Маючи вже чималий досвід навчання в Тернопільському національному медичному університеті ім. І. Горбачевського, студентка шостого курсу медичного факультету Лілія Расевич радить першокурсникам наполегливо вчитися, черпати інформацію з різних джерел та обов’язково вірити у власні сили. І тоді все вдасться!
– Ліліє, як коротко охарактеризували б себе?
– Гадаю, що я дуже добра людина, завжди відгукуюся на прохання інших, якщо комусь щось потрібно – готова допомогти. Вважаю себе також цілеспрямованою. Знаю досить багато людей мого віку, які не визначилися, ким хочуть бути, ще досі перебувають у роздумах. Я ж бодай приблизно щось собі й уявляю, чого прагну (усміхається).
– Як у ваше життя прийшла медицина?
– Медицина та професія лікаря «переслідують» мене ще із самого дитинства, адже я виросла в лікарській сім’ї. Моя мама, бабуся та дідусь по маминій лінії – це наше акушерсько-гінекологічне крило, а тато – фахівець з невідкладних станів, працює лікарем швидкої допомоги.
Коли старшокласницею, бувало, проїжджала повз якийсь корпус Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського, завжди подумки собі казала: «Я тут вчитимуся». Мріяла про це, ставила собі таку мету – й досягла її. Нині ж моя мета: загалом закінчити університет, вступити на інтернатуру за омріяною спеціальністю, стати доброю лікаркою, яку цінують і поважають, і допомагати людям.
– Родина заохочувала вас обрати медичну галузь чи навпаки відмовляла?
– Було дуже багато різних поглядів та аргументів. Хтось – «за», хтось – «проти». Та остаточне рішення все ж було за мною: я сама твердо вирішила, що в жодній іншій сфері себе взагалі не бачу. Повторюся, є досить багато молодих людей, які після закінчення школи, коли треба вступати до університету, не знають, чого хочуть у житті. І це величезна проблема насамперед для них самих. Дуже складно перебувати в невизначеності.
– Чому вирішили навчатися саме в ТНМУ?
– Оскільки Тернопіль – моє рідне місто, вважала, що так буде найзручніше. Тут всі під боком – і рідні, і друзі, будь-якої миті можна кожного щось запитати, попросити, звернутися по допомогу. Не треба також витрачати час на облаштування побуту, краще присвятити його навчанню.
– Що було для вас найскладнішим, щойно вступивши до університету?
– Передусім найскладнішим був величезний обсяг інформації, до того ж дуже багато матеріалу треба було вивчати на одне заняття. Доповнювали ці труднощі й постійно різні викладачі, які тебе не знають і поняття не мають, що ти собою уявляєш. Це не школа, де можна підійти до вчителя, попросити за оцінку, домовитися перескласти. Тут йдеш на заняття – і не відаєш, до чого бути готовим (усміхається). У такому сенсі мені дуже шкода нинішніх першокурсників, які мають по п’ять занять щодня. Це насправді дуже важко.
– Опираючись на власний досвід, що можете їм порадити?
– Звичайно, наполегливо вчитися – інших варіантів немає, якщо обрали цей виш. Черпати інформацію з різних джерел, бо ж тепер їх досить багато. Наприклад, у нас в університеті є студентські формації, які роблять подкасти, організовують прямі трансляції або навіть особисті уроки з різних предметів. На мою думку, іноді викладач може так не пояснити той чи інший матеріал, як це донесе студент студентові. Вважаю, що це дуже класно! І обов’язково вірити у себе. Крок за кроком треба цей шлях пройти з думкою про те, що далі буде легше. Хоча на першому курсі так аж ніяк не здається.
– Особисто вам коли стало легше навчатися?
– Напевне, на курсі четвертому, коли з’являються цикли предметів. Легше, тому що вчиш лише один предмет, готуєшся до одного заняття й упродовж дня не потрібно відволікатися на інші предмети, на чимало іншої інформації. У тебе є одна ціль, до якої й йдеш.
– Який напрямок вас найбільше приваблює?
– Я обрала напрямок внутрішньої медицини. Щодо спеціальностей, то це або ендокринологія, або кардіологія. Так, не надто прості напрямки, але в якийсь певний момент до мене прийшло розуміння, що хочу розвиватися саме в них. І з часом вони мені подобаються дедалі більше й більше. Хоча моментами буває досить таки нелегко. Скажімо, розшифрування кардіограми – це дуже складна система для мене наразі, та вірю, що з часом усе опаную.
– Що наштовхнуло вас звернути свою увагу саме на ці спеціальності?
