Непорядність не личить нікому

Вибравши фах лікаря й уперше одягнувши білі халати, ви раптом збагнули, що життя змінилося. Ви одразу виросли, стали мудрішими (ні, не розумнішими – для цього треба ціле життя) й усі, хто оточує, тепер дивитимуться на вас по-іншому – адже ви будете лікарями! Університет може дати вам знання, певні практичні навички, вміння мислити, аналізувати, вибирати правильне рішення, надавати невідкладну допомогу та ще багато іншого. Але чого не можна навчити молоду людину в університеті – це бути чесною, доброю до інших, співпереживати, любити… А основне – бути порядною. Адже порядність не залежить від освіти, місця проживання, професії та навіть з віком її не надбаєш.

Хто така порядна людина? Це та, яка ніколи не образить, не залишить у біді, не допустить несправедливості. Порядну людину не треба кликати та просити про допомогу, вона сама поспішить допомогти. Порядна людина є сміливою. Така людина зможе висловити власну точку зору, якщо навіть вона не збігається з думкою тих, хто поруч. Порядна людина вміє сказати негіднику та хамові правду у вічі, але ніколи не принизить гідність іншої людини. З давніх-давен така риса, як порядність, була визначальною для інтелігентної та освіченої людини.

Лікар як у своїй професійній діяльності, так й у приватному житті повинен бути чесним і порядним, не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання для досягнення власних професійних чи особистих цілей, важких матеріальних чи особистих обставин пацієнтів. Лікар зобов’язаний поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він працює та перебуває в інших відносинах.

Тому особливо недопустимо, коли студенти – майбутні лікарі поводяться, як непорядні люди: обманюють, ображають інших, шантажують, погрожують, цькують тощо. Особливо це підло, коли з цією метою використовують інтернет. Адже за допомогою соціальних мереж можна легко поширити брехню про когось або розмістити світлини, які когось компрометують. Дехто через платформи обміну повідомленнями ображає співрозмовника чи надсилає погрози або чутки, що можуть завдати комусь шкоди. І вважає при цьому, що це «просто жарти» та пропонує «не сприймати це так серйозно». Таким «жартівникам» варто пам’ятати, що їхні дії називаються кібербулінгом і що цього року набрав чинності закон, який передбачає відповідальність за булінг.

Жертвою кібербулінгу може стати будь-хто. Але особливо недопустимі такі «жарти» над викладачами. Адже коли все це відбувається в Інтернеті, це може призвести до небажаної уваги з боку широкого кола людей, у тому числі незнайомих. Тому всі, хто активно користуються соціальними мережами, повинні завжди думати над тим, що вони поширюють чи пишуть в інтернеті, чи не завдасть це комусь шкоди або страждань. Треба бути добрими до інших людей як по той бік екрана, так і в реальному житті.

Існує суперечливе питання, чи є порядність вродженою якістю людини, чи її можна виховати впродовж життя. Так, на наш погляд, порядності не можна навчити, але її можна розвинути самотужки. Адже людина, по-перше, просто не може народитися підлою, це суперечить самому життю. А по-друге, всі люди змінюються. Тому стати порядною людиною ніколи не пізно. Хтось приходить до цього лише після того, як сам пережив образу та непорядне ставлення до себе. Інший успадковує цю рису, маючи із самого дитинства гідний приклад, не уявляючи собі іншого способу життя. Взаємоповага та співчуття одне до одного – це запорука того, що порядних людей ставатиме дедалі більше, а наше життя змінюватиметься на краще. Це стосується всіх нас!

Одна зі студенток, не обдумавши наслідків власного вчинку, безпідставно образила доцентку університету Лесю Іванівну Романчук. Тепер і студентка, і група просить пробачення.


Шановна Лесю Іванівно, ми, студенти 5 курсу 28 групи, хочемо попросити вибачення за той біль і ті неприємні емоції, які Вам довелося пережити через нас! Ми зробили величезну помилку, розбивши Вам серце своїми словами й вчинками, не подумавши про наслідки. Ми забули про ті постулати й моральні цінності, які твердять: «Не нашкодь». Забули про власний статус та яку місію маємо нести (місію милосердя, захисту, доброзичливості, порядності). Так, нам соромно, ми вчинили справді неправильно, але щиро каємось у скоєному! Іноді те, що вважається для когось лише дрібничкою, для іншого – велике потрясіння.

Усі ми дорослі люди, які маємо відповідати за власні слова та вчинки, розуміємо, що кожне наше рішення тягне за собою наслідки! За все в житті ми відповідаємо перед людьми, перед самими собою та найголовніше – перед Богом! І коли немає у серці миру, смирення й спокою, дуже легко ми піддаємося спокусам цього світу, довірившись підступному злу! Ніщо не залишається без уваги та без покарання, все в житті повертається бумерангом.

Ми завдали Вам болю, справді не бажаючи того. Ви – чарівна жінка, порядна, світла! Ваша освіченість, мудрість і професіоналізм надихає та заворожує! Ваша сила, витримка, людяність і безперечний талант – приклад для наслідування. Викликає гордість те, що в нас вкладає частинку душі та енергії така Людина, як Ви! Це надзвичайна цінність! Ви заслуговуєте лише на повагу, адже робили все можливе, щоб заняття з Вами проходили з глибоким сенсом і навчали більше, ніж суха книжкова теорія! Ви вмієте вдихнути життя в усе, до чого доторкаються ваші руки, серце, струни душі. Ви кожною своєю життєвою історією змушуєте задуматися й розставити пріоритети у власному житті. Хочемо подякувати вам за це.

Кожен з нас виніс життєвий урок з цієї ситуації! Якщо ми у світі хаосу доріг вибрали світлу дорогу добра, повинні слідувати моралі та любові до кінця. Ми завжди повинні залишатися людьми, бути милосердними. Кожне слово може як звеличити людину, підняти до небес, так і розчарувати, завдати болю, ми маємо це пам’ятати та вміти володіти тим безцінним талантом слова, адже в нашій професії – це головне. Незважаючи на ті всі прекрасні моменти, які ми пережили, все може згоріти й попелом розвіятися через один необдуманий вчинок, одне невлучно сказане слово. І нам дуже прикро!

Маємо сподівання, що невдовзі образа мине, і Ви знайдете в собі сили відпустити наші ненавмисні кривди. І бажаємо, щоб у Ваше життя більше ніколи не входили тривоги, розчарування та біль.

Щиро просимо вибачення, на жаль, не можемо повернути час назад і все виправити, але сподіваємося на Ваше добре серце, велику душу, милосердя та прощення.

З повагою та вдячністю студенти 5-го курсу 528 групи медичного факультету


Шановна Лесю Іванівно, щиро прошу у Вас вибачення за те, що завдала Вам болю вчинком, який глибоко ранив Вас.

Ви справді прекрасна людина, хороший наставник як у житті, так і в професійній діяльності, старалися навчити та вкласти в мене й у нас усіх все найкраще, довіряли та покладали надії. Пробачте, що не цінувала Ваші уроки та вчинила негідно. Навіть, незважаючи на те, що Вам довелося пережити, – завжди демонстрували відмінний професіоналізм, витримку та силу.

Ви заслуговуєте лише на повагу, найщиріші слова вдячності й любов. Ті слова та вчинки не стосуються Вас! Я щиро розкаююся, що вчинила найприкрішу помилку та завдала Вам кривди. Чому я це зробила? Через свою необачність, моментами дурість, але не через злість та образу. Моя недалекоглядність посприяла створенню цього «мема», а не бажання завдати шкоди Вашому здоров’ю та душевному стану. Фрагментарна тупість та інфантильність, а не думка спаплюжити Вашу репутацію та статус в очах колег і студентів, за що й прошу у Вас вибачення. Я поділилася цим з групою, тому що хотіла виділитися та привернути до себе увагу. Найгірше те, що я не розуміла, до яких наслідків може призвести те, що я створила. Після цього вчинку я опинилася на дні, адже це ранить глибоко не лише інших людей, зокрема, Вас, Лесю Іванівно, але й завдає великої шкоди й мені самій. Ці вчинки знищують душу та спустошують серце, гризуть сумління.

Закликаю всіх студентів: перш ніж щось робити – добре подумайте про наслідки! Не створюйте різних непотрібних світлин, які згодом можуть глибоко ранити будь-яку людину. Бо люди на це точно не заслуговують і вкладають у нас найпрекрасніше.

Шкода, що я збагнула це все після скоєного. Створивши непотрібне фото, я змусила розчаруватися не лише в собі, а й в інших студентах. Бо після такого важко дивитися студентам у вічі та бачити в них щось хороше. Звісно, мій вчинок не має виправдання, але я глибоко поважаю Вас як людину та викладача. Дуже Вас прошу: «Пробачте!».

Христина ПІТИЛЯК,

студентка 528 групи