Володимир Герасій: «Щоб підприємницька діяльність була успішною, сімейний лікар має добре орієнтуватися в інших галузях медицини»

Арсенал надання медпослуг останніми роками розширює свої можливості. Тому не дивно, що медики з досвідом та підприємницькою жилкою залишають комунальні заклади охорони здоров’я й відправляються у «відкрите плавання». Нині чимало лікарів сімейної медицини працюють у статусі «фізичної особи-підприємця». Про свій шлях у приватну медицину нашому часопису розповів сімейний лікар-ФОП з Підволочиська Володимир Герасій.

2015 року Володимир Герасій разом дружиною Жанною Валентинівною вирішив зайнятися приватною медичною практикою. Ліцензію отримали без особливих труднощів і перешкод. Головне було – винайти й підготувати приміщення. Одначе тут вони обрали найпростіший шлях – виділили кімнати для прийому пацієнтів у власному будинку, щоправда, довелося звертатися до обласної архітектури, аби перепланувати й переобладнати житлове приміщення для амбулаторії сімейної практики, щоб відповідало всім санітарним нормам згідно з вимогами до ліцензування. Нині вони підписали декларації з понад 900 пацієнтами, уклали договір з НСЗУ, яка перераховує відповідні кошти, і їх цілком достатньо для зарплатні та оплати комунальних послуг. Окрім того, подружжя надає мешканцям району платні послуги. Якщо кількість декларацій буде меншою – працювати у статусі ФОП не вигідно, каже лікар, а якщо набрати до тисячі пацієнтів, то коштів вистачить ще й на оплату праці медичній сестрі та навіть на лабораторні обстеження.

«Певну суму коштів виділяємо на лабораторну діагностику, – зазначає Володимир Герасій. – Купувати гематологічні аналізатори чи інше лабораторне обладнання нам невигідно, бо їх обслуговування доволі дороговартісне, тому уклали угоди з районною лікарнею та приватними лабораторними центрами й наші пацієнти можуть отримати там мінімальний пакет лабораторних досліджень (загальний аналіз крові, сечі та холестерин), які оплачуємо. Рівень глюкози в крові можемо визначити самостійно. Порахували, що замовляти лабораторні послуги нам обійдеться дешевше, тому вишукуємо взаємовигідні варіанти, коли і пацієнт не обділений, і в нас залишаються кошти на розвиток. Безперечно, якщо сімейний лікар підписав декларації із сільськими мешканцями, йому потрібний автомобіль, ми ж користуємося власним і виїздимо на виклики в разі потреби. Якщо ж лікар обслуговуватиме 1800 пацієнтів, то, вважаю, що з часом, він зможе купити собі санітарний транспорт.

З іншого боку, розумію, чому сімейні лікарі побоюються працювати як ФОП. Аби підприємницька діяльність була успішною, такий лікар має бути не лише впевненим у знаннях за своєю спеціальністю, а й добре орієнтуватися в інших галузях медицини, а це не завжди можливо, особливо якщо він роками працював на дільниці у сільській місцевості».

Дружина пана Володимира за фахом – лікарка-педіатриня, багато років працювала лікаркою-інфекціоністкою, має ще й практику адміністративної роботи на посаді начальниці районного відділу охорони здоров’я. Чоловік же впродовж восьми років трудився у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії анестезіологом, потім ще 15 років – судовим лікарем в одній з німецьких компаній, тож коли вирішив повернутися «на рідний берег», передусім пройшов курси перекваліфікації за напрямком «Сімейна медицина». Зрозуміло, що подружжю було легше осилити шлях приватної практики. Щодо податків, то, як розповіли підприємці, відповідно до чинного законодавства ФОП відраховує п’ять відсотків від суми, яка надходить від НСЗУ. Вони також сплачують єдиний соціальний внесок, податок на нерухомість. Звичайно, було б добре, аби держава надала податкові пільги лікарям-ФОП бодай на рік. До слова, в деяких країнах Європи їх надають і на три, і на п’ять років. Це стимулюватиме молоді кадри. Бо який стартовий капітал у випускника вишу чи лікаря з невеликим стажем? Або ж держава має зменшити відсоткові ставки до 3%, а не 33 %, як в Україні.

Було б добре, підкреслює пан Володимир, аби більше колег переходили у статус ФОП, тоді й ми б дозволили собі спокійно піти у відпустку. За кордоном існує практика, коли приватно практикувальні лікарі заміняють один одного в разі потреби, в Україні з цим справжня проблема.

– У комунальних закладах фахівці між собою укладають такі угоди, та невідомо, чи візьме хтось з них відповідальність за співпрацю з ФОП, доки профільне Міністерство не врегулювало це питання, – мовить Володимир Герасій. – Існують і неврегульовані питання в цій роботі, скажімо, щодо неможливості співпраці з лікарськими консультативними комісіями, які створені в комунальних закладах. Нині їх «закритість» чи «відкритість» для ФОП залежить від головних лікарів районних лікарень, більшість з яких живуть вчорашнім днем і блокують таку співпрацю. Ніхто не хоче з нами укладати договір на обслуговування пацієнтів через ЛКК. Голови громад, керівники районів підтримують комунальні підприємства, тобто свої заклади, а до нас інтересу не виявляють. Тому працюємо в рідному селищі як окрема держава. Хоча, здавалося б, чому так, адже ми також обслуговуємо членів громади, відповідальність за життя й здоров’я яких несе місцева влада. І до речі, платимо податки в бюджет громади.

Потрібно, аби ставлення до всіх медичних закладів було однакове. Якщо в чинному законодавстві та в наказах профільного Міністерства нас прирівняно в правах, ми виконуємо ті ж завдання що й комунальні заклади, чому на місцях вважають інакше? Я мав нагоду спостерігати за роботою колег у країнах Балтії, Європи й переконався, що ФОП має право на життя, а в Україні за ними майбутнє сімейної медицини. Такий лікар відповідальніше ставиться до роботи, бо він матеріально мотивований, незалежний, а відтак і більше зацікавлений укласти декларацію з пацієнтом, за яким прийдуть гроші.

Лариса ЛУКАЩУК