Доцентка Галина Паласюк: «Моє життєве кредо: «Жодного дня – без праці!»

Днями у видавництві ТНМУ «Укрмедкнига» вийшов друком підручник кандидата філософських наук, доцентки кафедри іноземних мов ТНМУ Галини Паласюк «Латинська мова та медична термінологія», за яким навчатимуться студенти медичних факультетів. Загалом у науковому доробку автора майже десяток методичних посібників, понад 100 наукових і методичних друкованих робіт з історії філософії, педагогіки, методики викладання німецької та латинської мов. Галина Богданівна – співавтор восьми підручників з латинської мови для студентів медичного, стоматологічного, фармацевтичного факультетів і національного підручника «Латинська мова та основи фармацевтичної термінології», які Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти МОЗ України рекомендував для студентів вищих навчальних закладів IV рівня акредитації. Багатьом молодим колегам знана фахівчиня з класичної філології допомогла опанувати мистецтво викладання латини.

Сьогодні талановита науковець і педагогиня, доцентка Галина Богданівна Паласюк є гостем нашої традиційної газетної рубрики «Вітальня». Прошу її поділитися спогадами про основні події та знакові зустрічі в житті, про роки навчання в школі та університеті, подальший науковий шлях і викладацьку діяльність, про уподобання, з роботою не пов’язані, але які роблять світ навколо ще цікавішим і багатограннішим.

– Дозвольте розпочати від витоків. Де минули ваші дитячі роки, Галино Богданівно?

Галина ПАЛАСЮК з мамою Надією Іванівною МОРОЗ, батьком Богданом Лук’яновичем МОРОЗОМ і сестрами Любою та Марійкою (1964 р.)

– Народилася я 3 грудня 1961 року в мальовничому селі Литвинів Підгаєцького району. Місця там дуже гарні: кругом ліси, повні грибів і ягід, багато ставків, річка в’ється – Золота Липа. І люди прекрасні – щирі, працьовиті. Я дуже люблю своє рідне село й кожне побачення з ним для мене невимовна радість і втіха. З глибокою любов’ю та повагою згадую своїх батьків. Мама працювала вчителькою української мови, тато – на керівних посадах у колгоспі, але через важку хворобу був змушений залишити роботу й мама сама, по суті, утримувала сім’ю. Спочатку вчителювала у селі Носів. Добиралася на роботу пішки, несучи важку сумку з учнівськими зошитами та книжками, хоча від Литвинова до Носова шлях неблизький – вісім кілометрів. Лише згодом з’явилася можливість перейти на роботу до школи в рідному селі. Як найстарша дитина у сім’ї, я опікувалася молодшими на три роки сестричками-близнючками Любою та Марією, водила їх до школи, коли підросли. Зростали ми в атмосфері любові й турботи, а, ставши дорослими, завжди підтримуємо та допомагаємо одне одному. Загалом вся наша родина дуже дружна, духовний зв’язок між поколіннями відчувався завжди.

Галина ПАЛАСЮК (МОРОЗ) із сестрами (1968 р.)

Батьки моїх батьків вищої освіти в ті часи здобути не могли, але від них ми перейняли найкращі людські риси: інтелігентність, працьовитість, доброту. Бабуся брала участь у виступах місцевих театралів, за її словами, грала вистави. Збереглися старі світлини, де вона на сцені. Свої ролі бабуся знала напам’ять, чудово співала. І вся наша родина співуча. Вдома завжди поважали й берегли українські традиції та нас, дітей, виховували патріотами свого краю. Після приходу радянської влади бабусю та дідуся виселили з рідної домівки, арештували та вислали до Комі АРСР. Мама тоді була ще школяркою, ходила до першого класу. Коли батьків репресували, нею опікувалася сестра бабусі. На засланні опинилися й родичі по батьковій лінії. На щастя, всі вижили. Бабуся, мамина мама, з таборів додому повернулася трохи швидше, а дідусь – аж через 10 років. Тож, що таке репресії, моя родина добре знає. До школи я пішла в шість років. Музиці їздила вчитися до міста Підгайці, що за 10 кілометрів від Литвинова.

– Який з музичних інструментів опанували?

Галина ПАЛАСЮК (МОРОЗ) грає на акордеоні (ліворуч) у шкільному хорі (1977 р.)

– Акордеон. Жилося нашій сім’ї нелегко, але батьки робили все можливе, щоб дати донькам якомога кращу освіту. В тому числі й музичну. В школі я брала участь у всіх концертах, танцювала, співала, акомпанувала на акордеоні шкільному хору. З вдячністю згадую вчителів, які дали мені добрі знання, необхідні для вступу в університет, на омріяний факультет. Про те, що стану вчителькою іноземної мови, знала ще з 4 класу, відколи почала вивчати німецьку мову. Дуже її полюбила. При нашій школі був гуртожиток для учнів із сусідніх сіл і на прохання вихователів я часто туди приходила, щоб допомогти дітям краще оволодіти німецькою. Хоча сама була ще школяркою.

Галина МОРОЗ (перша праворуч) у складі шкільного танцювального ансамблю (1977 р.)

– Що найбільше закарбувалося в пам’яті зі студентського періоду?

– Мої спогади про студентське життя дуже світлі та радісні. В 16 років, склавши три екзамени на «відмінно» та один, з історії, – на «четвірку», я вступила до Львівського університету, на факультет іноземних мов. До його структури входили відділення англійської, німецької, французької мов та класичної філології, де вивчали латинську, старогрецьку й німецьку мови. Обов’язково мали знати також польську, якою було написано багато навчальної літератури. В Україні «класичну філологію» вивчали лише у Львівському університеті. Загалом же у Радянському Союзі такі відділення існували в Ленінграді, Москві, Тбілісі та у Львові.

Галина та Михайло ПАЛАСЮКИ поєднали власні долі (1981 р.)

– Ви обрали саме класичну філологію. Чому?

– Коли подавала документи, й не знала, що є таке відділення. Але під час співбесіди декан, приємно подивована моїми знаннями німецької мови, запропонувала вивчати класичну філологію, її слова підштовхнули мене обрати саме цю надзвичайно цікаву науку. На перший курс відділення класичної філології Львівського університету прийняли лише п’ятеро студентів, а після першого року навчання нас залишилося четверо.

– Які враження залишилися від навчання?

Галина ПАЛАСЮК з чоловіком Михайлом, донькою Наталею та сином Богданом (1987 р.)

– Наші викладачі були справжніми фахівцями своєї справи. Свого часу всі вони закінчили Віденський університет і вільно володіли багатьма мовами. Люди високої культури, ерудовані, інтелігентні, талановиті, вони практично сформували мене як особистість. Отримуючи фахові знання, ми навчалися розуміти й загальнолюдські цінності. Куратори кожного курсу, попри похилий вік, разом зі студентами відвідували театри, зокрема, оперний, драматичний. Раз на тиждень була екскурсія в музей. Ми побували в усіх музеях Львова. Я дуже шанувала своїх викладачів і мріяла бути схожою на них. Вони були для нас прикладом, я завжди згадуватиму їх з вдячністю й любов’ю.

– Класичний філолог – рідкісна спеціальність. З яких дисциплін складалася програма?

Студентські роки з куратором і групою під час прогулянки Львовом (1980-і роки)

– Ми вивчали класичні мови: давньогрецьку, латинську, а також німецьку, літературу Давньої Греції та Давнього Риму, історію античного світу. Перекладали оригінальні твори античних авторів. Вчитися було цікаво. Оцінок нам не ставили, але соромно було не знати чи забути вже вивчене. Тож готувалася до занять дуже старанно й усі роки навчання отримувала підвищену стипендію – 50 карбованців, що складали половину вчительської зарплатні моєї мами. Для мене це була чимала сума. Батьки не мали змоги допомагати мені матеріально, тож почасти в листопаді я ще бігала в босоніжках, але жила практично на свою стипендію. В нашій студентській групі з п’яти осіб я одна була з Підгаєччини, випускниця звичайної сільської школи. Одногрупники – львів’яни закінчили школи спеціалізовані, де географію та історію викладали німецькою. На перших порах це давалося взнаки, тож вчилася я з подвійним завзяттям, вдосконалюючи власні знання. Хотіла насамперед собі довести, що можу та вмію. Моя наполегливість увінчалася успіхом. Коли 1980 року в Москві стартували Олімпійські ігри, мені, студентці 3 курсу, запропонували поїхати на Олімпіаду перекладачем. Загалом яскравих спогадів зі студентських часів багато.

Галина ПАЛАСЮК зі співробітниками кафедри іноземних мов (2001 р.)

Згадується, скажімо, літня перекладацька практика, що проходила на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський». Було дуже цікаво перекладати зі старогрецької старовинні написи, викарбувані на монетах чи інших предметах, що збереглися на території античного міста. Кумедні історії теж траплялися. Приміром, на 1 курсі нас, новоспечених студентів, відправили в колгосп збирати буряки та картоплю. Була пізня осінь. В листі додому я поскаржилася: холодно, мокро, бо майже щодня – дощ, а нас виганяють визбирувати ті підмерзлі буряки. До того ж слово «буряки» з якогось дива написала з апострофом. Гадала, мама мені поспівчуває, а вона виправила мою помилку та надіслала мені мого листа назад. Грамотність, повагу до знань і рідної мови в нашій сім’ї плекали завжди.

– Дозвілля – невід’ємна складова студентських буднів. Що цікавило вас поза навчанням?

Галина ПАЛАСЮК серед співробітників кафедри іноземних мов (2003 р.)

– Як і раніше, велике значення для мене мала музика. Зокрема, співала в університетському хорі. Загалом у виші я почувалася комфортно. Ставлення викладачів було дуже приязним, а ми, студенти, слухали їхні лекції, затамувавши подих. Дуже гарні стосунки у нас склалися, зокрема, з доценткою Юлією Миколаївною Кузьмою. Вона була для нас не лише педагогом, а й еталоном вишуканості та інтелігентності. Юлія Миколаївна запрошувала студентів до себе додому – поспілкуватися. Ми збиралися у великій кімнаті з полицями аж до стелі, цілковито заставленими книгами, старовинними фоліантами. Таку розкішну бібліотеку я, сільська дитина, бачила вперше. Величезне враження справили на мене й лекції видатних класичних філологів Івана Івановича Андрейчука та Віталія Петровича Маслюка. Мої викладачі були для мене еталоном вченості. Це були люди, які жили наукою, побутові речі були для них другорядні й нецікаві. Їхній приклад надихав, я завжди хотіла бути схожою на них, а це означало постійну працю над собою та підвищення свого професійного рівня. Після закінчення університету 1978 року працювала в Тернопільській ЗОШ №13 вчителькою німецької мови, викладала латину студентам Чортківського медучилища, філіал якого відкрили в Тернополі.

– Новим етапом вашої професійної біографії стала робота в ТНМУ (на той час – інституті).

Галина ПАЛАСЮК на занятті з латинської мови (1998 р.)

– Перший рік працювала старшим лаборантом. 1992-го запросили на посаду викладача кафедри іноземних мов. Навчала студентів латинської та німецької. Після захисту кандидатської дисертації рішенням атестаційної колегії Міністерства освіти та науки отримала вчене звання доцентки кафедри іноземних мов. У 2000-2006 роках очолювала кафедру іноземних мов ТНМУ (на той час – Тернопільської державної медичної академії). 2005 року кафедри іноземних мов і філософії та українознавства  об’єднали в кафедру іноземних мов та суспільних наук. Коли через рік кафедру медичної інформатики з курсом фізики та спеціального обладнання об’єднали з кафедрою іноземних мов і суспільних наук, я два роки виконувала обов’язки заступниці завідувача кафедри, яку очолив доктор фізико-математичних наук, професор Василь Петрович Марценюк.

– Що стало предметом ваших дисертаційних досліджень?

– Моя кандидатська була присвячена темі «Ідеї стоїчної філософії у вченні Григорія Сковороди». Обрала її за порадою доктора філософських наук, професорки, завідувачки кафедри історії філософії Львівського державного університету ім. І.Франка Марії Василівни Кашуби. Знана дослідниця в галузі української духовної культури та української філософії, чий науковий доробок викликає щире захоплення, Марія Василівна стала моїм науковим керівником на час написання та захисту кандидатської дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю «історія філософії». Вдячна їй за всебічну підтримку й сприяння моєму науковому поступу, за радість спілкування.

Галина Паласюк з учасниками семінару-наради завідувачів кафедр латинської мови (Тернопіль, 2005 р.)

– Писати наукову роботу – аж ніяк не проста справа, але ви впоралися на «відмінно» й захист пройшов блискуче. Що сприяло успіху?

