Дмитро Коваль: «Прагну підтримати першокурсників, аби вони могли краще зрозуміти всі реалії студентського життя»

Початок навчання у закладі вищої освіти – це новий життєвий етап, який одночасно і лякає, і надихає, студенти відчувають цілу гаму емоцій: від душевного підйому до страху. Проєкт «Ментори» Тернопільського національного медичного університету імені І. Горбачевського – двосторонній процес. Обов’язково знайдуться ті, для кого знання й досвід наставників будуть безцінними, поради – важливими, а завзяті та активні першокурсники задають напрямок розвитку співпраці, ментор може лише скорегувати його або показати, що існують інші дороги до бажаного результату, можливо легші, можливо – цікавіші. Потрібно вміти не лише брати, але й віддавати. Найкращою винагородою для наставника буде успіх підопічних.

Про позитивні результати роботи та досягнення студентів розкаже невтомний, ініціативний та наполегливий Дмитро Коваль, ментор, студент 3 курсу медичного факультету ТНМУ.

– Дмитре, що спонукало стати ментором?

– Напевне, те, що сам розумію, як студентові, який відчиняє двері університету, важко адаптуватися до нових умов. Однозначно важливо мати того друга в навчальному закладі, до якого можна звернутися з будь-яким запитанням чи проханням, чи, зрештою, й порадою. Мені завжди було дуже цікаво спостерігати за першокурсниками, адже ми не надто старші за них, але з кожним роком приходять цілковито інші студенти, цілеспрямованіші, наполегливіші та надзвичайно талановиті. Це захоплює. Радий бачити серед лав менторів тих молодих людей, які ще рік тому були моїми менторськими першокурсниками. І це дає ще більшу мотивацію з року в рік намагатися допомагати студентам. Прагну підтримати підопічних, щоб вони могли краще зрозуміти всі реалії студентського життя.

– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Спілкуюся з першокурсниками на різні теми. Найперше, докладаю зусиль, щоб відповідати на всі їхні запитання як щодо науки, так і як можна провести весело час, гуляючи вечірнім Тернополем. Стараюся допомагати студентам у навчанні, завжди мовлю підопічним групам про те, що не варто сидіти цілу ніч і вчити, скажімо, хребці з анатомії, а варто вибрати правильний підручник і добре розподілити час. Зазвичай ми, ментори, спрямовуємо й даємо необхідні поради щодо активної участі студентів у житті університету, в науковій студентській сфері, в можливості до саморозвитку, вдосконалення й засвоєння набутих знань. У нашому університеті для цього створені всі можливості: це і наукові проєкти нашого вишу, студентські конференції, міжнародні програми обміну, соціальні акції, творчі гуртки. Часто пропоную першокурсникам спробувати власні можливості в роботі театральної студії «Арт-драма», лише було б бажання, чи доєднатися до студентсько-викладацького хору ТНМУ та інше. Ми, студенти, щиро вдячні керівництву та викладачам університету – це справжні фанати своєї справи.

– З якими проблемами до вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Більшість першокурсників – це молоді люди після школи, вони цікавляться різними аспектами навчального процесу, адже не всі розуміють поняття «лекція» чи «відпрацювання нб» (пропусків). Найбільше вони розпитують про деталі самого навчання: з яких джерел вчити, як найкраще готуватися до занять, як правильно відповідати.

– Які очікування у вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Я є ментором другий рік поспіль. Очікувань не було ніяких, просто хотів спробувати та подав заявку, ні разу не пошкодував про власний вибір. Розумію, що це обов’язок студентів старших курсів намагатися допомогти, поділитися досвідом, можливо, десь заспокоїти. У щоденному навчанні, у стресових ситуаціях, у всіх розчаруваннях, а їх не уникнути, важливо одне – пам’ятати, чому ми всі тут, чому обрали наш університет, чому професія лікаря для нас важлива? Відповідь проста – ми прагнемо рятувати людей, приходити їм на допомогу. Нині я корисний та потрібний як ментор, завтра прагну стати добрим лікарем, професіоналом своєї справи.

– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

– Вважаю, що маємо творити добро. З одного боку, я насолоджуюся тим, що маю змогу допомогти комусь, адже це так важливо. З іншого –вдосконалююся у спілкуванні, адже можу бачити, як моє слово впливає на людей та, відповідно, маю вчитися бути виваженим, спокійним, а поради – чіткими, правильними, обґрунтованими.

– В якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– Зараз, на жаль, коли світ охопила пандемія, спілкуємося у соціальних мережах, кілька разів – у програмі Teams. Віримо, що це все швидко закінчиться й зможемо зустрітися, ближче познайомитися.

– Що порадите студентам, залученим до проєкту?

– Головна порада першокурсникам – це завжди залишати час на відпочинок, знаходити нових друзів, закохуватися й просто бути в захопленні від прекрасних студентських років, адже вони дуже насичені та надзвичайно короткі. Шлях до мрії – це великий об’єм праці, цінуйте престиж знань, запам’ятовуйте те, чим з вами діляться викладачі. І ще дуже важливо: будьте відкритими людьми, розвивайте емоційний інтелект, поважайте свій колектив!

– Ваше життєве кредо?

– Той результат, який досягли сьогодні, цілковито залежить від наших учорашніх дій, а наше майбутнє – від того, що робимо сьогодні.

Соломія ГНАТИШИН.

Світлина Дмитра КОВАЛЯ