Доцент Валентин Франчук: «Займатися завжди треба тим, що більше до душі»

Торік у львівському видавництві «Магнолія» вийшла друком монографія завідувача курсу судової медицини ТНМУ, кандидата медичних наук, доцента Валентина Франчука «Недоліки професійної медичної діяльності: судово-медичні та клініко-соціальні аспекти». Це перша в Україні за останні 30 років ґрунтовна наукова праця, присвячена лікарським помилкам та особливостям їх експертної оцінки. Взагалі ж доцент В.В. Франчук – автор понад 130 наукових і навчально-методичних праць з різних розділів судової медицини та першого в Україні навчального посібника із судової медицини англійською мовою для студентів-іноземців вищих медичних навчальних закладів, співавтор першої в Україні електронної книги із судової медицини для студентів-медиків. Крім викладацької, наукової, він також займається практичною експертною діяльністю в Тернопільському обласному бюро судово-медичної експертизи як сертифікований судовий експерт Міністерства юстиції України.

«Приваблювала велика суспільна значимість праці лікаря»

– Валентине Васильовичу, ви відомий науковець, педагог, високопрофесійний експерт і ваш авторитет серед науковців, студентів, колег – бездоганний. Але давайте повернемося до витоків. Де минуло ваше дитинство? З якої ви родини?

Батьки Василь Юхимович і Ліна Максимівна (м. Трускавець, 1984 р.)

– Народився я в Чорткові у сім’ї службовців. Мати була вчителем-філологом, батько працював на різних відповідальних посадах. У садочок пішов в Тернополі, куди батька перевели на роботу, згодом наша родина переїхала до Теребовлі.

– Основи характеру закладаються в дитинстві. Які навички вам прищепили батьки?

– Попри постійну зайнятість, батько Василь Юхимович завжди знаходив час для спілкування зі мною й братом. «Головне правило в житті – завжди, за будь-яких обставин залишатися людиною», – казав тато. Його слова запали в душу. А ще він мовив: «Якщо можеш допомогти людині – неодмінно допоможи». Цю істину я усвідомив змалечку й усе життя намагаюся так чинити. Батьки привчили до дисципліни, організованості, відповідальності, прищепили потяг до книги, вимагали постійно працювати над собою.

Теребовлянську середню школу №2 я закінчив із золотою медаллю. 1983 року подав документи для вступу до ТНМУ (на той час – медінституту). Медалісти складали лише один екзамен, тож іспит я витримав на «відмінно» й мене зарахували до складу студентів 1 курсу медичного факультету.

Валентин ФРАНЧУК під час студентської вечірки в гуртожитку (1984 р.)

– Коли вирішили для себе питання «ким бути?» й що підштовхнуло?

– У майбутній професії приваблювали велика суспільна значимість праці лікаря, гуманізм, можливість допомагати людям оберігати здоров’я та дарувати їм радість життя. Нині з певністю можу сказати: якби повернути час назад – знову обрав би медицину. Натомість старший брат Олег віддав перевагу математиці. Любив її змалечку, був переможцем обласних математичних  олімпіад. Він закінчив Київський державний університет, нині – доцент кафедри комп’ютерних технологій Києво-Могилянської академії, керівник магістерської програми з підготовки ІТ-фахівців. Обидва племінники теж обрали ІТ-галузь. Василь отримав запрошення на роботу від компанії Google й працює нині в її головному офісі в Лондоні. Молодший Іван навчається в магістратурі в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті кібернетики.

Валентин ФРАНЧУК у складі студентського будзагону (смт. Гусятин, 1984 р.)

– У будь-якій сфері важливі наставники, а в медицині – й поготів. Чиї лекції вам особливо запам’яталися у студентські роки?

– Викладачі навчали нас ґрунтовно та високопрофесійно. Велику увагу приділяли практичним заняттям у лікувальному закладі, де студенти-медики проводили клінічні обстеження й діагностику, спілкувалися з пацієнтами. Щиро вдячний альма-матер за знання і досвід, отримані під час навчання. З теплом і повагою згадую професорів Володимира Георгійовича Ковєшнікова, Сергія Андрійовича Сморщка, Івана Семеновича Сміяна, Юрія Теофіловича Коморовського та багатьох інших. Висококваліфіковані, авторитетні фахівці, вони були прикладом для нас, студентів. Блискучим оратором і педагогом був професор Анатолій Харитонович Завальнюк, завідувач кафедри судової медицини, який у подальшому став головним наставником і учителем у моїй майбутній професії. Прикладом для мене був і видатний судовий медик, відомий науковець і високоінтелігентна людина – доцент Анатолій Іванович Муханов, який дав змогу на практичних заняттях долучитися до скарбниці його судово-медичних експертних знань.

