З усіх елементів, необхідних для досягнення успіху, найголовніший – це віра. І насамперед – у власні сили. Вона допомагає людині досягнути найвищих вершин, переконана професорка кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки ТНМУ Наталія ВОЛКОВА.
«Батьки навчили нас працювати й не боятися труднощів»
– Наталіє Михайлівно, де минули ваші дитячі роки, як прийшла думка обрати шлях медицини?
– Усе життя мешкаю в Тернополі. Пам’ятаю рідне місто дуже затишним, охайним і зеленим. Пригадую лебедів у парку над озером і трояндові кущі у сквері біля драмтеатру. Лише тепер розумію, як пощастило нашому поколінню, що дитинство прийшлося на мирні роки.
На мій професійний вибір вплинули батьки. Завдяки їх зусиллям удома була книжкова шафа, заповнена книжками аж до стелі. Найвище в ній лежали томи пригодницької художньої літератури. До них міг дотягнутися брат, який старший за мене. Чи не ці романи про далекі подорожі та небезпечні пригоди вплинули на його характер і літературний хист? Для мене фізично найбільш досяжними були томи медичної енциклопедії, які стояли на нижніх полицях. На пружних гладеньких сторінках, які ще пахнули друкарською фарбою, були кольорові ілюстрації чудернацького змісту (як тепер розумію – це були якісь гістологічні препарати). Додам, що коли вперше розгорнула одну з цих книжок, я ще не вміла читати… Але, може, саме тому вона здалася мені такою чарівно загадковою? Пригадую, як тримала на колінах той важкенький том і гадала, що колись обов’язково прочитаю, принаймні дещо, адже томів було багато. Ще більш інтригуючими виглядали рентгенограми в маминих книжках. Мама здобула фах лікаря-рентгенолога одразу після завершення навчання в медичному інституті й усе життя пропрацювала за цією спеціалізацією. Вона жартома казала, що отримала достатньо професійних шкідливостей для себе та нащадків разом, тож не радила мені в майбутньому торувати шлях у променеву діагностику. Водночас батьки не заперечували проти медицини як моєї майбутньої професії. До речі, пізніше в тій шафі знайшовся томик робіт академіка І.П. Павлова, який я почала читати для підготовки шкільного реферату. Мені тоді дуже сподобалася тема й стиль викладення автора, хоч і гадки не мала, що нормальна фізіологія стане моєю науковою спеціальністю.
– Які найяскравіші спогади про ваших батьків, хто для вас був прикладом?
– Батьки одружилися в досить дорослому віці. Вони пережили перед тим голодні роки та війну, але неохоче згадували про це. Вони щиро намагалися створити затишок в оселі й показати нам світ. Відколи в родині появився автомобіль «Запорожець», ми постійно кудись подорожували у вільний час – до Карпат чи до найближчого лісу або озера. Коли ґрунтова дорога йшла у низину, батьки часом затягували пісню «Ой на горі та женці жнуть…». Місцеві мешканці, які при дорозі поралися на городі, підхоплювали пісню й співали разом з нами. Мені не дуже хотілося рано прокидатися, щоб вирушити в подорож, але без того я ніколи не побачила б схід сонця, туман у Карпатах і веселку в сірих хмарах, під якою ми одного разу проїхали гірською дорогою. Батьки навчили нас працювати та не боятися труднощів, за що їм вдячна повік.
«Зрозуміла, що наукові дослідження мені набагато цікавіші…»
– Розкажіть, будь ласка, про навчання в медичному інституті? Як обирали спеціалізацію?
– Мені було цікаво вчитися. І досі ще цікавість не минула. У медицині втілена та гармонія природи, яку із захопленням спостерігала в дитячі роки. Хоча можливості людського організму й не безмежні, він дуже вдало та доцільно прилаштований. Регуляторні механізми закручені, як детективний сюжет, і влучні, як ті сонячні промені, які змушують прокидатися вранці. У людському організмі закладені досить широкі можливості до пристосування та подолання перешкод. І дуже шкода, коли спостерігаєш, як людина цим нехтує чи недбало руйнує. Звичайно, найцікавішими вважала клінічні дисципліни. Я навіть кілька років працювала у студентському науковому гуртку з педіатрії. Ця робота показала мені, наскільки практична медицина є відповідальною і складною працею. Я вже заглядала по книгарнях за останніми виданнями медичної літератури за фахом. Одного разу мені потрапила до рук книжка про метеопатологію в дітей. Тема була для мене новою. Літературних джерел щодо метеотропних реакцій тоді було обмаль. Але прочитавши цю монографію, зрозуміла, що наукові дослідження мені набагато цікавіші, ніж робота за вивіреними схемами, яку зазвичай виконує практичний лікар. Коли ж під час державного розподілу мене запитали, чи хотіла б вступити до аспірантури на кафедру нормальної фізіології, я радо погодилася. Досі вважаю, що це була щаслива подія в моєму житті.