– Ще під час навчання на третьому курсу захопилася написанням наукових робіт різної тематики, які презентувала на нашому студентському медичному науковому конгресі. Власне, через ці роботи мені вдалося з’ясувати для себе щось нове в певних спеціальностях. Так, на четвертому курсі писала наукову роботу з ендокринології під керівництвом доцентки кафедри внутрішньої медицини №1 Людмили Валеріївни Наумової. Саме Людмила Валеріївна й дала мені цей поштовх. Працюючи над науковою роботою, заглибилася в цю спеціальність. Два роки спостерігаю на ендокринологічному прийомі за різними пацієнтами, тобто в мене вже склалося певне розуміння цього напрямку. А щодо кардіології, то це безпосередньо пов’язано з ендокринологією: під час прийомів ми з лікарем водили пацієнтів на консультації в кардіологічне відділення, адже кардіологічна та ендокринна патології досить часто поєднуються, переплітаються. Вивчати все це, аналізувати, розбиратися на практиці для мене дуже цікаво.
– Нині продовжуєте розвивати свої здібності в науковій роботі?
– Наразі, на період шостого курсу, я взяла паузу в наукових роботах. Вирішила дозволити собі трішки відпочити, бо попередній рік був для мене досить інтенсивний у науковій діяльності. Зокрема, мене дуже зацікавила тема COVID-19. Оскільки моя мама – акушерка-гінекологиня, мені вдалося поспостерігати за перебігом вагітності при коронавірусному захворюванні. На цю тему я й написала одну зі своїх наукових робіт, яка видалася досить розлогою. Попри те, працювати над нею для мене було надзвичайно цікаво.
– Ви активно долучаєтеся й до волонтерської діяльності університету. Що вас спонукає до цього?
– Волонтерською діяльністю займаюся не надто давно – другий рік, особливо ж активно долучаюся впродовж останніх шести-восьми місяців. У мене є знайома, з якою ми досить тісно співпрацюємо. Це – студентка другого курсу Софія Берегуляк, яка є ініціатором багатьох волонтерських заходів. Саме вона у більшості випадків й заохочує мене долучатися. Волонтерство завжди дуже потрібне, а в теперішній час – особливо, адже згуртовує людей, які єднаються заради однієї шляхетної мети. Це завжди конкретна допомога для інших і моральне задоволення для самих волонтерів. Зрештою, не лише моральне, адже приносить і певну користь студентам, адже зараховується до рейтингу.
– Як вплинула на ваше життя повномасштабна війна?
– Як і на кожного, війна вплинула на мене досить сильно. Психологічне здоров’я зараз у всіх нас не в найкращому стані. Вважаю, що передусім саме волонтерство, гуртування задля світлої мети допомагає нам триматися. Так, безпосередньо на перебіг війни ми в тилу вплинути не можемо, але можемо допомогти кожен на своєму фронті.
– Що ще вам додає сили у складні моменти?
– Здатність абстрагуватися та відволікатися. Стараюся більше гуляти, бачитися з друзями, дивитися якісь подкасти, слухати наукові вебінари. Це справді дозволяє акцентувати увагу на чомусь іншому й відволікає.
– Чи допомагають вам відволіктися від тривожних думок захоплення?
– Звичайно. Одне з моїх уже досить тривалих захоплень – спів. Упродовж шкільних років активно займалася естрадним вокалом. В університеті на першому курсі пробувала приєднатися до нашого університетського хору, втім, тоді це для мене було складно, бо ж чи не весь час довелося приділяти навчанню. Торік знову вирішила долучитися до хору. Цього разу все вдалося. Найближчим часом розпочнемо підготовку програми до Різдва.
– Які основні цінності є орієнтиром у вашому житті?
– Доброта, бажання допомогти іншим, справедливість, цілеспрямованість.
– Якщо мали б можливість змінити щось одне зі свого минулого, що це було б?
– Гадаю, що я нічого не змінювала б, адже все йде своєю чергою. Загалом мене все влаштовує, я на своєму місці.
– Ким себе бачите в майбутньому?
– У майбутньому я себе бачу висококваліфікованою фахівчинею та хорошою людиною, лікаркою, яку поважають, люблять, про яку пишуть гарні відгуки. Мабуть, хотілося б пройти навчання за кордоном, здобути досвід, привезти його в Україну та розвивати далі нашу медицину. Впевнена, що в української медицини, як і в України загалом, чудове майбутнє, адже в нашому краї та наших людях закладено величезний потенціал.
– Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського для вас – це…
– Насамперед це виш, який дає мені ґрунтовну базу інформації. Він також загартовує, й водночас дарує багато добрих і приємних моментів. Дякую йому за це!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА