На запитання, які його риси приваблюють інших, студент третього курсу медичного факультету Назарій Крулик відверто мовить: «Відповідальність, працелюбність, щирість і доброта. Гадаю, люди передусім помічають в інших саме ці риси або ж їх відсутність, адже кожен хоче відчувати до себе добре та щире ставлення». Тож не дивно, що, володіючи такими внутрішніми якостями, Назарій обрав професію лікаря.
– Одну зі своїх світлин в Instagram ви підписали: «Моє серце належить медицині». Тож коли та чому ви віддали своє серце медицині?
– Уже в дитинстві мріяв стати лікарем. У мене був дитячий набір лікаря, який мені якось подарували на день народження, й я дуже любив «лікувати» людей – це було те заняття, що подобалося найбільше. Лікарів у моїй родині немає, втім, моя бабуся Ольга – медична сестра. Тож і відчував, що «моє серце належить медицині». Коли вступив до Чемеровецького медичного коледжу (родом я – із села Трительники, що на Хмельниччині), остаточно переконався, що це саме те сфера, якою хочу займатися та в якій хочу розвиватися. Моє серце справді починає битися швидше, коли чую про медицину!
Закінчивши коледж, звичайно, хотів вчитися далі. Багато хто з викладачів коледжу та знайомих студентів радили мені саме Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського. Все зважив, звернув увагу на високі рейтинги ТНМУ, потужну матеріальну базу, високопрофесійний викладацький колектив, відстань до рідної домівки, адже це теж дуже важливо. І ось я тут – в одному з найкращих медичних вишів України.
– Спочатку було складно?
– Після коледжу я вступив на другий курс нормативного терміну навчання. Найважче для кожного студента на початку навчання це, звичайно, адаптація до нових умов, викладачів, системи оцінювання. Але я швидко адаптувався, адже мав досвід коледжу та отримував допомогу менторів ТНМУ.
Звичайно, викладачі вимогливі, оскільки від нас, майбутніх медиків, залежатиме життя людей. Але мене дуже вразило, як водночас з цим до студентів ставляться з максимальним розумінням. Надзвичайно приємно, коли про студентів думають і роблять все для того, щоб забезпечити для них комфортне й якнайефективніше навчання. Зокрема, для цього в ТНМУ працюють ментори, які допомагають адаптуватися, є нашими наставниками на першому курсі, розповідають, як дістатися до тих чи інших корпусів, підказують, як правильно спланувати свій день, до яких справ можна долучитися в позанавчальній діяльності університету. Дуже вдячний керівництву за те, що в ТНМУ створили такий проєкт.
– Наше життя суттєво відкоригувала повномасштабна війна. Як вона вплинула особисто на вас?
– Передусім навчила цінувати те, що я маю зараз, жити сьогоднішнім днем, думати про своїх близьких, рідних і взагалі про всіх, адже війна об’єднала нас. Я також викреслив зі свого життя все, що пов’язано з росією, зокрема, російською культурою, це і література, і музика. Відкрив для себе багато чудових українських виконавців і пісень, яких, на жаль, до повномасштабного вторгнення не помічав.
– Що допомагає вам у цих умовах зберігати психічну врівноваженість?
– Справа, яку люблю та яка мене надихає, – волонтерство. Колектив, з яким це роблю. Адже з улюбленим заняттям і добрими людьми забуваєш про погане, зосереджуєшся на позитиві. Слухаю музику, це також гарно відволікає. Читаю книги, особливо люблю психологію.
– Власне, ви у волонтерстві вже давно. Розкажіть, які саме проєкти ТНМУ підтримуєте.
– До волонтерського руху долучився ще в коледжі, бо, вважаю, що кожен медичний працівник, кожен майбутній лікар чи медсестра, будь-який медик повинен допомагати іншим і поза своєю професійною діяльністю, безкорисливо, надихати своїм прикладом інших. У нашому університеті я залучений, зокрема, до проєкту «Скринька хоробрості» – це про маленьких мужніх діток, які за свою хоробрість отримують подарунки, власне, за те, що проходять курс хіміотерапії.
Беру участь також у виготовленні окопних свічок. І це найменше, що можу зробити для наших захисників. Водночас ця справа надзвичайно важлива, адже за допомогою окопних свічок наші воїни мають не лише світло, а й тепло, завдяки якому можуть зігріти їжу та зігрітися самі. Дуже тішить, що до цього проєкту активно долучаються не лише студенти ТНМУ, а й багато учнів тернопільських шкіл, для яких ми проводимо майстер-класи з виготовлення окопних свічок.
Приєднуюся й до помічників Святого Миколая. Цього року ми збирали кошти та робили подаруночки для дітей, які приїхали зі сходу України й потребують нашої підтримки.
