Доцентка Надія Василишин: «Доля подарувала мені можливість працювати з багатьма талановитими, добрими й щирими людьми»

Щоб бути хорошим викладачем, треба любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш. Переконалася у влучності цього вислову, спілкуючись з доценткою кафедри медичної біохімії, кандидатом хімічних наук Надією Василишин – авторитетним науковцем, висококваліфікованою та шанованою педагогинею, авторкою та співавторкою майже 40 навчально-методичних і наукових публікацій. Про багаторічну плідну працю на викладацькій та науковій ниві, основні віхи професійного становлення й виклики, що поставали на життєвому шляху, про наставників, які допомагали та сприяли формуванню її наукових зацікавлень, про родину, що є основою основ в житті, Надія Андріївна розповіла в інтерв’ю «Медичній академії». Поділилася також спогадами про дитячі та студентські роки.

«Хімія зацікавила ще в шкільні роки»

– Вагомі здобутки – це завжди результат систематичної, цілеспрямованої праці, коли крок за кроком, сходинка за сходинкою, вершина за вершиною… Розкажіть, звідки бере початок ваш життєвий шлях?

– Народилася у селі Старий Милятин на Львівщині. Мама Євдокія Василівна працювала телефоністкою на пошті, батько Андрій Петрович – майстром з ремонту радіоліній та радіоапаратури. Я була старшою дитиною в родині, брат Ярослав молодший від мене на чотири роки. З ніжністю згадую своє дитинство, зігріте батьківським теплом і любов’ю. Важливою складовою моралі моєї сім’ї була повага до національних традицій, тож ми, діти, зростали в атмосфері шанобливого ставлення до української культури та звичаїв. У вересні 1960 року я пішла в перший клас Новомилятинської середньої школи. Обидва села – Старий та Новий Милятин розташовані по сусідству, обабіч траси Київ-Чоп, за 40 кілометрів від Львова. Місця там гарні, мальовничі, з багатою та цікавою історією. Вдячна долі, що моє дитинство минуло саме там – серед чудової природи та добрих і працьовитих людей. Усі роки в школі вчилася на «відмінно» й в атестаті зрілості, як тоді називали свідоцтво про повну середню освіту, були лише «п’ятірки». Особливо любила хімію, математику, географію, на районних та обласних олімпіадах посідала призові місця. Навчаючись у 5-му класі, я посіла друге місце на обласній олімпіаді з географії, яка проходила у Львівському університеті ім. Івана Франка. Як нагороду отримала путівку в туристський табір у Карпати, де й провела веселі незабутні дні. Вперше ходила у триденний похід у гори.

Надія ВАСИЛИШИН, студентка 1 курсу хімічного факультету (1971 р.)

– Школу закінчили з медаллю?

– Ні. Срібні медалі на той час скасували, а золотої не дали, попри відмінні оцінки в моєму атестаті, бо так вирішили в обласному відділі освіти, де були свої негласні критерії відбору медалістів. Тож на хімічний факультет Львівського національного (на той час – державного) університету ім. Івана Франка я вступала на загальних підставах. Успішно склала всі іспити та стала студенткою.

– Чому обрали хімічний факультет?

– Хімія – надзвичайно важлива та перспективна наука – зацікавила мене ще в шкільні роки. Вбачала в ній своє покликання. Була думка подати документи на фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту, але, поміркувавши, зробила вибір на користь хімічного факультету ЛНУ ім. І. Франка, бо не була впевнена, що вступлю до медуніверситету з першої спроби, а втрачати рік не хотілося. Дуже правильно, що в Україні після запровадження зовнішнього незалежного оцінювання знань ситуація у системі вищої освіти змінилася: в усіх абітурієнтів нині рівні можливості для вступу, можна подавати заяви одразу на декілька спеціальностей.

– Що найбільш пам’ятне із студентського життя?

– Студентські роки – незабутні. Альма-матер і викладачів згадую з повагою та вдячністю за набуті знання. Гарні то були часи, що залишили по собі світлі спогади. Навчалася я багато й охоче, моє захоплення хімічними науками лише зростало.

Надія НАСТРОГА, старша лаборантка кафедри медичної біохімії, чоловік Павло Ярославович, Надія ВАСИЛИШИН і син Орест (м. Тернопіль, 1981 р.)

Але Львів – це не лише місто навчальних закладів, а й культурних пам’яток, театрів, кінотеатрів, музеїв, концертних залів. Кінофільми демонструвалися з 8 до 24 години щодня, тому у студентів були великі можливості ходити в кіно. В 1970-і роки вийшов на екрани знаковий фільм «Білий птах з чорною ознакою» режисера Ю. Іллєнка, який пощастило переглянути, бо незабаром цей фільм зняли з показу.

Дуже цікавими та інформативними були лекції професорів, докторів хімічних наук Є.Є. Черкашина з неорганічної хімії, М.І. Землянського з органічної хімії з демонстрацією дослідів. Відомий хімік, доктор хімічних наук, член-кореспондент АН України Є.І. Гладишевський читав спецкурси з кристалохімії, матеріалознавства.

Займалася в гуртку студентського наукового товариства при кафедрі неорганічної хімії, керівником був доктор хімічних наук І.І. Залуцький, вивчали інтерметалічні сполуки з використанням рентгеноструктурного аналізу.

А ще я полюбила Львів, бо, крім усього іншого, це було місто, де зустріла свого майбутнього чоловіка. Павло був студентом електромеханічного факультету Львівського політехнічного інституту (зараз – університет «Львівська політехніка»). На 4 курсі вийшла заміж, в грудні 1974-го народився син Орест. Турбот, звісно, побільшало, але дипломну експериментальну роботу виконала та успішно захистила, не беручи академічної відпустки. Закінчила навчання в університеті 1975 року, отримала диплом з відзнакою за спеціальністю «хімія» й кваліфікацію «хімік, викладач хімії».

Надія ВАСИЛИШИН (1982 р.)

– І ось навчання позаду, попереду – вибір життєвого шляху. Розкажіть про цей період докладніше.

– Після університету отримала скерування на роботу вчителем хімії у середню школу міста Городок поблизу Львова. Але довелося вчителювати в Банюнинській восьмирічній школі Кам’янко-Бузького (колись – Новомилятинського) району на Львівщині, навчаючи дітей хімії, біології та географії. В Банюнин на роботу скерували мого однокурсника й ми з ним помінялася: він хотів працювати ближче до Львова, де проживав, а я – ближче до батьків, щоб мати можливість частіше з ними бачитися. Через рік після закінчення навчання чоловік отримав скерування на роботу й наша сім’я переїхала до селища Микулинці на Тернопільщині. Чоловік працював інженером-енергетиком Микулинецького відділення «Сільгосптехніки», а я – вчителем хімії Лошнівської середньої школи того ж таки Теребовлянського району. В школі був хімічний кабінет з хімічними реактивами та посудом, тому старалася демонструвати учням досліди й залучати їх до лабораторних робіт. Навчальний матеріал завжди пояснювала якнайдоступніше та якнайдохідливіше, радіючи успіхам учнів, спонукаючи їх перейняти мою любов до хімії.

«Читаю лекції, веду практичні заняття»

– Як у вашому житті з’явився ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського?

–1977 року моя сім’я знову переїхала, бо чоловікові запропонували відповідальну посаду інженера-енергетика на виробничому об’єднанні «Ватра» в Тернополі. 1978-го я прийшла працювати в хімічну лабораторію науково-дослідного сектора Тернопільського медичного інституту (нині – ТНМУ ім. Івана Горбачевського). Спочатку – на посаді старшої лаборантки, згодом – молодшої наукової співробітниці. Містилася ця лабораторія (важливий підрозділ) у будинку, де тепер розташували друкарню видавництва ТНМУ «Укрмедкнига». Тут проводили цікаві наукові дослідження й розробляли актуальні теми, що мали наукове та народногосподарське значення. Науково-дослідні роботи стосувалися захисту продуктів переробки нафти від окиснення й дослідження сполук на основі екранованих фенолів. Виконували їх на замовлення Всесоюзного науково-дослідного інституту нафтохімії через підприємство Дрогобицький дослідний завод. Працювала під науковим керівництвом доцента, кандидата технічних наук І. Т. Городецького (доктор технічних наук, професор з 1989-го), який великою мірою вплинув на формування мого світогляду як викладачки та науковця. Для мене Ігор Теодорович був і залишається взірцем справжнього дослідника-науковця й людини високих моральних чеснот. Доля подарувала мені можливість працювати з багатьма дуже цікавими, талановитими, добрими та щирими людьми, але професора Городецького згадую з особливою повагою. Гірко усвідомлювати, що вже понад 20 років його немає на цьому світі.

– Хто ще є для вас моральним авторитетом і взірцем професійності?

– Хочу згадати професора, доктора медичних наук Ярослава Івановича Гонського, завідувача кафедри медичної хімії, біохімії, під керівництвом якого працювала кілька років. Професор Я.І. Гонський був талановитим науковцем, мудрим наставником, особистістю з активною громадянською позицією.

Надія ВАСИЛИШИН з чоловіком Павлом Ярославовичем і сином Орестом (1982 р.)

– Які ж були подальші етапи вашого життєвого та наукового шляху?

– Працювала молодшою науковою співробітницею, з 1981 року – старшою лаборанткою на кафедрі біохімії нашого університету. В ті роки основним напрямком наукової роботи кафедри було вивчення опікової хвороби та способів корекції порушень за допомогою антиоксидантів. 1986-го мене запросили на роботу на Тернопільський радіозавод «Оріон», інженером-хіміком-технологом центральної заводської лабораторії. Робота була цікавою та навіть творчою, бо не лише виконували хімічні аналізи, але й розробляли нові методики. 1995-го я знову повернулася до наукової та викладацької роботи в ТНМУ (на той час – інституту), асистенткою на кафедру загальної хімії, яку згодом об’єднали з кафедрою біологічної хімії. 2006 року успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Гомогенно-каталітичний синтез бісфенолів на основі 2,6-ди-трет-бутилфенолу» за спеціальністю «нафтохімія та вуглехімія». Захист відбувся в Інституті біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України в Києві.

– Що стало предметом ваших дисертаційних досліджень?

– Алкілфеноли, бісфеноли, що застосовують для стабілізації моторного палива, олив, гальмування термоокисної деструкції полімерних матеріалів. Це зумовлено високою ефективністю алкілфенолів, порівняно нескладним їх виробництвом, а також низькою токсичністю. Останнє дозволяє використовувати ці речовини для стабілізації харчових продуктів і матеріалів побутового призначення. Здатність просторово затруднених фенолів інгібувати радикально-ланцюгові процеси окиснення органічних речовин викликала інтенсивне вивчення різних аспектів хімії цих сполук.

Надія ВАСИЛИШИН із синами Орестом і Віталієм у Марійському духовному центрі в Зарваниці (2009 р.)

– Хто був науковим керівником вашої дисертаційної роботи?

– Професор І.Т. Городецький. Коли Ігоря Теодоровича не стало, наукове керівництво здійснював кандидат хімічних наук, доцент кафедри органічної та неорганічної хімії ТНМУ В.П. Бодров. Вдячна також за сприяння в проведенні наукових досліджень і консультування докторові хімічних наук, професору, завідувачу відділу каталітичного синтезу Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України Казимиру Івановичу Патриляку, а також кандидатові хімічних наук, старшому науковому співробітнику відділу присадок та олив Українського НДІ нафтопереробної промисловості «МАСМА» І.М. Василькевичу. Відомий український вчений-нафтохімік був офіційним опонентом на захисті моєї дисертаційної роботи. 2006 року я отримала науковий ступінь кандидата хімічних наук, 2011-го мені присвоїли вчене звання доцентки кафедри фармацевтичної хімії.

З 2014 року працюю доценткою кафедри медичної біохімії, викладаю біоорганічну хімію першокурсникам стоматологічного факультету та біоорганічну хімію студентам стоматологічного й медичного факультетів з нормативним терміном навчання: читаю лекції, веду практичні заняття. Зі студентами другого курсу медичного, стоматологічного, фармацевтичного факультетів проводжу практичні заняття з біологічної хімії. Розробляю методичні рекомендації та методичні вказівки щодо викладання біоорганічної хімії. Впродовж десяти років була членом робочої комісії навчально-наукового відділу незалежного тестування знань студентів.

– Якими є пріоритетні напрями ваших наукових досліджень?

Надія ВАСИЛИШИН з колективом кафедри медичної біохімії

– Вони стосуються будови хімічних сполук на основі фенолів і бісфенолів, їх властивостей та застосування фенольних антиоксидантів в біології та медицині. Зокрема, хімічна сполука – іонол, 2,6-ди-трет-бутил-4-метилфенол, – має перспективи застосування в медицині як протипухлинний засіб. Природні біоантиоксиданти, які регулюють мета болізм у живих організмах, також належать до заміщених фенолів і похідних сполук. Беру також участь у науковій роботі кафедри медичної біохімії, яка стосується вивчення впливу токсикантів на білково-ліпідний обмін та антиоксидантно-імунний статус.

– Ви активний учасник наукових конференцій «Львівські хімічні читання», щорічних підсумкових науково-практичних конференцій ТНМУ, Всеукраїнських конференцій з міжнародною участю, присвячених актуальним питанням хімічної науки та медичної освіти. Що вас надихає?

– Улюблена робота. Мені подобається ділитися зі студентами знаннями та досвідом. Приємно, що аудиторії цікаві мої лекції, що студенти хочуть навчатися й прагнуть стати гарними фахівцями. В Тернопільській загальноосвітній школі-медичному ліцеї № 15 веду факультатив «Хімічні основи медицини та фармакології» для учнів 10-11 класів, які цікавляться цією складною й украй важливою наукою – хімією. Заняття з талановитими, обдарованими дітьми теж дарує натхнення.

«Міцна опора в житті – мої сини»

– Яких засад дотримуєтеся в житті? Ваше професійне кредо?

– Сумлінно виконувати свою роботу, постійно вдосконалювати власні знання та вміння.

Дуже мені до душі слова Ліни Костенко:

Хай буде все небачене побаченим,

Хай буде все пробачене пробаченим,

Єдине, що від нас іще залежить,

Принаймні вік прожити, як належить.

Надія ВАСИЛИШИН з чоловіком Павлом Ярославовичем у Львові (2006 р.)

– У круговерті справ важливо знаходити час на відпочинок.

– З чоловіком кілька разів відпочивали в одному з санаторіїв в Трускавці, побували в туристичній поїздці за кордоном – побачили Будапешт, Відень. Чоловік 1986 року брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, мабуть, це мало вплив на його здоров’я. Півроку тому Павла не стало, Гірко, боляче… Із сумом і вдячністю згадую кожен прожитий день, разом прожили 46 років. Ці світлі спогади зігрівають душу й додають сил. Міцна опора в житті – мої сини. Орест закінчив механіко-технологічний факультет Тернопільського технічного університету ім. І. Пулюя, молодший Віталій – фармацевтичний факультет ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського. Влітку майже всі вихідні проводимо на дачі за містом. Велика розрада для мене – бачити, як ростуть, посаджені чоловіком, яблуні та інші плодові дерева, зріє виноград. З великим задоволенням пораюся на грядці, де вирощую огірки, помідори, цибулю, часник, іншу городину. Люблю читати, в пріоритеті – фахові видання, на художню літературу часу не завжди вистачає. Ще одне захоплення – рукоділля. Вмію в’язати, вишивати. Зараз, готуючись до світлого свята Воскресіння Христового, вишиваю великодню серветку.

– Паски теж власноруч печете?

– Звичайно. Це традиція. Печу за давніми рецептами, які передаються в родині з покоління в покоління. Люблю театральне мистецтво й разом зі студентами (я кураторка студентської групи) із задоволенням відвідую театр. Стараюся не пропустити жодної прем’єри Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. На жаль, нині через карантинні обмеження в зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби показ вистав на паузі.

– Чи часто буваєте на своїй малій батьківщині – у Старому Милятині?

– На жаль, батьків вже немає на цьому світі й родинне обійстя спорожніло. Доки чоловік жив, щороку приїздили, щоб відвідати могилу батьків, навести ідеальний порядок на подвір’ї хати. Зараз навідуюся до рідного села, коли гостюю в брата. Ярослав з родиною мешкає неподалік Старого Милятина – в місті Буськ. Маю двох чудових племінників. Ліля закінчила ТНЕУ ( нині – Західноукраїнський національний університет), Андрій – Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Обоє працюють у Львові. На Великдень, сподіваюся, вся родина за традицією збереться разом, за одним столом. Чекаю й готуюся до цього світлого дня. Різдво та Великдень – це найбільші свята й ми їх відзначаємо за всіма канонами.

9 квітня доцентка кафедри медичної біохімії, кандидата хімічних наук Надія Василишин відсвяткувала день народження. До найтепліших вітань, що лунали з цієї нагоди, приєднується також редакція «Медичної академії». Бажаємо Надії Андріївні доброго здоров’я, подальшої плідної праці та нових наукових і викладацьких здобутків.

Лідія ХМІЛЯР