– Що стало в центрі уваги ваших наукових інтересів?
– Коли вступила до аспірантури, кафедру нормальної фізіології очолював професор Степан Несторович Вадзюк. Під його керівництвом у навчальну та наукову роботу кафедри почали активно впроваджувати клінічні методики вивчення фізіологічних функцій у людини – електрокардіографію, ехокардіографію, реографію, електроміографію, клінічний аналіз крові, вислуховування серцевих тонів, дихальних шумів, спірометаболографію, термографію, електрогастрографію, дослідження функцій аналізаторів, психологічні тестування. Для студентів були створені навчальні посібники «Основи функціональної діагностики» та «Основні показники життєдіяльності організму людини», які стали базою для оволодіння практичними навичками, необхідними сучасному лікарю-клініцисту. Вперше видані друком методичні рекомендації для студентів. На кафедрі запрацювала наукова лабораторія, оснащена сучасними діагностичними приладами та персональним комп’ютером. Степан Несторович, як голова Всеукраїнської екологічної ліги, започаткував новий науковий напрямок «Екологічна фізіологія». Колектив кафедри здійснював вивчення психофізіологічного стану організму людини, особливостей функціонування серцево-судинної та дихальної систем і механізмів регуляції функцій органів i систем організму за різних типів погоди, особливостей фізіологічних функцій у різні вікові періоди. Коли я показала завідувачу ту монографію про метеопатологію в дітей, яка мене так зацікавила, виявилося, що він теж має ту книжку й також звернув на неї увагу. Отже, я зрозуміла, що опинилася в потрібний час у потрібному місці й почала працювати.
– Як відбувалося ваше становлення в науці?
– Спочатку було вивчення наукової літератури. В ті часи в адміністративному корпусі була окрема бібліотека періодичних видань, де всі охочі мали змогу читати Міжнародний реферативний журнал. У той час не було можливості робити пошук літератури в інтернеті власноруч, і це періодичне видання було для науковця-початківця одним з небагатьох вікон у світ науки. Я отримала масу корисної інформації та вражень. Коротенькі реферати про дослідження науковців різних країн складалися в моїй уяві, як кольорові скельця в калейдоскопі. Правду кажуть, що кожен дослідник стоїть на плечах титанів науки. Мені також вдалося тоді отримати дозвіл працювати в бібліотеці педагогічного університету, де була велика збірка наукових журналів у галузі психофізіології. А далі вже можна було перейти до планування теми дослідження. Водночас я опановувала персональний комп’ютер, який побачила на кафедрі вперше у своєму житті. Інформатику чи інші подібні дисципліни у середній школі тоді не викладали. Я навчилася використовувати матричний принтер за відсутності в ньому друкарської стрічки, відбиватися від комп’ютерних вірусів (тоді вони були набагато примітивнішими за сучасні), працювати з програмним забезпеченням і навіть писала коротенькі алгоритми для програмованого мікрокалькулятора. У вільні хвилини аспіранти влаштовували змагання за досягненнями в комп’ютерній грі «CD-man» і бавили одного прирученого білого щура, якого наша ровесниця-лаборантка вирішила врятувати від демонстраційних дослідів та який тимчасово оселився в квітковому вазоні з декоративною травичкою. Невдовзі щурик переїхав у село, а в нас з’явилося багато нових і цікавих завдань, адже треба було готуватися до захисту дисертацій. А потім в університеті відбувалася розбудова, створення нових факультетів і функціональних підрозділів, і ми всі старанно для того працювали. Про це написано багато книжок з ілюстраціями, тож краще, ніж описано там, я не зможу розказати.
З появою доступу до мережі інтернет пошук наукової літератури значно прискорився. У мене нагромадився вже достатній для опрацювання обсяг наукових результатів. Моєю улюбленою стадією наукових досліджень був аналіз статистичної таблиці з даними кореляційного аналізу. Це був момент істини, коли пазл нарешті складався й ставало зрозуміло, в якому напрямку потрібно рухатися далі. Так минали місяці й роки… У наукових дослідженнях за цей час я змогла теоретично узагальнити та експериментально й клінічно обґрунтувати новий напрямок розв’язання важливої науково-практичної проблеми щодо встановлення закономірностей впливу зниженого атмосферного тиску на ефективність кровопостачання головного мозку, активність центральних механізмів автономної регуляції серцевого ритму під час виконання когнітивних функцій та шляхи корекції явищ дезадаптації. За результатами цих досліджень було опубліковано майже 100 наукових праць, 2 монографії, 2 винаходи, захищено докторську дисертацію.
– Яку професійну перемогу вважаєте найвагомішою?
– Для мене найвагомішим є те професійне досягнення, яке найбільше мене зацікавило. Давні справи, які вже завершені, швидко забуваються й здаються не такими важливими, як поточні. Торік Степан Несторович Вадзюк долучив мене до перекладу англомовного підручника «Медична фізіологія за Гайтоном і Голлом: 14-е видання: у 2 томах». Він згуртував для цієї роботи багато науковців у різних містах України. Книжку досить швидко переклали й вона вже вийшла у ВСВ «Медицина». Мені дуже цікаво було працювати над перекладом. Незадовго до цього я мала можливість навчатися на курсах з вивчення англійської мови. Дуже вдячна за це адміністрації університету. Мені довелося тяжко попрацювати, але після завершення цього навчання я змогла успішно скласти міжнародний іспит на підтвердження рівня володіння англійською мовою. Беручись до перекладу підручника з медичної фізіології, я дуже хвилювалася, чи вдасться мені це зробити. Але справа пішла на диво швидко, можливо, тому, що оригінальний англомовний текст підручника дуже майстерно написаний. Коли отримала в руки надруковані два томи цього підручника, я чомусь дуже тішилася. Хоч це і результат колективної праці, але для мене це була також й особиста перемога.
«Студент має старанно працювати та активно докладати зусиль для засвоєння знань»
– Як, на ваш погляд, потрібно виховувати нинішню студентську молодь?
– У сучасному світі університетська освіта відіграє важливу роль у розвитку суспільства європейських країн. Найвагоміші рішення у сфері економіки, культури тощо приймають люди, які отримали освіту в університеті. Тому наразі будь-який виш стає не просто осередком, де можна засвоїти професійні знання. Студентську молодь треба залучати до наукових досліджень, самоврядної та громадської діяльності. Дуже добре, що зараз впровадили в навчальну програму такі дисципліни, як медична етика, академічна доброчесність. Приємно спостерігати, що у студентів виховують справедливе й гідне ставлення до інших людей, правдивість у всьому, відповідальність щодо виконання взятих на себе зобов’язань, прагнення до самовдосконалення, до професійного та творчого розвитку. Щоб переконатися в цьому, достатньо прочитати будь-який випуск газети «Медична академія». Хочу згадати також крилатий вислів, який неодноразово чула від доповідачів на щорічних навчально-методичних конференціях: «Освіту неможливо дати, її можна лише отримати». Студент має старанно працювати та активно докладати зусиль для засвоєння знань. Іншого рецепту, на мій погляд, не існує. Механізми пам’яті досить добре досліджені та описані в науковій літературі. Якість же знань далі треба перевіряти за допомогою багатоступінчастої системи іспитів. Добре, що впровадили ліцензійні іспити та семестровий тестовий іспит. Контроль якості знань студентів – це дуже важливе питання. В медичній освіті студент має етичний обов’язок старанно навчатися від першого дня, коли переступає поріг університету, адже його майбутні пацієнти вже десь живуть і мають усі права та свободи, разом з правом на отримання якісної та сучасної медичної допомоги.
– Ваше ставлення до дистанційного навчання?
– Перевагою дистанційного навчання є швидкий доступ до інформаційних ресурсів і можливість навчатися в зручний час у зручному місці. Гадаю, що добре мати завжди під рукою таку інформаційну платформу, як, наприклад, система Moodle, яку використовують у нашому університеті. Але водночас має бути й спілкування в режимі реального часу, особливо на іспитах.
– Яке середовище найбільш прийнятне для вас?
