Мар’яна Когут: «Стоматологію сприймаю як один з видів мистецтва»

Мар’яна Когут – студентка 5 курсу стоматологічного факультету, староста групи. Про те, чим керувалася під час вибору майбутнього фаху та місця навчання, в якій галузі стоматології хотіла б працювати в майбутньому й якому відпочинку надає перевагу на дозвіллі, Мар’яна розповіла в інтерв’ю «Медичній академії».

– Ви успішно навчаєтеся та набуваєте практичних навичок, щоб стати висококласною фахівчинею. Коли усвідомили, що саме медицина вам найбільше до душі?

– На мій вибір вплинув приклад бабусі Дарії Василівни Когут, яка понад 40 років працювала лікарем Тернопільської міської стоматологічної поліклініки. В ті часи не було таких технологій та методик, як нині, і стоматологічних приватних кабінетів та клінік не було. Попит же на якісні стоматологічні послуги був завжди. За день бабуся приймала більше двадцяти пацієнтів, надаючи фахову допомогу кожному. Дитиною не раз із захопленням спостерігала, як вміло вона працює. Хто хоч раз лікувався в моєї бабусі, згадував про неї з вдячністю. Молодим колегам, які згодом стали відомими фахівцями, вона допомагала вивчити свою професію досконало, щедро ділилася з ними знаннями і практичним досвідом. Від бабусі до мене прийшло розуміння важливості лікарської професії, я досить рано усвідомила, чим хотіла б займатися, як виросту. За роки навчання в Тернопільській загальноосвітній школі-медичному ліцеї № 15 мої плани не змінилися, навпаки. У старших класах ліцеїсти поглиблено вивчали хімію, біологію й мали додаткові заняття з латини, фізіології та фармакології, зорганізовані на базі ТНМУ. Навчатися було цікаво й я остаточно вирішила пов’язати своє життя з медициною, а точніше, зі спеціальністю стоматолога. Бабуся цьому дуже раділа. 2016 року я закінчила школу зі срібною медаллю та подала документи для вступу на стоматологічні факультети Тернопільського й Львівського медичних університетів. А також на медичний факультет Буковинського медуніверситету, де моє прізвище було в рейтинговому списку вступників, рекомендованих до зарахування на бюджетну форму навчання. Але зацікавленість стоматологією взяла гору, тож для навчання обрала ТНМУ. Знала, що тут високопрофесійний викладацький склад і потужна навчальна база. На жаль, бабуся померла ще до того як я стала студенткою. Залишилися її медичні інструменти, книги з терапевтичної стоматології. Тепер це сімейна реліквія

– Ваші батьки теж медики?

– Ні, тато – економіст, мама – фінансист. Молодшій сестрі Дарині, як і мені, більше подобалися природничі дисципліни. Вона теж закінчила Тернопільську загальноосвітню школу-медичний ліцей № 15. Зараз Дарина – студентка 1 курсу навчально-наукового інституту медсестринства ТНМУ. В майбутньому хоче стати косметологом.

– Яка стоматологічна спеціальність вам більше до вподоби?

– Терапевтична стоматологія та ортодонтія. Сприймаю стоматологію як один з видів мистецтва. Вважаю, що стоматологи – теж своєрідні митці, бо відновити зуб, зробити його ідеальним – це круто. І це копітка праця. Ортодонт може кардинально змінити усмішку людини, зробити її красивою, що є ознакою не лише здоров’я зубів, а й усього організму. Хочу подякувати викладачам, які нас навчають, за отримані теоретичні знання й засвоєні практичні навички. Зокрема, полюбилися мені лекції декана стоматологічного факультету, доцентки Світлани Іванівни Бойцанюк, доцентки кафедри терапевтичної стоматології Надії Володимирівни Манащук, доцентки кафедри дитячої стоматології Мар’яни Ярославівни Якимець. Практичні завдання виконуємо в навчальних кабінетах зі стоматологічними установками, у фантомних стоматологічних класах. Маніпуляції спочатку відпрацьовуємо на фантомах і муляжах, а потім студенти під керівництвом і контролем викладача самостійно проводять амбулаторний прийом пацієнтів. Моїми першими пацієнтами стали друзі та батьки, яким я полікувала й успішно запломбувала проблемні зуби. Виробничу практику проходила в Тернопільській районній стоматологічній поліклініці, згодом – у Львівській приватній стоматологічній клініці. Це була чудова можливість закріпити свої теоретичні знання й отримати практичний досвід. Запам’ятався випадок, коли хлопчику видаляли нижній восьмий зуб, так званий «зуб мудрості». Я асистувала й була рада, що відвідини стоматолога не викликали в дитини страху.