Валентин ФРАНЧУК з однокурсниками на практичному занятті з мікробіології (1986 р.)

Після 5 курсу майбутні медики проходили первинну спеціалізацію за трьома основними напрямками: терапевтичним, акушерсько-гінекологічним і хірургічним. Я обрав хірургію. Інтернатуру проходив у Рівненській центральній міській лікарні, де відбулося моє становлення як клініциста. В мене був чудовий наставник – відомий хірург Віктор Миколайович Поліщук, який зорганізував у Рівному один з кращих в Україні лікувально-діагностичних центрів. Після закінчення інтернатури повернувся до Тернополя. Працював хірургом першої міської лікарні, згодом – хірургом поліклінічного відділення Тернопільської міської лікарні №3. 1992 року перейшов на викладацьку роботу до ТНМУ (на той час Тернопільської державної медичної академії) на кафедру патологічної анатомії з курсом судової медицини.

У судову медицину перейшов, не вагаючись

– Чому саме судову медицину обрали?

Валентин ФРАНЧУК під час військових зборів (м. Славута Хмельницької обл., 1988 р.)

– Переконаний: займатися треба тим, що більше до душі. Моя хірургічна діяльність була успішною, пацієнти відгукувалися з вдячністю, але спеціальність «судово-медична експертиза» приваблювала більше. Тож коли з’явилася можливість перейти у судову медицину та зайнятися викладацькою діяльністю – зробив це не вагаючись. І не шкодую. 1992 року прийшов працювати на кафедру судової медицини старшим лаборантом. Невдовзі запропонували посаду асистента-стажиста, згодом – асистента. В цей період мене звела доля з доцентом Василем Денисовичем Гаргулою, який пояснив молодому викладачу необхідність виконання дисертаційного дослідження. Почав писати кандидатську дисертацію, присвячену проблемам судово-медичної експертної діагностики раптової смерті від атеросклерозу коронарних судин. 1999 року успішно її захистив та отримав науковий ступінь кандидата медичних наук зі спеціальності «судова медицина». Виконання цього наукового дослідження стало можливим за допомоги відомого українського вченого-морфолога, заслуженого працівника освіти України, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри топографічної анатомії Михайла Степановича Гнатюка. Михайла Степановича вважаю своїм наставником у науковій діяльності, за що йому завжди буду вдячний.

– Судова медицина – особлива медична наука, яка потребує знань не лише медицини, а й юриспруденції, медичного права, криміналістики. Фахівців у цій царині медицини не так багато, а судових медиків докторів наук навіть серед викладачів вищих медичних навчальних закладів – одиниці. Ви завершили виконання докторської дисертації з теми, яку не досліджували в Україні вже понад 30 років.

Валентин ФРАНЧУК на практичному занятті із судової медицини (1988 р.)

– Справді, робота над докторською завершена. Вона присвячена надзвичайно актуальній та малодослідженій проблемі медико-правових особливостей лікарських помилок в Україні. На жаль, професійна діяльність лікаря не завжди буває вдалою й може супроводжуватися певними недоліками, що закінчуються негативно. Повсякденно здійснюючи відповідно до своїх професійних обов’язків цілий комплекс різноманітних наукомістких чи складних інструментально-технічних засобів діагностики та лікування, лікар може схибити, особливо – в критичних ситуаціях, коли життя хворого вимірюється хвилинами й доводиться ухвалювати рішення негайно. Не завжди вдається діяти бездоганно й за умови прихованого чи атипового перебігу патологічного процесу в організмі пацієнта. За таких обставин у наданні медичної допомоги можуть виникати різноманітні дефекти, недоліки чи огріхи, які отримали загальну назву «лікарські помилки», і з’являються юридичні підстави для порушення проти медичних працівників цивільних або й кримінальних справ. Судово-медична експертиза має встановити: допустив лікар помилку чи діяв несумлінно, некваліфіковано, необережно та скоїв злочин. Згідно зі ст. 140 Кримінального кодексу України «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником» цей злочин передбачає покарання у вигляді обмеження волі до п’яти років. Прямий чи опосередкований причино-наслідковий зв’язок між недоліками в наданні медичної допомоги та негативними наслідками встановлює судово-медична експертна комісія. Тож судове рішення про притягнення до відповідальності медичного працівника передусім ґрунтується на висновку судово-медичних експертів.

– Вас активно залучають як експерта у складних судових справах?

