У шкільні роки студентка четвертого курсу медичного факультету Мар’яна Крижанівська вагалася, яку ж професію їй обрати – пов’язану з мистецтвом чи з медициною. Врешті-решт, медицина перемогла. «Я зрозуміла, що мені краще вивчити будову клітини, ніж її намалювати», – з усмішкою каже Мар’яна. Хоча практично весь її період навчання у виші випав на нелегкий час пандемії та повномасштабного вторгнення, дівчина, попри те, намагається насолоджуватися насиченим студентським життям і щиро радить це усім.
– Мар’яно, які нові риси ви відкрили у собі, навчаючись в ТНМУ? Як наш університет впливає на формування вас не лише як фахівчині, а й особистості?
– Наш університет шляхом різноманітності заходів і великої кількості конференцій, колективом зразкових викладачів і взагалі всією нашою спільнотою допомагає селективно позбутися одних рис характеру, які були б перешкодою на шляху до мети, та здобути інші, більш позитивні. Зокрема, в ТНМУ я розвинула у собі такі нові риси, як стресостійкість, самокритичність, багатозадачність, навчилася бути стриманою там, де це потрібно, й зобов’язливою. Хотілося б ще навчитися бути більш кмітливою та асертивною, тобто, відстоюючи власну думку, поважати кордони інших людей.
– Ви – активна учасниця загальноуніверситетського волонтерського руху «Misericordia». Коли долучилися до нього та що спонукає вас волонтерити?
– Долучилася я до цього руху торік у серпні цілком випадково. Якось разом з подругою Мартою Добрянською проходили повз наш адміністративний корпус, де зустріли керівника цього руху Тараса Богдановича Кадобного. Він запропонував нам долучитися до волонтерської допомоги й ми відразу ж погодилися. Насправді ми вже давно чули про цей рух і хотіли бути в команді, але завжди перемагала наша сором’язливість, тож раді, що тоді вирішили прогулятися цією вулицею Тернополя (усміхається).
Чим мені подобається волонтерство? Найприємніше бачити реакцію людей, коли вони знають, що про них дбають, що іншим небайдуже те, як вони живуть і почуваються. Основна частка допомоги нині – військовим. Вважаю, якщо я не можу піти на фронт, то мушу докласти всіх зусиль тут, аби допомогти хоча б чимось нашим воїнам, які захищають нас, жертвуючи своїм здоров’ям і життям. Щоб частинка душі цієї роботи була вкладена в нашу майбутню Перемогу.
Разом з іншими учасниками волонтерського руху ми сортували й переспрямовували військовим гуманітарні вантажі, які нам надіслали з Іспанії, Німеччини та США. Познайомилися також з громадською організацією «Десантно-козацький рій» у Тернополі, яка співпрацює з іншими країнами. Через неї ми отримували допомогу й теж відправили її безпосередньо на фронт. Завдяки руху «Misericordia» я познайомилася із заступником директора Тернопільської обласної філармонії Василем Івановичем Ірмійчуком, з яким організували доброчинний концерт у Лозовецькій школі, де ми виступали з подругою, танцювали. Того ж дня після виступу на зібрані на концерті кошти змогли передати маскувальний костюм для розвідника ЗСУ. Ще торік у серпні їздили й у Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню з концертом для наших захисників, привозили туди різну гуманітарну допомогу. Під час зимових канікул знову відвідали Микулинці, спілкувалися з бійцями полку «Азов», які нам передали подарунки з фронту – розмальовані гільзи, а ми їм – ліки та буржуйку. Оскільки «Misericordia» ще співпрацює з Тернопільською обласною спілкою ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, ми отримали від них також буржуйку для наших воїнів та ліки з Німеччини, які парамедики взяли із собою в зону бойових дій.
– До яких проєктів, окрім волонтерських, ще вам цікаво долучатися?
– Під час навчання на другому-третьому курсах брала участь у просвітницьких лекціях для школярів. Торік восени була учасницею спортивно-патріотичних змагань «Кубок Шухевича» між університетами. Це для мене стало новим досвідом, де я освоїла для себе скелелазіння. З ініціативи керівниці відділу з виховної роботи та культурного розвитку ТНМУ, доцентки Марти Ігорівни Руденко їздили з однодумцями також колядувати в геріатричний будинок, неодноразово ми й відвозили туди пакунки з допомогою, проводили час з людьми, які там перебувають.
Найбільше мені подобається долучатися в університеті до творчого колективу. Понад усе запам’яталося проведення торік Дня студента і концерт до Дня захисників і захисниць для бійців ЗСУ. Оскільки це були одні з перших глобальних заходів після тривалої перерви, ми тоді особливо відчули теплі емоції глядачів. Їх бурхливі овації надихають і надалі бути такою ж активною в громадській роботі університету.
– Розкажіть про ваш «достудентський» період. Де народилися, в якій родині? Де навчалися? Чим захоплювалися?
– Я – тернополянка, народилася у звичайній сім’ї: мама – медсестра, тато – механік. Навчалася в Тернопільській школі № 4. Найбільше любила різні спортивні змагання, вчилася гарно, закінчила школу з медаллю. У школі була досить активною, брала участь у різних громадських заходах, спортивних і навчальних олімпіадах. Захоплювалася танцями, з першого класу займаюся ними. Дуже любила також малювати, навіть колись планувала пов’язати своє життя з мистецтвом, але потім змінила власну думку.