– Де відпочивали, щоб набратися сил перед новим навчальним роком?

– Найкращий відпочинок для мене – це подорожі. Минулого літа, крім Львова, мала можливість побувати також у Києві й Одесі. Вкотре переконалася, що Україна – дуже гарна країна й це мотивує до нових мандрівок. Незабутні враження залишилися від поїздки з одногрупниками у селище Славське в Карпатах. Відпочивати разом було весело та цікаво. Загалом наша 503 група – дуже дружна, всі «на одній хвилі», всі підтримують одне одного. Сподіваюся, що й після закінчення університету не втратимо зв’язок. Прекрасні емоції подарували відвідини низки країн Євросоюзу. Нині через пандемію коронавірусу більшість з них закрила свої кордони, але, сподіваюся, це ненадовго.

– В яких країнах Європи вже побували?

– Чехія, Австрія, Польща, Італія, Іспанія… Минулої осені їздила в Данію на кілька днів, у Копенгаген. Узагалі понад десять європейських країн відвідала. В подорожах відчуваєш смак життя. Найбільше сподобалися Італія та Франція. Архітектурні споруди Парижа дивовижні, очей не відвести. Кожна така поїздка – це можливість побачити новий, незнайомий досі світ, більше дізнатися про культуру інших народів. Мені подобаються європейські міста – зелені, затишні, впорядковані. Тішить, що Україна теж рухається в цьому напрямку. Приємно повертатися до Тернополя й бачити, що місто інтенсивно змінюється, стає більш зручним для проживання.

– Що ще дарує вам радість?

– Музика, спів. У дитячому вокальному гурті «Краплинки», який створила заслужений працівник культури України Алла Бінцаровська, я співала з чотирьох років. Вивчила ази вокалу. У 6 років пішла в музичну школу по класу фортепіано, згодом опанувала ще гру на флейті. Закінчила її з відзнакою. Батьки гадали, що оберу музичне мистецтво як фах, але моя душа тяжіла до стоматології. Музика ж так і залишилася захопленням.

– Як часто згадуєте про це захоплення?

– Під час навчального року – коли-не-коли, бо вільного часу обмаль. Але, буває, душа прагне музики. Тоді сідаю за фортепіано, згадую знайомі мелодії або нові вивчаю. На дозвіллі відвідую також театр, концерти сучасних співаків.

– Які пісні ваші улюблені?

– Різдвяні колядки, щедрівки. Найулюбленіша – «Бог ся рождає». Я виросла в національно свідомій родині, де шанують українські традиції, мову, культуру. Мій дідусь Богдан Євгенович – колишній політв’язень, репресований радянською людиноненависницькою владою. На щастя, він вижив, повернувся додому. Тато Василь Богданович – один із засновників й голова культурно-просвітницького товариства «Вертеп» у Тернополі. Наприкінці вісімдесятих років минулого століття учасники товариства у вертепівських строях, з Вифлеємською зіркою попереду вперше вийшли на вулиці міста. Це стало справжньою культурологічною подією, викликом радянській системі. На Алеї зірок у Тернополі, де увічнені імена видатних тернополян, є зірка, присвячена 30-річчю міського товариства «Вертеп». На свято тоді з’їхалися вертепівці різних поколінь. Було цікаво слухати їхні спогади, пісні. Вдома завжди святкуємо Різдво з колядками та щедрівками, вертепним дійством. На Великдень водимо традиційні гаївки. Як і в дитинстві, зустрічаю ці свята зі світлою радістю, надією, духовним піднесенням.

– Ваш улюблений вислів?

– «Оберіть собі роботу до душі й вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». Золоті слова, сказані дуже давно китайським мудрецем Конфуцієм. Моя майбутня спеціальність мені до душі й я щаслива, що зробила правильний вибір.

Лідія ХМІЛЯР