Марія Семерез: «Моя праця студентам корисна»

Проєкт «Ментори» допомагає студентам дізнатися про типові помилки, яких можна уникнути на своєму шляху, покращити самоорганізованість завдяки зустрічам з наставниками-старшокурсниками, що передбачає обмін новинами про успіхи чи невдачі, дає можливість поділитися цінним досвідом з тими, хто цього потребує. Менторка Марія Семерез, студентка третього курсу медичного факультету ТНМУ, розказує про свої мрії, прагнення, важливість професії та співпрацю з іноземними студентами.

– Я менторка вже два роки. Спочатку була наставницею іноземної групи, дуже хотіла зберегти навички розмовної англійської мови в університеті, тож, коли була можливість обрати групу – не вагалася ні хвилини. Цікаво спілкуватися з людьми з іншої країни та культури, можна почерпнути багато нового.

Цьогоріч я продовжила роботу ментора не задумуючись. Бачу, проєкт – ефективний, моя праця студентам корисна й сама, звичайно, пригадую, як незвично було адаптуватися до нових умов навчання та соціуму. В мене був прекрасний ментор, який супроводжував нас і розповідав різні корисні деталі навчання та життя університету загалом. Це той вдалий приклад для наслідування.

Я ж прошу менторську групу, аби вони стали друзями. Можливо, звучить банально, але для ефективного навчання в медичному університеті необхідно докладати багато зусиль, терпіння й без підтримки та допомоги важко впоратися з такими навантаженнями, а хто ж краще розуміє ситуацію з середини, як не одногрупники. Тішуся, бо навіть цього року, в умовах карантину, нам вдається підтримувати зв’язок один з одним, а студенти змогли зустрітися та познайомитися офлайн.

Інколи нагадую, заради чого вони вступили до навчального закладу, говоримо про нашу спільну мету – стати класними фахівцями в медицині, розказую історії, що мотивують і надихають мене. Хочу, щоб юнаки та дівчата робили те, що їм подобається й розвивалися в обраній справі, адже лише так можна чогось досягти та зробити свій внесок у розвиток країни.

Іноземні є студенти найчастіше запитували, куди краще подорожувати Україною, зорганізувати цікаву екскурсію. Вони часто мають уявлення про країну, яку обирають для навчання, проте, звичайно, завжди хочуть почути думку однолітків, які народилися та живуть тут. Скажімо, часто цікавилися, а згодом і ділилися враженнями від поїздок до Львова, Чернівців, Києва. Особливо сподобалися їм ошатні, вимощені бруківкою й з чарівними ліхтарями, із запахом кави та вуличними музикантами вулички міста Лева, архітектура Чернівців та Києва, які вражають своєю величчю, красою та викликають неповторні відчуття.

Дуже тішить, що іноземці інтенсивно вивчають нашу мову, тож часом просили пояснити якісь словосполучення з побуту. Українці цікавляться більше деталями навчання та як усе працює в університеті. Після школи не всі розуміють що таке «деканат» і «кафедра», тому потрібно пояснити.

Отримую задоволення від спілкування з підопічними, також я вже чотири роки є волонтером, це дуже подібний досвід. Воістину: робиш добре оточенню – світ віддає добром.

Під час карантину з першокурсниками спілкуюся у соціальних мережах, кілька разів зустрічалися. Шкода, що змушені жити в такому форматі, тепер багато чого пропускаємо, адже хто, як не ми, медики, розуміємо, що здоров’я – найголовніше.

І наостанок хотіла б порадити студентам, залученим у проєкті: знайомтеся, живіть, любіть, прагніть до кращого та нікуди не кваптеся, адже студентські роки такі короткі.

Соломія ГНАТИШИН.

Світлина з власних архівів менторів