– Чому?
– Зрозуміла, що в мистецтві треба постійно шукати натхнення, а для мене це дуже непросто. Мені краще вивчити будову клітини, ніж її намалювати (усміхається). Взагалі думка про медицину була з дитинства, адже мама-медсестра часто брала мене на роботу. По суті, я жила тією лікарняною атмосферою. Мабуть, пусковим механізмом став приклад маминих колег, які були дуже чуйними, доброзичливими і надзвичайно кмітливими лікарями. Відтоді мені почала подобатися медична сфера.
– Чому обрали для здобуття вищої освіти саме ТНМУ? Тому що вдома?
– Насамперед – так. Дуже люблю Тернопіль, тут живе моя родина, я обожнюю сімейні гостювання, які не можу пропустити. Коли складала ЗНО, при підготовці познайомилася зі своєю майбутньою подругою, про яку вже згадувала. Разом ми відразу вирішили подавати документи саме в Тернопільський медичний університет, тож інших варіантів я навіть не розглядала.
– Що найбільше вразило в університеті у перші дні?
– Була вражена, який величезний обсяг матеріалів для навчання, не очікувала такого напливу інформації. Але зрозуміла, що якщо мені це не буде подобатися, то не зможу вчитися. Тому з перших днів налаштувала себе на відповідальне навчання. До цього нас спонукали й усі викладачі, зауважуючи, щоб ми були дисциплінованими, не запізнювалися, завжди одягали халати та шапочки – мали вигляд справжніх лікарів. І в навчанні старалися бути такими ж.
– Чи вже визначилися з напрямком? Що вас у ньому приваблює найбільше?
– Наразі мені найбільше подобаються дерматологія та гастроентерологія. Оскільки я сама маю проблеми зі шкірою з дитинства, досі лікуюся, до того ж бачу, що цей напрямок має попит, постійне оновлення інформації, то розумію, що, обравши дерматологію, могла б справді розвиватися в цьому напрямку. Можливо, зупинюся на ньому.
– Опираючись на власний досвід, що могли б порадити першокурсникам?
– Насамперед потоваришувати з однокурсниками та навчитися правильної комунікації. Адже з цими людьми будемо всі наступні роки навчання, можливо, станемо колегами, а це – безпосередні зв’язки, які можна надалі використати у своїй професії. Рекомендую також з першого дня не запускати навчання, вчити латинську мову та вміти організовувати свій час, щоб його вистачало й на відпочинок. Ще одна рекомендація: звернути увагу на наукові роботи, адже це впливає і на рейтинг, і на базові знання. Особисто я шкодую, що почала займатися наукою аж тепер, а не з першого курсу.
– Як вам вдається успішно планувати свій час?
– Зізнаюся, не завжди встигаю, інколи доводиться чимось жертвувати. Але, як правило, намагаюся оцінити реально власні можливості та не відкладати багато справ на один день.
– Як організовуєте відпочинок?
– Зазвичай намагаюся до 21-22 години, доки ще може бути певна розумова активність, завершувати всі справи. Перед сном люблю почитати книгу. Режиму сну завжди стараюся дотримуватися: жодне навчання не варте того, щоб виснажувати свій організм. У вихідні люблю різні види відпочинку: як книжку, так і фізичну активність. Нещодавно відкрила для себе такий напрямок активності як стрейчинг – це розтяжки. Проблеми з хребтом є в більшості людей. Тож рекомендую всім бодай мінімальну фізичну активність: навіть маленька зарядка зранку чи швидка ходьба – й уже стане легше.
Обожнюю також поїхати у село, на природу, подихати свіжим повітрям. Щоліта ж у мене найкращий відпочинок – у горах, наших Карпатах. Це моє місце свободи, яким я насолоджуюся та яке мене надихає.
– Більша частина вашого студентського життя випала на час пандемії та повномасштабної війни. Чого особисто вас навчили ці складні періоди?
– Передусім навчили бути готовою до різкої зміни планів і відповідно на це реагувати. Збагнула, що ніколи не треба бути впевненою в тому, що нас чекає в майбутньому, адже завжди є певні чинники, на які не можемо вплинути. Треба вміти це сприйняти з розумінням та адаптуватися.
– З яким містом, країною пов’язуєте своє майбутнє?
– З Україною, хоча, можливо, з трохи більшим містом – ймовірно, Львовом. У Європі нині й так багато українців, тож вважаю, що потрібно розвивати галузь медицини на рідній землі. Тим більше, що в нас є багато спеціалістів, на яких хочеться рівнятися. Скажімо, для мене таким прикладом є Тетяна Степанівна Шкробот – дерматологиня, в якої я лікуюся й водночас вчуся в неї ставлення до своєї праці. Мені подобається бачити такого розумного лікаря, який справді турбується про пацієнта. Досить багато в нас і на кафедрах таких лікарів, які піклуються про своїх пацієнтів.
– Чого найбільше прагнете досягти в житті?
– Вміти бачити можливості та вміти їх використовувати. Дуже хочу також знайти свою сродну працю, бути щасливою й упевненою у своєму виборі. Ніколи не втратити своєї людяності та добрих людей навколо.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА