На струнах душі

Україні

Ти зродилася із битв і сподівань,

Щоб давню славу відродити.

Закінчились часи твоїх блукань.

Числа утрачених надій не полічити.

Ти винайшла і колесо, і віз, і плуг,

Й подарувала світові хлібину.

До тебе радо мчались на гостину

Славутич, Прип’ять, Дністер, Буг…

Ти з горем і лихом була наодинці,

У битвах і муках творила народ.

Із хлібом і сіллю стрічала чужинців,

Першим твій край описав Геродот.

Минуле славетні сліди залишило,

Даси, як колись, ворогам одкоша.

Досі пульсує від бомб твоє тіло,

Відкрита рана – твоя душа.

Дивується світ твоїй щедрості й вроді,

Бувало з тобою він плакав й радів.

Скажи, Україно, в якому народі

Твій люд не лишив славетних слідів?

Та возродяться часи слави

На твоїй, святій землі.

А день народження держави –

Неначе артос на столі.

Валерій ДІДУХ,

доцент Тернопільського медуніверситету