– Тема мене по-справжньому зацікавила й я з натхненням працювала з архівними документами у відділі рукописів бібліотеки ім. Василя Стефаника, львівських архівах, на кафедрі класичної філології Львівського університету, де зберігалася багата антична літературна спадщина й чимало старовинних книг, написаних польською та німецькою мовами, що залишилися ще з часів Австро-Угорської імперії. З лупою розбирала рукописи стоїків, перекладала їх з латини та давала їм філософське обґрунтування, порівнюючи з ідеями українського філософа Григорія Сковороди. Захист відбувся 1999 року у спеціалізованій вченій раді Львівського державного університету імені Івана Франка. Присутні на захисті колеги мені аплодували.

Колектив кафедри іноземних мов (зліва направо) сидять: доц. Ірина ПРОКОП, викл. Іванна ГУМЕННА, доц. Ольга КОЛОДНИЦЬКА, проф. Надія ФЕДЧИШИН, доц. Тетяна САВАРИН, доц. Катерина ОЛЕКСІЙ; стоять: доц. Марія КІЧУЛА, доц. Тетяна ГОРПІНІЧ, доц. Ярина НАХАЄВА, доц. Наталія ЄЛАГІНА, доц. Галина ПАЛАСЮК, доц. Марія БОБАК, доц. Іванна ВОРОНА (2019 р.)

– Ваш приклад є свідченням того, що жодні обставини не можуть стати перешкодою на шляху до мети. Єдине, що цінується, – прагнення та розум.

– Дякую долі: мені завжди щастило на гарних людей. І в школі, і в університеті навчалася в чудових вчителів, викладачів, які сприяли моєму професійному становленню. Нині працюю в дружному колективі висококваліфікованих фахівців, однодумців. З вдячністю завжди згадуватиму Мирослава Миколайовича Закалюжного, доцента кафедри філософії, суспільних дисциплін та іноземних мов ТНМУ, якого, на жаль, вже немає серед нас. Мирослав Миколайович був прекрасною, інтелігентною людиною та талановитим науковцем, знаним фахівцем з класичної філології. Його мудрі настанови справили на мене великий вплив. 2000 року у видавництві «Укрмедкнига» вийшов друком підручник «Латинська мова для медичного факультету», написаний спільно з професором М.М. Закалюжним. Плідною є моя наукова співпраця з Володимирою Василівною Чолач, іншими колегами. Дуже їх ціную.

Галина ПАЛАСЮК під час педагогічного стажування в Австрії (2005 р.)

– 2005 року ви проходили наукове стажування у Віденському медуніверситеті.

– Так, я була у складі першої делегації викладачів різних кафедр ТНМУ. Віденський медуніверситет є партнером ТНМУ в освітянській та медичній галузях і ми їздили вивчати його досвід з впровадження засад Болонської системи навчання. Під час стажування члени делегації детально ознайомилися, зокрема, з кредитно-модульною системою організації навчального процесу. Запроваджені в ТДМУ інноваційні форми навчання нині дають оптимальні результати й це ще один привід пишатися рідним університетом.

– Ви щаслива людина?

– Так. Я викладаю улюблені дисципліни, люблю працювати з молоддю й ця робота приносить мені радість.

Син Богдан, Галина ПАЛАСЮК, донька Наталія, чоловік Михайло (2004 р.)

У мене чудова, любляча сім’я. З майбутнім чоловіком познайомилася, коли обоє були студентами Львівського університету. Михайло теж навчався на факультеті іноземних мов, але за напрямком «німецька філологія». Вийшла заміж на 3 курсі, через рік на світ з’явилася наша донечка Наталя, згодом – син Богдан. Діти народилися в один день, але з різницею в чотири роки. З чоловіком ми вже 40 років разом і я дякую долі за своє щасливе подружнє життя. Михайло Іванович – доцент кафедри іноземних мов Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Мій чоловік – моя опора. Добрий, турботливий, чуйний, він мене в усьому підтримує. Вдвох ми виростили двійко чудових дітей, тепер радіємо, дивлячись, як зростають онуки.

– Яких правил виховання дотримуєтеся в сім’ї? Яка ви мама, бабуся?

– Я завжди була гранично вимоглива до себе та дітей, навчала працювати з повною віддачею, відповідально. Донька й син добре навчалися в школі, потім – в університеті. Донька Наталя – випускниця ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, захистила кандидатську дисертацію, присвячену актуальним питанням генетики. Син Богдан успішно закінчив Тернопільський національний технічний університет і фармацевтичний факультет ТНМУ, а також здобув вищу економічну освіту й спеціальність «комп’ютерні науки». Підростають троє онуків – Михайло, Роман і Владислав. Найстарший, Михайло, навчається в 10 класі. Онуків змалку навчаю поваги до праці, бо, щоб досягти успіху, треба дуже багато працювати. Ніякі інші чинники в наш час не діють. Освіта – скарб, а праця – ключ до нього.

– Кажуть, успіх приходить до тих, хто багато працює та гарно відпочиває. Яким є ваш відпочинок?

– Я вдалася в батька, який дуже любив землю й усе, що вона дарує: дерева, рослини… Він навіть лісові гриби пробував вирощувати біля хати. Маємо власний будинок неподалік Тернополя, тож клопотів по господарству вистачає, але для мене фізична робота – це відпочинок. Обожнюю квіти. На моєму подвір’ї їх багато. Різних. Люблю за ними доглядати, шкодую якусь квітку зрізати. На городі в мене – розмаїття овочів, люблю експериментувати. Коло хати посадили плодові дерева, є серед них і абрикоси, і персики.

– Робота по господарству вас не обтяжує?

(Зліва направо): донька Наталія, онук Михайло, чоловік Михайло, Галина ПАЛАСЮК, син Богдан, його дружина Тетяна, онуки Владислав і Роман (2021 р.)

– Навпаки. Будь-яка праця корисна. Мій батько був майстер на всі руки у скрізь у нього був лад. Чоловік теж усе вміє. Будинок облаштований його руками. Вдвох із сином навіть паркет у кімнатах власноруч настелили та утеплили хату пінопластом. Що ще підживлює душу? Музика. Спів. Моя мама дуже гарно співала й у всіх членів родини гарні голоси. Тішуся, коли в неділю в нашій хаті збираються діти, внуки, сестри з племінниками. Це така радість – посидіти разом за сімейним столом, поспілкуватися, поспівати… Бо родина – це основа основ. Ось і минуле Різдво відсвяткували, як належить, за всіма нашими українськими традиціями, які передаються з покоління в покоління. Гріють душу спогади про батьківський дім… Нехай ми жили небагато, але на Різдвяні свята в хаті збиралася вся наша велика родина: батьки, дядьки (у батька було четверо братів), тітки, племінники… Коляди співали так, що вікна дрижали. І традиційний вертеп був завжди, навіть за радянських часів, коли святкування Різдва намагалися заборонити.

– Які ваші музичні уподобання?

– Люблю музику, що торкається душі. Слухаю і класичну, і сучасну, якщо це справді – мистецтво, а не щось, штучно створене з допомогою музичних інструментів. Коли настрій кепський, музика завжди виручає. Подобаються пісні у виконанні Квітки Цісик, Назарія Яремчука, Степана Гіги, Тамари Гвердцителі – всіх і не перелічити.

– Що читаєте на дозвіллі?

– Люблю перечитувати українську класичну літературу, що занурює в давні часи й допомагає їх осмислити. Останнім часом вкотре перечитувала Михайла Тимчія «Жменяки». Люблю вірші Ліни Костенко. Якщо трапляється вільна хвилинка, читаю твори сучасних авторів, наприклад, Оксани Забужко, Юрія Андруховича.

– Найбільш пам’ятна поїздка?

– Кожна цікава по-своєму. Ми з чоловіком любимо подорожувати, тож коли випадають вільні дні, вирушаємо, щоб щось нове побачити. Об’їздили вже, можна сказати, всю Україну. Один з улюблених маршрутів – у Карпати, де мешкають наші друзі. Місця там дивовижної краси. А от курортний відпочинок на морі мені не до вподоби. Влітку там надто людно. Загалом я людина – діяльна, активна й пасивний відпочинок мені швидко набридає. Не вмію відпочивати, нічого не роблячи. Байдикувати для мене неприйнятно.

– Ваше життєве кредо?

– «Nulla dies sine linea! («Жодного дня – без праці!»). Завершила підручник «Латинська мова та медична термінологія для студентів медичного факультету» й уже гадаю, чим займатися далі. Для мене життя – то є праця.

Лідія ХМІЛЯР