– Завжди цікаво послухати мудрих людей, які чогось досягли в житті. На щастя, частиною роботи викладача й науковця є участь у конференціях, проходження курсів підвищення кваліфікації. Зараз це можливо переважно завдяки інтернет-зв’язку. Нещодавно я брала участь у III Міжнародній програмі наукового стажування «Нобелівські лауреати: вивчення досвіду й професійних досягнень для формування успішної особистості та трансформації оточуючого світу», а трохи пізніше – в VI Міжнародній програмі підвищення кваліфікації керівників закладів освіти та науки, а також педагогічних і науково-педагогічних працівників «Разом з визначними лідерами сучасності: цінності, досвід, знання, компетентності та технології для формування успішної особистості й трансформації оточуючого світу». Навчання в цих міжнародних програмах наукового стажування було надзвичайно корисним для мене, за що вельми вдячна організаторам цього проєкту, тому що отримала широкий та дуже правдивий огляд найпередовіших досягнень світової науки, культури, політичного й громадського життя. Буквально кожна доповідь, що ввійшла до програми навчання, спонукала до думки, до пошуку першоджерел наукової літератури, перегляду інтернет-ресурсів, які стосувалися теми виступу. Вся ця інформація була надзвичайно важливою для мене, адже я можу впровадити ці нові наукові дані у викладання навчальних дисциплін, а саме фізіології, психофізіології, медичної біоетики.
Дуже великою перевагою навчання у цих міжнародних програмах була можливість почути всі доповіді в оригіналі англійською мовою, що дало мені можливість покращити свої навички аудіювання англомовної інформації саме з тих тем, які я обговорюю на заняттях з іноземними студентами. Подання навчального матеріалу англійською мовою також спростило для мене пошук оригінальних публікацій у міжнародних наукових журналах, нотаток до Нобелівських лекцій доповідачів, що дало можливість детального розгляду та опрацювання тем і положень, які прозвучали в доповідях.
Хочу також поділитися почуттям великої вдячності за можливість почути промови найпередовіших мислителів сучасності, інтелектуалів і великих трудівників, людей, які присвятили свої життя великій справі, які вплинули на історичний розвиток і світогляд сучасного суспільства. Впевнена, що й надалі звертатимуся до їхнього інтелектуального доробку, перечитувати написані ними книжки. Отримала враження, які залишаться зі мною на все життя.
«Коли життя дарує вам лимони, час готувати з них лимонад»
– Окрім наукової роботи, занять зі студентами, чи маєте захоплення, які допомагають вам відпочивати від буденності та черпати натхнення?
– Відпочивати потрібно від чогось неприємного та виснажливого. Але в мене такої проблеми немає, бо я люблю свою роботу. Мені пощастило отримати професію, яка мені цікава та приємна. Підтримувати працездатність допомагає здоровий спосіб життя. Мене цікавить малювання й усілякі види художньої творчості, але достатньо часу маю лише на відвідання виставок живопису. Може, коли вийду на пенсію, почну малювати натюрморти чи, може, вишивати диванні подушки.
– Кажуть, що відпочинок – це приємні емоції. Що може вам подарувати емоцію?
– Мені подобається жива музика. Надаю перевагу класичному репертуару. До початку епідемії в мене була можливість відвідати оперний театр, філармонію, органний зал. Я дотепер згадую з приємністю ці подорожі. У мене викликав захоплення концерт у Львівській національній філармонії, коли диригент з Німеччини керував оркестром, в якому грали музики з різних країн. Вони перед виступом проводили репетиції десь протягом кількох місяців, але як майстерно грали! Такої бурхливої та щирої овації, яка вибухнула після завершення цього концерту, я в житті не бачила. Усі були розчулені. Пригадую статечного бородатого віолончеліста скраю сцени, який по-дитячому широко посміхався й витирав сльозу.
– Траплялися моменти, коли були в розпачі, невіданні, та як знайшли сили їх пережити?
– За такої кількості літератури з психології, яка зараз доступна в інтернеті, тяжко впасти у розпач, і тим більше – у невідання. Достатньо дослідити проблему, а далі життя виведе.
– Який смак у вашого життя?
– Чомусь згадується смак яблук сорту «білий налив» які визрівали у бабусиному саду. Татко колись сам прищепив це дерево й воно виросло велике та розлоге. Яблука з вершечка знімали спеціальним патиком з пасткою й вони лежали у великій кімнаті на шафі ще кілька місяців. Від того аромату паморочилася голова.
– Кому та за що найбільше вдячні?
– Вдячна батькам і моїм вчителям за те, що я така є.
– У якій казці хотіли б жити?
– Не треба мені ніяких казок. Реальне життя та особистий досвід – безцінні. Просто люди різні, і для кожного важливе щось своє.
– Якого правила дотримуєтеся в житті?
– Хтозна чи можливо керуватися все життя одним-єдиним правилом. У кожному віці в людини інша мета у житті та різні інтереси. А що кого спіткає, то передбачити неможливо. Як то кажуть, на все воля Божа.
– Є улюблений афоризм?
– «Коли життя дарує вам лимони, час готувати з них лимонад».
Лариса ЛУКАЩУК