Йододефіцит – захворювання, яке належить до найпоширеніших на планеті. За даними ВООЗ, у понад двох мільярдів землян існує дефіцит цього вкрай необхідного елементу. Щодо України, то чи не вся її територія охоплена йодним дефіцитом. Як стверджує ЮНІСЕФ, щороку майже 300 тисяч українців народжуються незахищеними від незворотних вад, спричинених нестачею йоду. В нашій країні найбільш ендемічними щодо йододефіцитних захворювань місцевостями традиційно є Прикарпаття, Карпати, Закарпаття, Полісся.
Про патогенез цього захворювання та можливості йодної профілактики вели мову з доценткою кафедри невідкладної та екстреної медичної допомоги Ларисою Мартинюк та аспіранткою цієї ж кафедри ТНМУ Мартою Орел.
– Що потрібно розуміти під терміном «йододефіцитні захворювання»?
Марта Орел:
– Термін «йододефіцитні захворювання» було запропоновано ще 1983 року. От і виходить, що концепція патогенезу захворювань, спричинених нестачею йоду в організмі та порушеним функціонуванням щитоподібної залози, сформувалася майже 40 років тому. До цього йододефіцит асоціювали винятково з ендемічним зобом (дифузним або вузловим), тобто безболісним збільшенням щитоподібної залози серед мешканців ендемічних стосовно цього мікроелементу регіонів. Це вважалося видимою та відносно нетяжкою патологією, яка в більшості випадків легко коригувалася за допомогою препаратів йоду або ж тиреоїдних гормонів. Проте значно більшою проблемою йододефіциту стали порушення розвитку центральної нервової системи, що проявили себе зниженням рівня інтелектуального розвитку з негативними наслідками не лише для однієї людини, але й суспільства загалом. Наразі, крім ендемічного зобу, виділяють цілу низку захворювань, зумовлених йодною недостатністю, а зоб залишається одним з найбільш ранніх проявів захворювань, спричинених йододефіцитом.
– Якою є добова норма йоду для дорослих і дітей та які захворювання може спричинити йододефіцит?
Лариса Мартинюк:
– Йод – вкрай необхідний мікроелемент для нормального росту та розвитку організму. Добова потреба мікроелементу для жінок становить 150-300 мкг, для чоловіків – до 300 мкг, а для дітей від 90 до 120 мкг залежно від віку. Експерти ВООЗ вважають безпечною максимальну добову дозу йоду 1 000 мкг (1 мг). За все життя людина споживає майже 3-5 грамів йоду. Це приблизно одна чайна ложка. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, більшість мешканців України щодня споживає лише 40-80 мкг йоду. У глобальному масштабі майже два мільярди людей страждають на йододефіцит, з них близько 50 мільйонів осіб мають клінічні прояви наслідків нестачі йоду.
Найбільш вразливими категоріями стосовно розвитку йододефіциту є діти, вагітні жінки та матері-годувальниці. Щодо наслідків для плода та новонародженого, то нестача цього мікроелементу може спричинити цілу низку захворювань – вроджений зоб та гіпотиреоз, психомоторні порушення, часті інфекційні захворювання, підвищений ризик вроджених вад розвитку, кретинізм, глухонімоту, косоокість. А в дитячому та підлітковому віці лікарі часто діагностують ендемічний зоб, ювенільний (підлітковий) гіпотиреоз, зниження розумових здібностей, відставання у фізичному розвитку, порушення формування репродуктивної функції. Дефіцит йоду в дорослого найчастіше спричиняє зоб та його ускладнення, гіпотиреоз, порушення обмінних процесів, анемію, підвищення рівня холестеролу. Частими також є випадки порушення інтелектуальних здібностей, розумової та фізичної активності, в жінок – порушення менструальної функції, безпліддя, невиношування вагітності.
