Наталя Петрова: «Докладаю всіх зусиль, аби стати висококласною фахівчинею»

Наталя Петрова – студентка 6 курсу медичного факультету. Навчається на бюджетній формі навчання та отримує підвищену стипендію. А ще відвідує студентський науковий гурток з гінекології та бере активну участь у роботі студентського парламенту ТНМУ й організації в альма-матер важливих громадських заходів. Тож цікавих тем для інтерв’ю було достатньо. Але розпочали – з навчання.

– З котрого курсу отримуєте академічну підвищену стипендію за досягнення в навчанні?

– Академічну підвищену стипендію отримую з третього курсу. Аби студенти здобували якісну медичну освіту, в ТНМУ створені всі умови. Головне, що потрібно від майбутніх лікарів, – це бажання вчитися. Я ж навчаюся із задоволенням.

– При формуванні рейтингу успішності враховують також участь студента в науковій, громадській діяльності. Ви ставали учасницею студентських наукових конференцій?

– З четвертого курсу відвідую заняття студентського наукового гуртка, керівником якого є доцентка кафедри акушерства та гінекології №1 Любов Євгенівна Лимар. Двічі була учасницею традиційних щорічних Міжнародних медичних конгресів студентів і молодих вчених, що відбуваються на базі університетського навчально-оздоровчого комплексу «Червона калина». Презентувала там свою наукову роботу «Оптимізація лікування захворювань статевої системи на фоні сечовидільної системи».

– З-поміж усіх лікарських спеціальностей гінекологія вам найбільше до душі?

– Орієнтувалася на неї з другого курсу, побувавши на практиці в Луцькій міській лікарні, у відділенні малоінвазивної хірургії. І на 3, і на 4 курсі бачила себе в майбутньому саме гінекологом. У лікувальному закладі спілкувалася з пацієнтами, була присутня на операціях, вела медичну документацію. На п’ятому курсі вирішила спробувати себе в офтальмології. Тож пішла на практику в офтальмологічне відділення університетської лікарні. Дуже сподобалося. Операції складні, але швидкі та безкровні. Наразі в мене дві улюблені галузі медицини – гінекологія та офтальмологія. Яку з них обрати в майбутньому, ще не вирішила, але знаю точно: докладу всіх зусиль, аби стати висококласною фахівчинею.

– З чого почалося ваше захоплення медициною?

– Мені подобається допомагати людям, а до лікаря приходять, коли погано, важко, боляче… Щодня лікар взаємодіє з багатьма людьми, тож вміння спілкуватися – важлива складова нашої професії. І мені це дуже подобається. Я люблю спілкуватися, а навчання в ТНМУ та робота у студентському парламенті допомогли значно розвинути комунікативні навички, що засвоїла раніше.

– Розкажіть про «достудентський» період вашого життя.

– Народилася й виросла я в Луцьку. Із золотою медаллю закінчила обласний ліцей природничого профілю, де поглиблено вивчала біологію, хімію. Була слухачкою Волинського обласного відділення Малої академії наук, писала науково-дослідницькі роботи та здобувала призові місця на Всеукраїнських конкурсах-захистах, де змагалися учні – члени МАН з усієї України. Вдячна вчителям, які прищепили мені любов до біологічних наук, що вивчають живі організми. В моєму класі всі дуже добре знали також хімію. Була здорова конкуренція серед учнів, які змагалися за те, щоб бути кращим у навчанні. Після закінчення ліцею чимало однокласників вступили до медичних вишів і тепер у мене багато знайомих і друзів, які навчаються в медуніверситетах у Києві, Львові, Чернівцях, Івано-Франківську. Я ж обрала ТНМУ ім. Івана Горбачевського, бо чула про нього багато гарних відгуків. Запам’яталися, зокрема, слова знайомого батьків, колишнього випускника нашого університету, який зараз працює лікарем в одній з київських лікарень: «Якщо хочеш здобути якісні базові знання – вступай до ТНМУ». Моя найкраща подруга Зоряна Лукашук і колишній однокласник Роман Хрущ теж тут навчаються. Дуже задоволена своїм вибором. Люблю свій виш і дякую викладачам за набуті знання і досвід. А ще у мене з’явилося багато нових друзів серед однокурсників, майбутніх колег, зв’язок з якими не хотіла б втратити й після закінчення навчання. Бо студентська дружба – це назавжди. П’ять років життя у студентському гуртожитку згадую з посмішкою. Було класно. Хто не жив у гуртожитку, той не знає всіх переваг і недоліків студентського життя-буття.

– Університетське життя багате на цікаві заходи. Які з них вам особливо запам’яталися?

– Цікавих проєктів – чимало. Приміром, я була в команді студентів-організаторів конкурсу краси та вишуканості «СтудМіс ТДМУ-2019», що відбувся в квітні в Тернопільському драмтеатрі. Це був масштабний захід. Готувалися до нього відповідально, завзято, й наші очікування справдилися – свято вдалося. Я отримала багато позитивних вражень і новий корисний досвід спілкування та можливість проявити власні комунікативні навички. Запам’ятався також чемпіонат з інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?». З однокурсницею Софією Гащак започаткували цей проєкт, коли навчалися на третьому курсі. Приємно, що він не втрачає популярності. Як і «Брейн-ринг на медичну тематику» під назвою «Brain Out!». Студенти Аліна Левчук, Олег Кривий та я – в команді організаторів. Входжу також до складу команди КВК «Сірники». Аудиторії подобаються наші влучні жарти та гумористичні мініатюри.

Разом з одногрупниками й однодумцями створили студентський відеоблог ТНМУ «Outlook» з цікавим інформативним контентом, що розповідає про події університетського життя. Зараз сторінка «Outlook» в Instagram має понад 2700 підписників і серед них не лише студенти ТНМУ, а й інших університетів. Користуючись нагодою, хочу закликати всіх активних, творчих, комунікабельних студентів-медиків приєднуватися до команди «Outlook», де ви зможете зреалізувати власні творчі навички та вміння або ж навчитися чогось нового. Я, приміром, опанувала навички монтування відео, опрацювання фотоматеріалів.

– Ви також берете участь у волонтерській діяльності. До яких проєктів долучалися?

– На третьому курсі у вільний час відвідувала пацієнтів госпісу, що неподалік Тернополя. Студенти-волонтери привозили смачні гостинці й допомагали медикам у догляді за підопічними. Згодом долучилася до організації свята Миколая для мешканців Петриківського геріатричного пансіонату. Брала участь у благодійних студентських акціях з нагоди Великодня. Зокрема, для воїнів АТО, які проходили психологічну реабілітацію на базі обласної психоневрологічної лікарні, зорганізували невеликий концерт і вручили їм пасочки та подарунки, придбані за зібрані кошти. В ТНМУ розвинена система студентського самоврядування, активно працює студпарламент і цікавих проєктів багато. Адміністрація університету їх підтримує. Зокрема, завжди вітає добрі ініціативи й допомагає їх втілювати керівник центру виховної роботи та культурного розвитку ТНМУ, кандидат філологічних наук Марта Ігорівна Руденко. Вдячні їй за це.

– Гарні ідеї переростають у добрі, розумні справи, де кожен може проявити себе як особистість. Які нові риси відкрили ви в собі за роки навчання в ТНМУ?

– Стала більш відповідальною, розвинула комунікативні навички, навчилася правильно розподіляти свій час і не гаяти його даремно. Хоча не все дається просто та легко, але треба працювати над собою, не пасувати перед обставинами й рухатися вперед.

– Ваші поради першокурсникам.

– Учитися старанно, проявляти себе у студентській науковій діяльності, брати участь у корисних і цікавих громадських проєктах. І самому щось вигадувати, зорганізовувати. Активне, цікаве дозвілля заряджає позитивною енергетикою.

– Щодо дозвілля. Як і де відпочиваєте?

