Заняття, які проводить доцент кафедри медицини катастроф і військової медицини Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського Віктор Шацький, як зізнаються студенти, завжди для них цікаві та насичені, наповнені корисною інформацією, новими знаннями й вміннями. Втім, вони не оминули нагоди, щоб поспілкуватися з улюбленим викладачем і в неформальній обстановці. Під час зустрічі у читальній залі бібліотеки ТНМУ Віктор Шацький розповів про власне волонтерство та досвід навчання тактичній медицині, уміло чергуючи серйозні теми із жартівливими випадками із життя. Адже, як зауважує сам, напружені, негативні, страшні історії намагається не тримати в пам’яті, хоча їх було доволі, завжди згадує щось приємне й навіть кумедне.
Організувала та провела зустріч студентка другого курсу медичного факультету Олена Гачкевич. Власне, після її представлення гостя, Віктор Васильович передусім розповів публіці, що медичне волонтерство для військових у його життя ввійшло не випадково – історією України він цікавився змалечку.
«Наприкінці дев’ятого класу ми з моїм другом та однокласником потрапили у «Пласт», кілька років активно його відвідували. А ще раніше мій дідусь якось намалював мені тризуб – ще тоді, коли про нього навіть пошепки не можна було говорити, – згадує Віктор Шацький. – Мене завжди цікавила історія. Коли закінчував школу, вважав, що в мене є два шляхи. Або медицина, позаяк зростав у родині лікарів, постійно перебував у цьому середовищі та розмовах на медичну тему. Або ж історія, адже вона мені дуже подобалася, особливо – археологія, я уявляв себе в майбутньому таким, як Індіана Джонс (сміється). Переважила-таки медицина. Коли вступив до університету, від «Пласту» трохи відійшов, тому що не було часу, потрібно було вчитися».
Після закінчення ТНМУ Віктор Шацький 13 років з невеличкими перервами працював лікарем-хірургом. 2011 року, як зізнається сам, йому цілком випадково пощастило потрапити на курси домедичної допомоги, що проводили у Львові за сприяння Червоного Хреста з Австрії. У них викладали представники вірменського Червоного Хреста. До слова, однією з викладачів була засновниця першого добровольчого рятувального загону, який допомагав після землетрусу у Спітаку 1988-го року. Після завершення цих курсів став одним з 36-ти тренерів з першої допомоги з міжнародним дипломом і проводив навчання першої допомоги для цивільного населення в рамках Товариства Червоного Хреста України.
З початком війни 2014 року разом з лікарями Тернополя зорганізувалися в громадську організацію «Медичний загін спецпризначення «Білі берети», основною метою якої була та є передача знань з першої допомоги й тактичної медицини. Спочатку самі вчилися, а потім передавали власні знання іншим. У жовтні 2014-го року на базі навчально-оздоровчого комплексу ТНМУ «Червона калина» відбувся перший вишкіл «Білих беретів», в якому взяли участь понад 80 лікарів-волонтерів з різних куточків України.
Згодом з інструктажем для військових «Білі берети» об’їздили всю лінію фронту. Співпрацювали тоді зі столичною благодійною організацією «Патріот», яка передавала кожному бійцеві індивідуальні аптечки. Адже перша хвиля мобілізації їхала на фронт, по суті, без нічого. «Білі берети» роздавали військовим аптечки та вчили ними користуватися.
Найвіддаленіша точка, де побував Віктор Шацький на блокпості – Станиця Луганська. Він з усмішкою пригадує, як подався на фронт уперше: «Ми їхали з Тернополя на Київ, з Києва – на Дніпро, з Дніпра – під Донецьк. У кабіні можуть сидіти троє людей, а нас – четверо, тож мені довелося їхати в «буді». У нас там каталка була всередині, машину облаштували під евакуаційну, тож я в «буді» їхав і чи не всю дорогу спав (сміється). Пригадую, під’їжджаємо ближче. А вперше ж їду – страшно. Зізнаюся, справді реально страшно. Хлопці в кабіні, я в тій «буді» сиджу, темно, все зачинено. І така гадка прилітає мені: зараз, не дай Боже, лупнуть по нас – навіть не буду знати, звідки прилетить і що зі мною станеться. Потім ми зупинилися в одному селі й я розповідаю це хлопцям. Вони ж сміються зі словами: «А ми їдемо та говоримо між собою: зараз хтось з кущів лупне, Вікторові добре – він у «буді», навіть не буде знати, звідки та як, а ми все бачитимемо й нічого не зможемо зробити».
Віктор Шацький переконаний, що без гумору та жартів на фронті ніяк. Хоча ситуації траплялися насправді дуже серйозні, іноді доводилося в польових умовах повноцінно виконувати операції. Найскладнішим для нього став випадок, коли один юнак після обстрілів вдихнув вибухових парів і почав задихатися. Віктор Васильович детально розповів студентам, як потрібно діяти в таких випадках, до того ж сам тоді замість скальпеля, якого на той час у нього не було, використав бойовий ніж. Усе вдалося зробити, молодий чоловік почав дихати. «Я цікавився, що з ним було далі, на щастя, все обійшлося. Це був найбільш стресовий випадок для мене як лікаря», – зізнався Віктор Шацький.
Він укотре наголосив студентам, що надання домедичної допомоги – це надзвичайно важливо для кожного, а тим більше – лікаря, незважаючи на його спеціалізацію. «До того ж уміти її надати треба за будь-яких умов, розуміючи, що якщо комусь стане зле на вулиці, у вас не буде під рукою КТ, МРТ і навіть тонометра, тож треба вміти обходитися й без цього, – каже Віктор Васильович. – Зважаючи на ситуацію – не лише на війну, а й стихійні лиха, що часто трапляються, на мій погляд, наданню першої допомоги треба навчити всіх, починаючи з дев’ятого класу. І складати учням треба повноцінні практичні заходи, а не тести. Адже ці знання можуть врятувати життя іншим людям, передусім близьким».
З початку повномасштабного вторгнення Віктор Шацький продовжує навчати тактичної медицини і військових, і цивільних, і, звичайно, ділиться власним досвідом зі студентами нашого університету.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА