі практики Цигун, Рейкі. Ми на власному прикладі переконалися в їх надзвичайній ефективності, згодом опублікували наукові статті на цю тему. Організовували багато семінарів, конференцій, паломницьких турів нашим краєм. Запрошували кращих експертів з України та з-за кордону. Активна фаза центру «Гармонія» була до 2014 року.
– Після завершення навчання у вас було скерування на роботу чи самостійно обрали місце праці?
– Працевлаштування – це взагалі окрема історія. Я вже практично завершував навчання в технічному університеті та якось після лекцій забіг в їдальню радіозаводу «Оріон», щоб пообідати. І саме там зустрів і познайомився з винахідниками з м. Боярка на Київщині, які приїхали впроваджувати у виробництво вимірювачі тиску. Так я й потрапив на посаду інженера «Оріону».
– Отак зі студентської лави й прямісінько на посаду інженера?
– Уже під час навчання в технічному університеті виявив зацікавленість до медичних розробок. Під час практики на заводі в Івано-Франківську я з колегами вирішив виготовити самостійно вимірювач артеріального тиску, навіть планували запустити його у виробництво. Втім, не склалося. Але саме цей досвід став головним аргументом, аби влаштуватися провідним конструктором на заводі «Оріон». Я знав принцип роботи тонометра, міг розібрати та скласти його «до гвинтика». Рівень знань і практичних навичок влаштував винахідників, тож вони запропонували мені роботу на заводі. Здавалося б, випадковість, але вона зіграла вагому роль у моєму житті.
Моїм завданням було впровадити у виробництво запропонований винахідниками вимірювач артеріального тиску. Потрібно було вивчити документацію, розробити технологічний процес, виготовити прес-форми, плати та інші деталі, які забезпечували б стабільні показники роботи тонометра. Процес впровадження тривав майже півтора року. Згодом наш тонометр з’явився на полицях аптечних закладів і «Медтехніки».
– Усі знають, як склалася подальша доля заводу «Оріон» – він перетворився фактично на великий суцільний ринок, очевидно, й вам довелося залишити роботу.
– Ще якийсь час я там працював. Завод поступово занепадав. З часом зменшився асортимент, знизився також попит на нашу продукцію. Та й я вже не бачив свого майбутнього на цьому виробництві. Тому залишив його та пішов навчатися в тоді ще медичну академію на факультет медсестринства, де мав можливість поглиблено вивчати ще й англійську мову. За два роки отримав базову медсестринську освіту. Вважаю, це правильним рішенням, бо отримані знання мені згодом стали в нагоді.
«2010 року розпочав роботу над розробкою власного інформаційного методу»
– Після завершення навчання в інституті медсестринства, в ТНМУ виникла термінова потреба в англомовних викладачах. Я звернувся до професора Василя Петровича Марценюка, який завідував кафедрою біофізики та медичної інформатики, щодо працевлаштування. Після тривалої співбесіди завідувач підтримав моє бажання, але дав величезну кількість завдань, які я повинен був опрацювати до початку нового навчального року. Завдання виконав, став асистентом кафедри біофізики з медичною інформатикою. Під керівництвом Василя Петровича вибрав тему кандидатської дисертації, підготував і захистив її 2008 року. Через рік отримав звання доцента. Але тема вимірювання тиску мене не полишала. 2010 року розпочав роботу над розробкою власного інформаційного методу, який значно розширив можливості процедури вимірювання артеріального тиску. Це не лише дані про систолічний та діастолічний тиск. Вона дає можливість оцінити адаптаційні можливості серцевого та судинного чинників гемодинаміки, рівні керування їх діяльністю, стан автономної нервової системи в процесі компресії плеча під час вимірювання артеріального тиску у стані спокою та під впливом різноманітних (фізичних, термічних, механічних та інших) чинників. До того ж розроблене ще й програмне середовище та технологія, яка допомагає спрогнозувати ризики захворювань серцево-судинної, легеневої систем і психологічного стану людини.
Програму створено на базі вимірювача тиску, розробленого одним з вище згадуваних винахідників з Боярки Володимиром Ломаковським. Сам апарат містить функції для передачі пульсацій через блютуз. На основі цього ми розробили метод, а потім уже програмне середовище. Для аналізу артеріальних осцилограм розробили методи їх морфологічного аналізу та адаптували інформацію, впроваджену для математичного аналізу варіабельності серцевого ритму електрокардіосигналу.
Ця тема лягла в основу докторської дисертації «Інформаційна система медичної (фізичної) реабілітації». Саме Василь Петрович допоміг у виборі теми та спрямуванні нагромадженої інформації для підготовки, оформлення, захисту дисертації на здобуття вченого ступеня доктора біологічних наук. За що я йому безмежно вдячний. Співпраця з Людмилою Олексіївною Вакуленко як лікаркою-реабілітологинею дала можливість успішно поєднати інформаційні системи та фізичну реабілітацію. Дослідження продовжуються і зараз. На цю тему підготовлена монографія, патенти, наукові статті, що індексуються в Scopus та Web of Science.
Два роки тому виграли ґрант від Українського фонду стартапів, який дав нам можливість провести клінічні випробування та сертифікацію цього програмного комплексу, як медичного виробу. Це й дало нам можливість пропонувати українській медичній спільноті, дистриб’юторам, виробникам наш виріб «Програмний комплекс Оранта-АО».
– Як я зрозуміла, ваш тонометр буде наділений, окрім звичних, ще й додатковими функціями. Чи зможе пересічний споживач ним користуватися та чи буде він доступний для кожної людини?
– Ми зорієнтовані на те, що в перспективі кожен електронний вимірювач у світі має підтримувати нашу технологію. Це як на зразок того, що колись ми користувалися кнопковим телефоном, а потім настала ера смартфонів і ми вже без них просто себе не уявляємо. Сподіваємося, що наша технологія в найближчому майбутньому стане звичайною процедурою. Єдине – виробники мають надати можливість передавати цю вихідну пульсацію, що реєструється під час вимірювання тиску, назовні, скажімо, через мобільний застосунок на смартфоні. У такий спосіб вона буде присутня в персональному кабінеті користувача на сайті або ж у мобільному застосунку. Наразі маємо добовий монітор і працюємо з кількома китайськими виробниками, щоб додати нашу технологію до їхніх вимірювачів тиску. Працюємо ще й з іншими виробниками України та закордоння. Маємо зробити цей прилад максимально доступним для всіх – і для пацієнта, який зможе мати більш розширену інформацію, і для сімейного лікаря, кардіолога, реабілітолога, психіатра.
– Гадаю, що для лікаря ваш апарат просто незамінна річ.
– Наш апарат допоможе завчасно діагностувати преморбідні стани, краще зрозуміти природу змін, що відбуваються в організмі, – чи це судинна патологія прогресує, чи трапився збій у нервовій системі, чи емоції палахкотять. Але для кожного, хто ним користуватиметься, своя інформація. Скажімо, пацієнт зможе отримати інформацію, необхідну для корекції способу життя, або буде таким червоним маячком, який повідомить, що вже час на консультацію до лікаря.
Для лікаря сімейної медицини – це, по суті, дорожня карта для діагностики преморбідних станів, їх характеру та розуміння діагностичної траєкторії руху пацієнта до інших спеціалістів. Реабілітолог може краще підібрати реабілітаційну програму та оцінити її ефективність. Спортивні лікарі теж знайдуть йому застосування. Якось ми надали для експерименту свій апарат фізичному терапевтові для вимірювання артеріального тиску в гравців футбольного клубу «Нива» до й після тренувань і змагань. Результати дали можливість визначити різні рівні адаптаційних можливостей організму спортсменів та їх психоемоційного стану, що значно впливає на результативність гравця в команді. Апарат виявляє потенційні ризики в стані здоров’я спортсменів.
Ще один такий вимірювач тиску ми дали нашому аспірантові, анестезіологу. Він вимірював артеріальний тиск у роділь, яким проводили епідуральну анестезію або ж давали загальний наркоз. Наше завдання було оцінити знеболювальний ефект засобів для знечулення. Як з’ясувалося згодом, наша технологія виявилася доволі чутливою та високоінформативною для оцінки порогу знеболення у роділь.
Спільно з Інститутом кібернетики Національної академії медичних наук ми виграли ґрант на цю розробку та на ще одну медично-інформаційну систему реабілітації. Наша мета – розробити технології, які застосовуватимуть у реабілітації та діагностиці й моніторингу онкологічних захворювань. Сподіваюся, що наступного року ми вже розпочнемо роботу над цим проєктом. Ще один ґрант ми отримали від Польщі, коли брали участь у конкурсі Poland prize. Це конкурс інновацій, який спрямований на імплементацію нашої інновації в Євросоюзі. Наразі займаємося впровадженням розробки з фахівцями сімейної медицини, реабілітології, психіатрії столичних інституцій та нашого університету, аби знайти застосування нашої технології в кожній з цих сфер медицини. А в майбутньому – ввести їх у медичні настанови МОЗ України.
«Щире спілкування дуже зближує людей, допомагає зрозуміти одне одного»
– Окрім дослідницької та наукової роботи, ви ще й завідувач кафедри. Як почуваєтеся в цій іпостасі? Чи уявляли себе колись у кріслі керівника?
– Звичайно, про «крісло» я особливо не мріяв, тобто в мене не було мети стати керівником. Хоча досвід керівництва, який вимагає лідерських якостей, був, маю на увазі громадську організацію «Центр «Гармонія». Колектив кафедри в нас невеликий, намагаємося підтримувати один одного, жити у злагоді та душевному комфорті, що дуже важливо, особливо – в нинішні непрості часи. Щире спілкування дуже зближує людей, допомагає зрозуміти одне одного. Особливо популярні в нас паломницькі поїздки, які розпочалися ще далеко до того, як я став завідувачем кафедри. Запам’яталася поїздка на гору Бохіт у Медоборах. Дуже цікаво було в такій невеличкій компанії колег досліджувати історію рідного краю. З нами тоді йшов лісничий, який був за екскурсовода, але, незважаючи на провідника, ми заблукали. Отож не зразу туди потрапили, але дуже зраділи, коли вийшли до місця призначення. Побачили Бохіт, капище з місцем для ідола, жертовну яму, ритуальні наземні будинки та ще багато усілякого незвичного й надзвичайно цікавого для сучасників. Мені лише дивно, чому в нас так мало уваги приділяють старожитностям, древнім історичним пам’яткам, адже це наша історія, по суті, неоціненні скарби нашої нації. В Індії, де мені довелося побувати, дуже шанобливо ставляться до своєї культури. Там поруч розміщені сучасні культові споруди та храми, яким 500 і тисячі років. Усі вони доглянуті, їх утримують в чистоті й пошанівку. Це свідчить про те, що цей народ уміє шанувати власні традиції, культуру, історію, без яких, як відомо, немає майбутнього. В нас дещо інакше, як ми знаємо, а незнання історії, на жаль, засвідчує про деяку слабинку нашого люду, ахіл- лесову п’яту, так би мовити. Багато нині на наших землях знаходять артефактів, які засвідчують, що історія українського народу дуже древня. Ми могли бути б набагато сильнішими, якщо б добре знали свою історію.
– Що для цього потрібно, на ваш погляд, бо ж не можемо вже зараз «посадити» всіх за посібники?
– І не потрібно, але навіть маленькими кроками можна робити велику справу, варто лише повернутися до власних витоків. Скажімо, однією з моїх ініціатив було створення 2010 року пересувної виставки Чудотворних ікон Тернопілля, які мандрують зараз краєм і виставляли неодноразово в нашому університеті. Ще до великої війни ми звернули увагу, що Почаївська та Теребовлянська громади мають унікальний досвід читання молитов у часи, коли на наші землі насувалися та знищували все живе монголо-татарські завойовники. Люди молилися й справді небесне військо їх захищало, створюючи небесний щит над землею. І ця генетична пам’ять збереглася. Тому ми в нашій експозиції зібрали з архівних матеріалів такі свідчення. Можливо, хтось заперечить мені, що в часи нанотехнологій це вже не зовсім актуальний спосіб захисту, але, на мій погляд, ми, навпаки, будемо повертатися до своїх витоків через сучасні пристрої. Чув якось, що Ілон Маск виявив намір імплементувати чип, який за допомогою активності мозку, думки, створить можливість керувати ґаджетами. Це свідчення того, що людство поступово наближається до глибшого розуміння мозку. Думки безмежні й молитовні – також. Звісно, для цього потрібен час, але ми практично вже на порозі.
– Запропоную вам ще кілька коротких запитань. Український вчений – це…
– … сучасний новатор у галузі науки, який свої наукові рішення впроваджує в життя.
– Ваше улюблене місце відпочинку?
– Карпати.
– З чого починається ваш ранок?
– З ранкової руханки.
– Студенти для вас …
– … середовище індивідуальностей.
– Ваша мрія?
– Бути щонайбільше корисним науці, медицині, суспільству.
Лариса ЛУКАЩУК