– Я людина діяльна й люблю активний відпочинок. Коли навчалася у старших класах, щоліта їздила в Карпати, де розташований оздоровчий табір Луцького обласного ліцею. Директорка ліцею Марія Іванівна Тарасюк, вчителі зорганізовували для дітей цікаві тренінги, походи на Говерлу та інші вершини, як-от Піп Іван, Шпиці, Ребра… Весь Чорногірський хребет ми обходили. Тепер їжджу на відпочинок в Карпати з одногрупниками. В період золотої осені там особливо гарно. Торішнього жовтня відвідали Карпати, використавши додаткові вихідні на Покрову. Піднялися на гору Тростян, що на захід від селища Славське. Вражень, як кажуть, цілий міх. Чим ще захоплююся? Романами Джоджо Мойєс, Стівена Кінга. Але медична література – насамперед. Зараз, скажімо, читаю англійську книжку з офтальмології. Люблю співати. На концертах у ліцеї виступала у складі вокальної групи, потім – соло. Граю на фортепіано. Коли є час і натхнення – готую смачні страви. Серед улюблених – традиційний український борщ, картопля, запечена з м’ясом, вареники, голубці. Моя бабуся Марія Григорівна чудово куховарить і мене навчила. До виходу на пенсію вона працювала вчителькою молодших класів і щиро любила своїх учнів. Що вже казати про внучок! Ми із сестрами в чотири-п’ять років уміли писати, читати, багато віршиків знали напам’ять.

– У родині ще хтось обрав лікарський фах?

– Ні, я одна така. Мама працює в компанії «Волиньгаз», тато – в «Приватбанку». Старша сестра Оленка закінчила Київський національний університет культури та мистецтв. Її спеціальність – дизайнерка інтер’єру. Працює у столиці за фахом. Двоюрідна сестра Марічка – випускниця Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «китайська філологія». На 4 курсі за міжнародною програмою студентського обміну поїхала навчатися до Китаю, потім вступила до магістратури й залишилась в Піднебесній працювати. Займається перекладами з китайської на англійську та навпаки. Пощастило мені з рідними, вони суперкласні. 6 вересня моєму дідусю Іванові Петровичу виповнилося 90 років і вся родина вітала його з поважним ювілеєм. Бабусі – 87 і вони – найстарша подружня пара в рідному селі Лище Луцького району. Понад 60 років – у щасливому шлюбі. Виростили двійко чудових доньок, мають трьох онучок. Дідусь працював усе життя кравцем і досі вправно шиє на своїй швейній машинці, бо це заняття йому в задоволення. Їхня з бабусею вірна любов, доброта, працелюбність – приклад для нас, молодших членів родини. Вітаючи дідуся, бабуся дякувала йому за щасливі роки, прожиті разом. Це було зворушливо!

– Де відпочивали цього літа?

– Успішно склавши екзаменаційну сесію після п’ятого курсу, видихнула з полегшенням і вирішила, що не сидітиму вдома, а піду на роботу. Зранку – з 9 до 14 – працювала в офтальмологічному відділенні місцевої лікарні, а після обіду – в крамниці. Липень і половина серпня промайнули так швидко, що й не зогледілася. Потім вирішила відпочити й поїхала з подругами на тиждень до Затоки на Одещину. Була там востаннє два роки тому, сподобалося. І цього літа теж все було чудово. Минула ж зима запам’яталася поїздкою в різдвяний Краків, де панувала неповторна атмосфера свята, а повітря було сповнене запахом кави, глінтвейну та випічки.

– Ваш улюблений вислів?

– Усе найкраще попереду. В житті різне трапляється, ніхто не застрахований від невдач, але після кожного падіння має бути злет. І ще… Не варто засмучуватися через дрібниці, вони не повинні впливати на твій характер, поведінку й загалом – майбутнє. Давно помітила: коли прокидаєшся з гарним настроєм, налаштована на позитив – то й день буде вдалим.

Лідія ХМІЛЯР