За даними деяких авторів, 68 відсотків дітей, народжених від матерів з патологією щитоподібної залози, страждають на перинатальну енцефалопатію, 28 відсотків – на анемію, 23 відсотки мають внутрішньоутробну гіпотрофію. Частота аномалій розвитку плода при цьому складає 18-20 відсотків. Найчастіше вражаються центральна нервова та ендокринна системи. Після народження дитини вплив тиреоїдних гормонів на розвиток головного мозку та становлення пізнавальних функцій не лише не зникає, а активно проявляється. Проживання в ендемічних регіонах може викликати погіршення слуху, зорової пам’яті, розумову відсталість, а також зниження адаптаційних можливостей центральної нервової системи.
До потенційних чинників ризику йододефіциту належать вік, жіноча стать, вагітність і лактація. Спровокувати або поглибити цей стан можуть дієта з низьким вмістом мікроелемента в їжі, дефіцит селену, радіоактивне опромінення, збільшене споживання продуктів-струмогенів – тіоціанатів і флавоноїдів, що містяться в усіх видах капусти, шпинаті, крес-салаті, бобових, сої, насінні льону, арахісі тощо. А також шкідливі звички, такі як тютюнопаління та вживання алкоголю, прийом оральних контрацептивів. Відомо також, що кишкова паличка в процесі своєї життєдіяльності продукує білки та ферменти, які знижують спроможність щитоподібної залози до захоплення йоду, тому в профілактиці цих захворювань важливу увагу слід приділяти й підтримці здорового мікробіому кишківника.
– Яким повинен бути раціон харчування за йододефіциту?
Марта Орел:
– Назву продукти, які варто вживати людям з йододефіцитом. Але хочу нагадати, що фрукти, овочі, м’ясо міститимуть йод у достатній кількості, якщо вони вирощені поза ендемічною зоною, в іншому випадку така профілактика йододефіциту буде неефективною. Отож до щоденного раціону рекомендовано внести морепродукти: мідії, кальмари, креветки, ікру, морську рибу: минтай, хек, тріску та ін., рибні консерви, морську капусту, овочі: картоплю, буряк, томати, баклажани, спаржу, солодкий перець, фрукти: банани, лимони, диню, ананас, хурму, яйця, молочні продукти, тверді сири, яловичину, волоські горіхи, чорноплідну горобину. Особливу увагу хочу привернути до селену, який є синергістом йоду та традиційно вважається його «другом». За дефіциту селену йод погано засвоюється організмом. Добова потреба людини в селені становить 70-100 мкг. Він міститься в таких продуктах харчування як бразильські горіхи, риба і морепродукти, м’ясо та печінка, цільнозерновий хліб, крупи, макарони з твердих сортів пшениці, яйця, кисломолочний сир, гриби, фісташки, горіхи, насіння льону та кунжуту.
Нині задля оцінки тяжкості йододефіцитних захворювань і контролю за їх ліквідацією використовують рекомендації, які розробили ВООЗ/ЮНІСЕФ/ICCIDD. Виділяють дві групи параметрів для визначення початкового стану йододефіциту в обстежуваному регіоні та для контролю ефективності заходів щодо ліквідації його наслідків, а саме клінічні (розмір і структура ЩЗ, наявність розумової відсталості й кретинізму) та біохімічні (концентрація тиреоїдних гормонів, вміст йоду в сечі) показники.
У багатьох країнах світу здійснюють неонатальний скринінг на вроджений гіпотиреоз, що дозволяє встановити діагноз у перші дні життя дитини, вчасно призначити лікування й уникнути тяжких наслідків дефіциту тиреоїдних гормонів у формуванні функцій мозку. В Україні масовий скринінг новонароджених на вроджений гіпотиреоз запроваджено з 2006 року. Так, визначення вмісту ТТГ у капілярній крові новонароджених проводять на 4-5-ту добу після народження (так званий «п’ятковий тест»), що пояснюється становленням адаптаційних механізмів гіпофізарно-тиреоїдної системи немовлят при переході до позаутробного існування. За рекомендаціями ВООЗ/ЮНІСЕФ/ICCIDD (2007), частота гіпертиреотропінемії (ТТГ > 5,0 мМО/л) є маркером йодного забезпечення населення поруч з іншими, рекомендованими ВООЗ показниками. Вроджений гіпотиреоз діагностують за умови рівня ТТГ >= 20 мМО/л при двократному тестуванні зразка. Ця патологія зустрічається з частотою 1 випадок на 3000-4000 новонароджених, до того ж у дівчаток його виявляють вдвічі частіше, ніж у хлопчиків.
– Як проводять профілактику йододефіциту?
Лариса Мартинюк:
– Варто зазначити, що профілактика йододефіциту набагато ефективніша та економічно доступна, ніж лікування його наслідків, тим більше, що деякі з них – розумова відсталість, кретинізм практично незворотні. Незважаючи на велику поширеність, ендемічний зоб належить до тих захворювань, які підлягають ефективній первинній профілактиці.
Існує три види йодної профілактики, а саме: масова, групова, індивідуальна. Для масової профілактики у загальнодержавному масштабі збагачують йодом основні продукти харчування. Універсальні програми йодування солі змогли охопити орієнтовно 71 % землян. За даними Глобальної йодної мережі (IGN), 129 з 197 країн світу вже ухвалили законодавчі зміни для йодування, принаймні харчової солі або солі для харчової промисловості. На жаль, Україна є однією з небагатьох країн, які не мають закону про обов’язкове йодування солі. Востаннє відповідний документ було прийнято 26 вересня 2002 року, а саме Постанову Кабінету Міністрів України №1418 «Про затвердження Державної програми профілактики йодної недостатності в населення України на 2002- 2005 роки», проте основні його положення так і не були втілені в життя. Як свідчить досвід понад 140 країн світу, там, де така норма прописана в законодавстві, універсальне йодування харчової солі (USI) є найефективнішим і найдешевшим способом подолання йододефіциту.
Відомо, що в одній чайній ложці йодованої солі міститься 250 мкг йоду, тобто для забезпечення добової потреби необхідно лише щоденно додавати 5-6 г такої солі до свого раціону. Водночас, за даними ВООЗ/ЮНІСЕФ, лише 18 відсотків українців використовують збагачену йодидом або йодатом калію сіль. Це найнижчий показник в Європі, а у світі гірше, ніж у нас, справи йдуть лише в Пакистані, Гамбії, Гвінеї-Бісау та на Гаїті.
Групова профілактика йододефіцитних захворювань передбачає застосування препаратів йоду під контролем фахівців у групах найбільшого ризику (діти, підлітки, вагітні та жінки, які годують грудьми, особи репродуктивного віку, особи, які тимчасово проживають в ендемічному зобному регіоні, а також серед пацієнтів, які завершили курс лікування ендемічного зобу) та в організованих колективах (дитячих садках, школах, спеціалізованих навчальних закладах). Наразі всім жінкам репродуктивного віку, які проживають в регіоні природного йодного дефіциту, рекомендовано використання йодованої солі в харчуванні. Для жінок, які планують вагітність, індивідуальну йодну профілактику рекомендовано розпочинати на етапі підготовки до вагітності (прегравідарної підготовки) за три місяці та продовжувати під час вагітності й у період лактації у вигляді препаратів йодиду калію в дозі 200 мкг/добу.
Індивідуальну профілактику проводять серед населення та за спеціальними медичними показаннями. Найефективнішим засобом індивідуальної йодної профілактики є прийом препаратів йодиду калію.
Хочу наголосити, що категорично заборонено використовувати для профілактики зобу краплі спиртового розчину йоду або розчину Люголя. В одній краплі розчину Люголя міститься йоду в 100 разів більше, ніж потрібно нашому організму на день. Надлишок йоду може призвести до небажаних наслідків.
Завдання подолання наслідків йододефіциту та профілактика йододефіцитних захворювань є вкрай актуальною проблемою. Розв’язувати її необхідно насамперед на загальнодержавному законодавчому рівні, а пошуки шляхів її розв’язання повинні охоплювати як нашу країну зокрема, так і увесь цивілізований світ задля збереження життя та здоров’я людства.
Лариса ЛУКАЩУК