Валентин ФРАНЧУК (крайній праворуч) серед організаторів і гостей ХХ з’їзду хірургів України (Тернопіль, 2002 р.)

– Наша кафедра клінічна, тому, крім педагогічної діяльності, викладачі здійснюють і певну практичну роботу. Моїм клінічним навантаженням є робота судово-медичного експерта відділу комісійних судово-медичних експертиз Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи.

– Плідною є й ваша наукова діяльність. Ви зробили вагомий внесок в організацію та навчально-методичне забезпечення викладання судової медицини із залученням сучасних електронних технологій. Зокрема, підготували понад 150 навчальних таблиць, у тому числі англійською мовою, разом з професором А.Х. Завальнюком створили перший в Україні навчальний компакт-диск із судової медицини, матеріали електронного навчально-методичного комплексу з цієї дисципліни нині використовують у навчальному процесі викладачі більшості кафедр і курсів судової медицини в країні. Що сприяє такій продуктивній роботі?

– Позитивна атмосфера в колективі. Дуже шаную своїх колег – працівників кафедри патологічної анатомії із секційним курсом та судовою медициною й вдячний їм за плідну співпрацю та підтримку. Схиляю голову перед мудрістю очільника кафедри, доктора медичних наук, професора Ярослава Ярославовича Боднара та дякую долі, що маю можливість працювати в прекрасному товаристві однодумців.

Валентин ФРАНЧУК (перший праворуч) з професором А.Х. ЗАВАЛЬНЮКОМ і начальником Тернопільського бюро СМЕ І.О. ЮХИМЦЕМ (2012 р.)

– Щодня свої знання й професійний досвід ви передаєте студентам. Яке, на вашу думку, головне правило викладача?

– Треба насамперед любити свою роботу. Якщо йдеш на заняття неохоче – то помилився у виборі професії. Викладацька діяльність – це й вміння спілкуватися, що передбачає певні інтелектуальні здібності. Потрібно мати знання й володіти словом, педагогічною майстерністю, щоб зрозуміло пояснити навчальний матеріал і студентам було цікаво слухати. Мої вчителі навчили, що лекція є вдалою, коли супроводжується тишею. Вважаю, що до студента слід ставитися як до колеги. Тут не місце негативізму, викладач, на мою думку, завжди повинен бути доброзичливим і позитивно налаштованим. Не сприймаю також зарозумілості, зверхності та самовпевненості.

«Треба любити свою професію та хотіти нею займатися»

– Які риси важливі для судово-медичного експерта?

– Інтелектуальність, аналітичність, допитливість, об’єктивність. Спеціальність «лікар судово-медичний експерт», на перший погляд, ніби «вузька», одначе насправді – всеохоплювальна. Щоб надати науково-обґрунтовані відповіді на різноманітні питання медико-біологічного характеру, які виникають у слідчих поліції чи прокуратури під час розслідування кримінальних проваджень, потрібно мати ґрунтовні знання з усіх розділів як клінічної, так і теоретичної медицини. І ще додам: судово-медичний експерт повинен бути чистим у своїх помислах. Хоча це стосується й лікарів будь-якої іншої спеціальності. Інакше неможливо професійно, на належному рівні виконувати свою роботу.

Валентин ФРАНЧУК з дружиною Наталією та онуком Максимом (2017 р.)

– Стати фахівцем непросто. Що порадили б молодим колегам?

– Насамперед – працювати над собою, не зупинятись на досягнутому, йти вперед і постійно самовдосконалюватися. Це одна складова успіху. Є й інша, не менш важлива: треба любити свою професію та хотіти нею займатися. Плідною професійна діяльність буде тоді, коли вона приносить задоволення й видно конкретні вагомі результати своєї роботи.

– Ваша дружина за фахом теж медик?

Валентин ФРАНЧУК удома на городніх роботах (1990-ті роки)

– Так. Наталя Григорівна – лікар-невролог вищої категорії, працює в Тернопільській міській лікарні №3. В інституті ми навчалися в одній групі та мешкали в одному гуртожитку. Одружилися після п’ятого курсу. І ось вже 32 роки в щасливому шлюбі.

– Мабуть, невипадково ваш син обрав ту ж професію, що й батьки.

– Максим – лікар-ревматолог, асистент кафедри внутрішньої медицини №2 ТНМУ. Успішно захистив кандидатську дисертацію, склав іспит на володіння англійською мовою на рівень В2. Постійно в клініці з хворими. Надзвичайно приємно як батькові отримувати схвальні відгуки від його пацієнтів. Невістка Уляна також у медицині. Вона – аспірантка кафедри акушерства та гінекології №1, працює над виконанням кандидатської дисертації. Внук Максим 1 вересня пішов у перший клас. Допитливий та уважний, має хорошу пам’ять і змалечку цікавиться футболом. Відколи навчився ходити, його улюбленою іграшкою був м’яч. Нині Максимко відвідує спортивну секцію з футболу, полюбляє грати проти набагато старших від себе хлопців, хоча йому ще не виповнилося 6 років.

«Важливо жити сьогоденням і працювати, щоб прийдешнє було кращим»

– А ви, Валентине Васильовичу, як любите відпочивати у вільний час?

Валентин ФРАНЧУК разом із сином Максимом, випускником Тернопільської школи № 3, і мамою Ліною Максимівною (2007 рік)

– Найкращий відпочинок – у товаристві рідних і друзів. Люблю море, риболовлю. Гра в шахи – ще одне моє захоплення. Шахи – це і мистецтво, і своєрідна філософія життя. А ще – гімнастика для розуму. Свого часу закінчив музичну школу, тож граю на гітарі та кларнеті. В приємному товаристві можу заспівати.

– Талант завжди багатогранний. Хто заохотив здобувати музичну освіту?

– Батьки завжди ставили мені в приклад старшого брата Олега, який був дуже слухняним та успішно навчався в Теребовлянській музичній школі по класу фортепіано. Але в молодших класах школи взірцевою поведінкою на уроках похвалитися я не міг, адже полюбляв більше стадіон чи велосипед. І тут мене віддають у музичну школу, ще й на клас фортепіано, куди ходили переважно дівчата – відмінниці, в товаристві яких мені було дещо ніяково. Більше року я не витримав і перейшов на відділення духових інструментів по класу кларнета, де були прості сільські хлопці, з якими ми згодом грали в одному оркестрі, брали участь у парадах, виступали неодноразово на різних сценах. Зараз можу видувати звуки лише на прохання внука.

– Що допомагає долати кепський настрій, якщо такий з’являється?

– Фізична праця, цікава книга. Люблю працювати в садку, який колись заклали удвох з батьком. Саду вже понад 25 років. Деякі з фруктових дерева відплодоносили, тож посадив нові яблуньки, груші, сливи… Квітів багато. Різних. Лише троянд – понад 50 кущів. Квітами опікується дружина. Моє завдання – обійти господарство, покосити траву, покропити грядки від шкідників, обрізати дерева, замести подвір’я і т.п. Робота на свіжому повітрі прекрасно відновлює сили.

– Що читаєте?

Валентин ФРАНЧУК (перший ліворуч) разом з невісткою Уляною, сином Максимом і внуком на Великдень (с. Гаї-Шевченківські, 2017 р.)

– Працюючи над дисертацією, читав багато фахових видань і небагато часу, з об’єктивних причин, приділяв художній літературі, з якої полюбляю насамперед класику. Найближчим часом, сподіваюсь, дочитаю «Перехресні стежки» Івана Франка. Людина обов’язково повинна читати. Причому не з екрана комп’ютера чи планшета, а паперову книгу. З цього приводу мудреці стародавнього Риму казали: «Alit lectio ingenium» («Читання живить мозок»).

– Які ще афоризми – ваші улюблені?

– «Де згода, там перемога», «Ні дня без праці». А також фраза, яку любив повторювати Лев Толстой: «Делай, что должно, и будь что будет». Тобто, роби те, що належить, незважаючи ні на що. Лікар повинен лікувати хворого, викладач – навчати, а судово-медичний експерт – фахово виконувати експертизу.

– Що найбільше цінуєте в людях?

– Одну архаїчну рису – благородність.

– Ви щаслива людина?

– Щастя – поняття складне, багато чинників його формує. Але є й основні: родина, улюблена робота. Якщо людині комфортно й удома, серед рідних і близьких, і на роботі – то вона почувається щасливою. Тож моя відповідь – так.

– Озираючись назад, чи бачите щось, що хотіли б змінити?

– Вважаю, що озиратися непотрібно, важливо рухатися вперед. А з оберненою назад головою йти вперед неможливо. «Можна було щось змінити чи не можна?…» – з філософської точки зору це не має ніякого значення. Минулого не зміниш. Важливо жити сьогоденням і працювати, щоб завтрашній день був кращим. У своєму минулому я б нічого не змінював. Мене все цілковито влаштовує. Дитинство, юнацтво, зрілість… Все відбулося так, як відбулося. Мені не соромно ні за один прожитий день.

– Успіхів вам і наснаги в роботі. Дякую за цікаву розмову.

Лідія ХМІЛЯР