Є також активним донором. Часто доную кров, що в умовах сьогодення особливо важливо. Закликаю всіх, хто не має медичних протипоказів, долучалися. Це і користь для нашого організму, і допомога іншим.
– Чим для вас є волонтерство?
– Волонтерство для мене – це спосіб життя і поклик серця, оскільки бажання допомагати іншим у мене було завжди. Особливо ж зараз нам дуже важливо єднатися, підтримувати одне одного. До слова, допомогла мені долучитися до волонтерського руху нашого університету з перших днів навчання доцентка кафедри мікробіології, вірусології та імунології Олена Володимирівна Покришко, за що я їй щиро вдячний.
– Окрім волонтерської діяльності, знаю, займаєтеся й науковою роботою. Чим вас приваблює наука? Який саме її напрямок зацікавив найбільше?
– Мене приваблює наука тим, що це постійні пошуки та відкриття чогось нового. Особливо мене зацікавила мікробіологія. Цього року почав відвідувати науковий гурток з мікробіології, дуже задоволений, адже це новий досвід, нові знання. Зокрема, мене цікавить питання внутрішньої лікарняної інфекції та її запобігання, оскільки пацієнти приходять в лікарню й очікують якнайшвидшого одужання, та внутрішньолікарняна інфекція ускладнює перебіг основних захворювань. Власне, однією з причин цього є золотистий стафілокок, тому ми з моїм науковим керівником Іриною Михайлівною Галабіцькою почали дослідження над виявленням його безсимптомного носійства. Хвилює також проблема раціонального використання антибіотиків, адже багато мікроорганізмів є мультирезинстентними до антибіотиків. Це ми теж досліджували на прикладі золотистого стафілокока.
– Зі спеціальністю вже визначилися?
– Остаточно ще не визначився, але найбільше мене цікавить медицина невідкладних станів та анестезіологія й реаніматологія.
– Це дуже непростий напрямок. Чому саме цей?
– Я мав можливість під час проходження практики попрацювати в районній лікарні, зокрема, в приймальному відділенні й у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Там багато чому навчився та зрозумів, що цей напрямок зацікавив мене найбільше. Працюючи в цих відділеннях, потрібно постійно бути готовим до будь-якої ситуації та до будь-якого контингенту пацієнтів, а також мати холодний розум і швидко діяти, адже кожна хвилина на рахунку. Так, це складна професія, багато хто відгукується, що це надто важко, багато кому не під силу. Та якщо відчуватиму, що це моє та що впораюся, то оберу собі саме цю спеціальність.
– Як вам вдається поєднувати навчання, активне волонтерство та наукову діяльність? Усе встигаєте?
– Встигати все неможливо. Інколи жартую, що для мене 24 години на добу – це мало. Та все ж намагатися встигати. Важливий момент – планування дня. Коли плануєш свій день, може, й не все встигаєш, зате принаймні можеш орієнтуватися, що зможеш зробити, а що краще перенести на наступний день. Треба також планувати й свій відпочинок. І «блукання» соцмережами теж. Нераціональне використання ґаджетів, соцмереж – це справді проблема, яка може забрати дуже багато часу. Тому мають бути самодисципліна та планування.
– Ви згадали про відпочинок. Як любите відпочивати? Які маєте захоплення?
– Обожнюю відпочинок у колі друзів, гарну прогулянку на свіжому повітрі, дуже люблю природу. Гарна музика, щира компанія, цікава книжка – що може бути краще? Вважаю за відпочинок для душі також волонтерство. Так, ми з колегами працюємо, але ж – на благо. У цій праці й відпочинок.
Щодо захоплень, то люблю писати вірші. Це захоплення прийшло до мене ще у школі, потім була перерва, й ось знову повернулося натхнення.
– Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського для вас – це …
– … місце, яке надихає. Оскільки в ТНМУ насамперед дуже потужна база знань, з його стін виходять багато висококваліфікованих фахівців, тож, переконаний, у нашому університеті надихають і викладачі, і студенти. Жага, з якою працюють викладачі, і бажання, з яким вони хочуть тебе навчити, справді мотивують і надихають. Власне, саме тому ТНМУ й є одним з найкращих медичних вишів України. Якщо вже сюди вступив – не вчитися в нашому університеті просто неможливо! Наш університет – це і про викладачів, і про студентів, і про науку, і про повсякденність, і про життя та навчання, і про волонтерство та творчість. Максимум, який лише може бути, зосереджений у ТНМУ.
– Що хотіли б побажати всім студентам і викладачам?
– Студентам, звичайно, хочу побажати, щоб усі сесії проходили легко (усміхається). Хочу побажати всім здоров’я. Нехай кожен вірить у різдвяне диво, нехай у сім’ях панують злагода і любов. Бажаю всім натхнення жити та працювати заради нашої спільної мети – Перемоги – й задля нашого спільного майбутнього в щасливій Україні.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА