Зіновій Кульчицький: «Хірургія обрала мене сама»

«З дитинства мріяв стати лікарем і радію, що моя мрія здійснюється», – каже лікар-інтерн Зіновій Кульчицький. Лікарем хлопець став невипадково. Розповідає, що малим потрапив до лікарні й там йому сподобалося ставлення лікарів до нього. Саме тоді в нього закралася думка, аби стати схожими на них, працювати й допомагати людям.

– Де здобували знання?

– За результатами ЗНО я вступив до Буковинського медуніверситету. Проте навчався там лише один рік. На другому курсі перевівся до Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського. Скажу відверто, завжди хотів тут навчатися. Дуже часто чув схвальні відгуки про цей виш. Потім сам переконався, що це правда, – компетентні викладачі, хороша матеріальна база, можливість практикуватися й вдосконалювати власні навички. У жодному разі не хочу образити свою першу альма-матер, але тут, справді, мені більше подобається.

–Як визначилися зі спеціалізацією?

– Вступаючи до університету, я не знав, яку спеціалізацію обрати. Гадав, що мине час, повчуся трохи й зрозумію, які предмети мені більше до вподоби. Тоді остаточно вирішу, ким саме захочу працювати. Лише чомусь професію хірурга не розглядав, вважав її недосяжною вершиною.

На четвертому курсі ми вивчали хірургію, мали можливість побувати на операціях. Тоді я побачив, як непросто хірургам працювати. Один неправильний рух може коштувати людині життя. Це надзвичайно велика відповідальність. Утім, саме хірург бачить одразу результат своєї роботи, а от консервативне лікування це – тривалий процес, будь-якої хвилини можна підкоригувати щось. У хірургії – це тут і зараз, немає права на помилку. А ще – багатогодинні операції, висока напруга та величезна відповідальність.

Наприкінці шостого курсу, коли довелося обирати спеціалізацію, намагався все зважити та розібратися, що мені найближче. Розумів, що будь-яка галузь медицини має певні ризики й свої складнощі. Так і зародилася думка, що найбільше за характером і темпераментом мені таки найбільше годиться хірургія.

– Зараз у вас перший рік інтернатури, не розчарувалися?

– Ні, навпаки. Чим глибше пірнаєш у процес роботи, тим більше вона захоплює. Уважно стежу за роботою старших колег, вони радо діляться досвідом, підказують, скеровують. Це цінно для мене. Щодня нові цікаві випадки, є чому вчитися. Практикувався накладати шви ще під час навчання на фруктах та спеціальному тренажері. Найскладніше – правильно накласти шов на виноградині. Я й опанував це. Маю ще спеціальний тренажер для хірургів-початківців.

Тепер відточую майстерність під пильним наглядом своїх наставників в операційній. Під час першої операції дуже сильно хвилювався, але з часом звик і просто виконую свою роботу.

За час інтернатури маю змогу попрактикуватися в усіх відділеннях хірургії. Це дуже цінний досвід. Зараз схиляюся до абдомінальної та судинної хірургії. Та час покаже.

– Який випадок за час вашої інтернатури вам запам’ятався найбільше?

– До нас привезли пацієнта з розривом аневризми черевного відділу аорти. Операція тривала дев’ять годин. Пацієнт помирав на операційному столі й ми 20 хвилин його намагалися повернути до життя. І це нам вдалося, хоча шанси були мізерними. Такий випадок не міг не закарбуватися в пам’яті.

Ще пригадую 95-річну пацієнтку з пухлиною товстої кишки. Тільки рідним ми повідомили справжній діагноз, хвилювалися, що бабуся дуже погано сприйме й це ще гірше позначиться на її здоров’ї, адже перед тим вона страждала на депресію. Одначе ми успішно прооперували її й уже за тиждень літня пацієнтка повернулася додому.

– Чим відволікаєтеся від роботи?

– Товариш якось навчив грати на піаніно. Мене це дуже захопило. Я музикант-самоучка, навіть нот усіх не знаю. Але мені вдається виконувати мелодії відомих гуртів. Купив собі синтезатор, щоб практикуватися. Піаніно поки що залишається мрією, бо наймаю житло, а возити за собою такий великий інструмент немає можливості. Та вірю, що так чи інакше моя мрія здійсниться й я після роботи зможу грати на улюбленому інструменті для душі. Недарма кажуть: усе минає, а музика – вічна!

Мар’яна СУСІДКО