Директор Тернопільської комунальної міської лікарні №2 Ростислав Левчук: «У медицині нині відбуваються системні зміни»

Успішні випускники, які досягли значних професійних висот, – фірмовий знак нашого університету. Свого часу у стінах ТНМУ ім. І.Я Горбачевського навчався, зокрема, заслужений лікар України, хірург вищої категорії, кандидат медичних наук, директор Тернопільської комунальної міської лікарні №2 Ростислав Левчук. В інтерв’ю «Медичній академії» Ростислав Дмитрович поділився спогадами про початок свого шляху в професію, розповів про якісні зміни, що відбулися в очолюваному ним лікувальному закладі за минулі роки, і про плани на майбутнє.

– Ваше життя нерозривно пов’язано з альма-матер. Спочатку ви тут навчалися та отримали міцні знання, нині – викладаєте. Коли ж вирішили стати лікарем?

– Ця професія вабила мене з шкільних років, хоча в родині медиків не було. Тато – інженер. Мама працювала на млині. Жили ми в селищі міського типу Ямпіль Білогірського району Хмельницької області. З медиками ж я мав нагоду познайомитися, коли захворів на жовтяницю й потрапив до районної лікарні в Білогір’ї. Запам’яталося уважне та чуйне ставлення до мене, малого, людей у білих халатах. Я бачив, як самовіддано вони працюють, як турбуються про хворих. Тож вирішив, що теж стану лікарем, коли виросту. Відтоді ця мрія мене не полишала. До ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського (на той час – інституту) вступав двічі, хоча в школі навчався добре. Не належав до «круглих» відмінників, але мав «відмінно» або «добре» з усіх основних дисциплін. Узагалі в мене ніколи не було проблем з навчанням. Проте з першої спроби стати студентом не пощастило й я пішов працювати на Ямпільський ремонтний завод, щоб заробити трудовий стаж. Тому перший запис у моїй трудовій книжці, датований 1979 роком: «слюсар з ремонту автомобілів».

– Доля наче випробовувала вас на міцність. Але від своєї мрії ви не відмовилися?

– Ні, звичайно, хоча батьки наполягали, щоб я вступав до якогось технічного вишу. Старший брат Юрій на той час вже закінчив Київський автодорожний інститут і успішно працював. А я на другий рік знову подав документи до Тернопільського медінституту. Готувався до іспитів дуже наполегливо. Приходив з роботи та сідав за підручники. Друга спроба виявилася вдалою – я став студентом. Уже на 2 курсі почав працювати медбратом у терапевтичному відділенні Тернопільської міської лікарні №1.

– Справа не з легких – поєднувати навчання з роботою.

– Я впорався. Моя мотивація мала дві складові. Хотілося побачити медицину, як кажуть, ізсередини та стати більш самостійним фінансово. Стипендії не вистачало, а брати гроші в батьків, які не мали великих статків, не дозволяло сумління. На базі міської лікарні №1 були розташовані дві кафедри хірургії, два хірургічні відділення, ургентна допомога надавалася цілодобово. Досвідчені хірурги виконували складні операції. Саме тоді й зародилася моя любов до цієї чудової спеціальності – «хірургія». Закінчуючи медінститут, вже знав, що буду хірургом. І все робив для цього. Наполегливо вчився та працював, запозичуючи досвід старших колег, обмеживши себе в забавах, зосередившись на професійному та особистому розвитку. Одного щасливого дня я зустрів свою майбутню дружину Світлану, на той час – студентку Тернопільського економічного університету. І закохався. Кілька років ми зустрічалися. Одружилися на 4 курсі. Інтернатуру за спеціальністю «хірургія» проходив в тій самій міській лікарні №1, де раніше працював медбратом. Тепер – це Тернопільська комунальна лікарня швидкої допомоги. Після закінчення інтернатури повернувся сюди хірургом поліклінічного підрозділу.

– І з притаманною вам відповідальністю взялися до роботи.

– Лікарський фах вимагає безперервного вдосконалення, тож я працював багато, брав додаткові чергування. Поступово здобув авторитет, повагу, пацієнти мовили про мене з вдячністю. З поліклініки мене перевели на роботу у стаціонарне відділення, де я пропрацював п’ять років. У 33 роки, маючи 10 років хірургічного стажу, очолив відділення хірургії №1 Тернопільської комунальної лікарні швидкої допомоги. На базі лікарні містилася кафедра загальної хірургії, якою керував професор В.О. Шідловський. Колектив кафедри об’єднав досвідчених, кваліфікованих та авторитетних фахівців, і наша співпраця сприяла моєму професійному зростанню.

– Скільки років очолювали хірургічне відділення?

– Десять років. Пам’ятних випадків, що залишилися у спогадах, багато. Почасти привозили пацієнтів травмованих, поранених, які потребували ургентної допомоги, і треба було миттєво приймати рішення та діяти, щоб врятувати людське життя. Якось у приймальне відділення «швидка» доправила чоловіка з ножовим пораненням серця. Зараз кожна лікарня володіє методикою операцій на серці, а тоді, у 1980-ті роки, торакальна хірургія була лише в обласній лікарні. Але хворий помирав. Чекати торакального хірурга означало втрачати дорогоцінний час. Тож пораненого оперував я, молодий ургентний хірург. Це була моя перша операція на серці. Вона пройшла успішно, пацієнта врятували.

– З обранням вас депутатом Тернопільської міської ради обов’язків додалося, чи не так?

– До Тернопільської міської ради я балотувався 2005 року. Виборці за мене проголосували, відтак вважав своїм обов’язком більше часу віддавати громадській роботі, щоб виправдати їхню довіру. Тоді ж зацікавився сферою управління та адміністрування, менеджментом. І коли згодом мене запросили на керівну посаду в ЗАТ «Трускавецькурорт» – погодився. Протягом 2007-2009 років працював спочатку заступником головного лікаря, потім – головним лікарем курортної поліклініки №2 у Трускавці. Водночас здобув вищу економічну освіту в ТНЕУ (тепер – Західноукраїнський національний університет), де навчався за спеціальністю «організація та управління охороною здоров’я». Моя друга спеціальність – «менеджер медицини». Депутатської діяльності не полишав – брав участь у роботі сесії Тернопільської міської ради. Після зміни керівництва міської ради мене запросили на посаду головного лікаря поліклініки комбайнового заводу в Тернополі. 2011 року запропонували очолити відділ охорони здоров’я та медичного забезпечення Тернопільської міської ради. Набутий досвід адміністративної роботи згодився на новій відповідальній посаді. Начальником відділу охорони здоров’я та медичного забезпечення міськради працював майже дев’ять років і за цей час остаточно сформувався як медичний менеджер, організатор охорони здоров’я.

– Як нині оцінюєте той період?

– Медицина стрімко змінювалася й треба було адаптувати мережу міських закладів охорони здоров’я до нових викликів, що постали. Багато з передбаченого реформою було цілком новим для нас, але, визначившись з пріоритетами, ми вчилися, запозичували успішний досвід і запроваджували найкращі напрацювання. Найважливішим, на мій погляд, було створення в Тернополі мережі надання первинної медичної допомоги. Досі такої структури не було, тож на старті виникли певні труднощі, але ми з ними впоралися. Провели реорганізацію та оптимізацію тих медичних установ, які були неефективні, налагодили роботу нової мережі закладів охорони здоров’я. Їх фінансування та матеріальне забезпечення зросло. Систематизували роботу лікарень. Черговим кроком до створення сучасної європейської системи надання послуг у закладах охорони здоров’я стало рішення Тернопільської міської ради «Про затвердження комплексної міської програми «Здоров’я тернополян». Нині це програма «Здоров’я громади».

– 2019 року ви перемогли в конкурсі на зайняття вакантної посади директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня №2». І очолили її. Мабуть, ви з тих, хто вважає, що не можна засиджуватися на одному місці.

– Зміни – це завжди нові можливості. А в медицині нині відбуваються системні зміни. Створено Національну службу здоров’я, яка укладає договори із закладами охорони здоров’я та закуповує в них послуги з медичного обслуговування населення. Співпраця закладів охорони здоров’я з НСЗУ – це новий формат управління та планування, продиктований реформою децентралізації. КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» уклала з НСЗУ договори за 20 пакетами медичних послуг. Серед них є пріоритетні: надання допомоги при інфарктах, інсультах, пологова допомога, реабілітація новонароджених, неонатальна допомога, реабілітація після інсульту та інфаркту. Нині комунальна міська лікарня №2 – одна з найкращих, найбільших, найпотужніших лікарень нашого краю, а не лише Тернополя, яка конкурує з найбільшими лікарнями регіону та є успішним закладом як у медичному, так і в фінансовому сенсі. Колектив лікарні налічує більше тисячі працівників. Затримок з виплатою заробітної платні немає. Налагоджена ефективна комунікація з власником – Тернопільською міською радою. Депутати розуміють проблеми, з якими стикається заклад охорони здоров’я та оперативно реагують на них, підтримуючи міську лікарню. До слова, її ввели в експлуатацію далекого 1975 року.

– За останній час в очолюваному вами закладі відбулися разючі зміни. Розповісти про всі – газетної площі забракне. Тому коротко про найголовніше.

– Тернопільська комунальна міська лікарня №2 ввійшла до переліку 122-ох приймальних відділень в Україні, що беруть участь у програмі «Велике будівництво». За кошти, отримані від держави, і за співфінансування міської ради реконструюємо приймальне відділення за всіма стандартами та протоколами надання допомоги на європейському рівні. Розроблені проєкти на продовження робіт з модернізації, реконструкції та реновації інших відділень й лікарні загалом.

– Як пандемія коронавірусу позначилася на роботі закладу?

– Минулого вересня Тернопільську комунальну міську лікарню №2 внесли до переліку закладів, які надають медичну допомогу ковідним хворим. Це був новий надскладний виклик, адже інфекційного відділення раніше не було, як і відповідного обладнання та підготовлених фахівців. Довелося швидко перелаштовуватися, перегруповуватися. За рік, що минув, підготувалися за всіма параметрами, включаючи кисневе забезпечення, підготовку спеціалістів, наявність апаратури та ресурсів для лікування пацієнтів з COVID-19. Нині є 120 ліжок для ковідних хворих, що розташовані в окремому корпусі.

– Свій старт ви розпочали в стінах альма-матер і нині ваше життя теж тісно пов’язано з рідним університетом. Вчорашній випускник став кандидатом медичних наук, вам присвоєно вчене звання доцента…

– Завжди приємно згадувати роки навчання, талановитих і вимогливих викладачів, які були прикладом для нас, студентів. Нині вже я ділюся з майбутніми лікарями своїми знаннями та досвідом. Радію, що чимало молодих колег-інтернів, яким я свого часу допомагав вдосконалити хірургічні навички, стали завідувачами від- ділень, керівниками структурних підрозділів. Три роки тому я захистив кандидатську дисертацію зі спеціальності «патологічна фізіологія» на тему «Патогенетичні особливості розвитку ентеральної дисфункції в умовах черепно-мозкової, скелетної травм та їх поєднання». Моїм науковим керівником був завідувач кафедри медицини катастроф з курсом військової підготовки, професор Арсен Арсенович Гудима. З вересня 2017 року працюю доцентом кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою. Щиро вдячний ректорові ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, професору Михайлові Михайловичу Корді, завідувачці кафедри, професорці Ганні Степанівні Сатурській за сприяння й підтримку в роботі. Користуючись нагодою, хочу подякувати за продуктивну співпрацю керівникам кафедр, які розташовані в міській лікарні №2, всім колегам-медикам за нашу спільну працю. Ми робимо одну справу – рятуємо життя та здоров’я пацієнтів.

– Що хотіли б сказати на завершення розмови?

– Тернопільська комунальна міська лікарня №2 – потужний медичний заклад, що надає широкий спектр медичних послуг. Тут працює чудовий колектив. Очоливши його, вважаю своїм завданням зберегти все найкраще та примножити напрацьовані надбання. В планах – вивести КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» на якісно новий рівень, щоб успішно конкурувати на ринку медичних послуг з іншими лікувальними закладами не лише в Тернополі, а й у регіоні.

Лідія ХМІЛЯР