Богдан Маслій: «Вірю у свій потенціал, ніколи не зупиняюся на досягнутому та завжди прагну вдосконалюватися»

Сподіваємося, що, попри нещадні атаки рашистами столиці, в Києві все-таки відбудеться цьогорічна церемонія нагородження найкращих медиків України орденом святого Пантелеймона. Переможцем регіонального відбору та кандидатом на отримання відзнаки в номінації «Цивільний лікар» став завідувач відділення інтервенційної радіології Тернопільської обласної лікарні Богдан Маслій.

– Пане Богдане, ви стали переможцем регіонального відбору медичного Оскара. Як вважаєте, дійдете до фіналу?

– Численна кількість талановитих учасників цього відомого в Україні конкурсу робить його справжнім викликом. Проте, я вірю у свій потенціал, ніколи не зупиняюся на досягнутому та завжди прагну вдосконалюватися. Впевнений, що можу принести ще чимало корисного медицині та пацієнтам і надалі. Якщо ж журі вирішить, що саме я серед сильних конкурентів гідний цієї високої нагороди, то буду лише радий, це стане великою втіхою й для моєї родини.

– Напевне, у вашому житті були й інші відзнаки?

– Знаєте, я не ставлю собі за самоціль зібрати якомога більше нагород, але маю кілька грамот регіонального та всеукраїнського рівня як за успіхи в медичній галузі, так і за волонтерську діяльність ще в період першої фази російської агресії. Щоправда, найбільша нагорода для мене – зустріти на вулиці пацієнта, який каже, що завдяки зусиллям фахівців нашого відділення врятоване його життя та здоров’я. Запам’ятався випадок, коли кур’єр служби доправлення мені дуже дякував за знання, що рятують життя військових. Він виявився колишнім слухачем курсів з медичної допомоги на полі бою, які я проводив разом з волонтерами громадської організації «Білі берети. Рівне» на рівненському полігоні.

Богдан МАСЛІЙ, завідувач відділення інтервенційної радіології Тернопільської обласної лікарні, переможець регіонального відбору та кандидат на отримання ордена Св. Пантелеймона в номінації «Цивільний лікар»

– Незважаючи на те, що ви цивільний лікар, життя військових теж довелося рятувати?

– Саме так. На початку повномасштабного наступу рашистів цивільні лікарні набули статусу шпиталю й займалися лікуванням поранених. Тоді на війні було багато людей, які не мали належного досвіду, тому поранених було багато. Зараз у нашій лікарні практично немає військових. Поранених теж значно менше, гадаю, тому, що успіхи української армії на фронті зумовлені кращою, ніж у ворога, підготовкою та збільшенням кількості й якості броньованої техніки, зокрема, й засобів індивідуального захисту. Інколи звертаються за допомогою ті, хто приїхав у відпустку та демобілізовані.

У перші дні повномасштабного вторгнення лікарям хірургічного профілю не вистачало апаратів вакуумної терапії ран щодо незвичної для мирного часу кількості поранених – як цивільних, так і військових. Мені вдалося знайти статтю американських військових медиків, які з досвіду обмежених ресурсів на війні в Іраку та Афганістані розробили модель апарату вакуумної терапії ран на основі модифікованого акваріумного компресора, манометра та регулятора потоку. Користуючись цими знаннями, я зробив кілька екземплярів. Але через два тижні ці апарати стали непотрібними, тому що нас забезпечили фірмовими виробами в достатній кількості. Надалі ми проводили пораненим лише вилучення мінно-вибухових уламків у складних анатомічних зонах під контролем рентгеноскопії.

Пригадую також унікальний випадок симетричного ураження обох підключичних артерій уламками міни. Пацієнту двічі пощастило: уламки були дрібні, не виникло зовнішньої кровотечі, кровотік в обох артеріях не припинився. Ми мали час на те, щоб отримати покриті стент-графти й через триміліметрові проколи без розрізів, зсередини «залатали» обидві судини.

– Пане Богдане, розкажіть, будь ласка, про відділення, яке очолюєте, та чим вам і вашим колегам доводиться займатися?

– Відділення інтервенційної радіології відкрили на початку 2018 року, тобто ми активно функціонуємо вже п’ятий рік. Саме тоді почали виконувати оперативні втручання за допомогою ангіографічного комплексу. Зараз маємо вже два ангіографи. Це – сучасне обладнання, одне з найкращих в Україні, бо дозволяє візуалізувати судини будь-якого басейну. Основним напрямком нашої роботи, звичайно, є інтервенційна кардіологія. Так, ми за допомогою ангіографа досліджуємо судини серця, діагностуємо місця їх звуження або оклюзії внаслідок інфарктів. Одразу ж можемо ці проблеми усунути завдяки використанню ангіопластики та стентування, які, власне, й впроваджуємо у відділенні інтервенційної радіології. Крім операцій на судинах серця, виконуємо ще й імплантації одно-, двокамерних кардіостимуляторів. Проводимо малоінвазивні втручання на судинах нижніх кінцівок. В обласній лікарні також впровадили малоінвазивну технологію лікування вен лазером. Але й це ще не все. Ангіографи, які є в нашому розпорядженні, дозволяють нам проводити безліч інших втручань. За їх допомогою можемо зупиняти кровотечі, лікувати інсульти, виконувати хіміотерапевтичні введення в різні ділянки чи органи тощо.

– Які нові технології освоїли останнім часом?

– Найчастіше працюємо над подоланням наслідків інфарктів. Нині світовим стандартом у лікуванні пацієнтів з гострими інфарктами є «відкриття» судин методом інтервенційної кардіології: ангіопластика та стентування судин серця. Пацієнти з гострими інфарктами, які були доправлені до лікарні в перші дві години після того, як, власне, стався інфаркт, мають шанс на нормальне життя з цілковито відновленим серцем: без жодних рубців на кардіограмі та без порушення скоротливої функції серця. Але біда наших людей у тому, що в переважній більшості вони вичікують, мовляв, переболить, минеться… Цього робити не можна, адже в серцевому м’язі відбуваються незворотні процеси, з наслідками яких людині доводиться жити до кінця своїх днів. Якщо організм сигналізує болем, отже, є проблема й потрібно звернутися до фахівця.

– Ваш особистий досвід у цій царині медицини також солідний?

– Загалом уже 20 років займаюся проблемами судин. 2018 року мене запросив головний лікар обласної лікарні, щоб розпочати в Тернополі роботу відділення інтервенційної радіології. До цього, з 2002 року, працював у Рівненській обласній лікарні серцево-судинним хірургом такого ж відділення. Крім того, трудився в Українському інституті пластичної хірургії в Одесі, де освоював малоінвазивні методики, в тому числі й лазерні при патології вен. Маю досвід судинного хірурга, а також як інтервенційного хірурга, флеболога, навички пластичної хірургії, освоїв нові інтервенційні методики й не лише на серці. Нещодавно разом з колегами успішно освоїли методики трикамерної кардіостимуляції, яка може врятувати пацієнтів від пересадки серця. З часу війни освоїли технологію TAVI і вже трьом пацієнтам імплантували серцеві аортальні клапани через шестиміліметровий розріз в артерії стегна, також активно розвиваємо інтервенційні технології в нейросудинній хірургії – трансрадіальний доступ та емболізацію аневризм артерій головного мозку.

– За малоінвазивними технологіями майбутнє.

– Звісно, бо вони відкривають нові можливості для лікування хворих, зменшуючи необхідність у складних і великомасштабних хірургічних втручаннях з великими розрізами. Одна з головних переваг малоінвазивних технологій – в їх меншому впливі на організм пацієнта. Тут використовують мініатюрні інструменти та навігаційні системи для досягнення мети лікування. Це дозволяє зменшити травматичність операцій, скоротити тривалість шпиталізації та сприяти швидшому відновленню пацієнта після втручання. Додатково, малоінвазивні технології часто забезпечують більш точне та прецизійне виконання процедур. Завдяки використанню мініатюрних інструментів, зображень з високою роздільною здатністю і комп’ютерних систем навігації, лікарі можуть отримати більш детальну інформацію про стан пацієнта та керувати процесом втручання з високою точністю. Це сприяє ефективнішому лікуванню та зменшенню ризиків ускладнень.

Крім того, малоінвазивні технології зазвичай дозволяють пацієнтам швидше відновитися після втручання. Замість тривалого періоду реабілітації, який часто супроводжує великі хірургічні втручання, мініінвазивні технології дозволяють пацієнтам повернутися до нормального життя швидше та з меншим дискомфортом. Враховуючи ці переваги, вважаю малоінвазивні технології майбутнім у сфері радіології та кардіології. Вони відкривають нові можливості для лікування, покращують результати для пацієнтів і сприяють швидкому відновленню після операції. Це ще один крок у напрямку більш ефективного, безпечного й ощадного підходу до медичного втручання.

– У вас дуже щільний робочий графік, навіть для інтерв’ю ледь вивільнили хвилину. Що рятує від такого пришвидшеного ритму життя?

– У мене просто шалений ритм, але важливо знайти баланс та власні способи релаксації й відновлення енергії. До початку роботи на керівній посаді я мав більше вільного часу й дозволяв собі тривалі рибальські вихідні. 2-3 доби в наметі на природі дуже гарно відновлюють сили. Зараз маю менше вільного часу, тому зайнявся акваріумістикою, але не звичайною, а морською. Це дуже складне й вимогливе захоплення, але при науковому підході та тривалій теоретичній підготовці дає чудові результати. Спочатку спробував власні сили на простій системі з простими гідробіонтами, тоді поступово переходив до вищого рівня складності. Споглядання на частинку океану вдома дозволяє розслабитися та відновитися після важкого робочого дня.

– Ви досягли чималого професійного успіху. Є людина, яка дала поштовх, вселила надію, й, зрештою, повірила у вас?

– Звичайно! У моєму професійному зростанні значну роль відіграють батьки, а також дружина та син. Вони завжди були поруч зі мною, підтримували й вірили в мене на кожному кроці моєї кар’єри. Батьки зробили неймовірний внесок у моє виховання, навчання та розвиток. Вони посіяли в мені насіння цінностей – наполегливості та працьовитості, що стало фундаментом моїх досягнень.

Дружина є моїм мотиватором на шляху до успіху. Вона завжди підтримує мої професійні амбіції, надає підтримку під час важких моментів і вірить у мої здібності, коли мені самому буває складно. Її любов і підтримка допомагали мені пройти складні випробування та стрімко фахово зростати.

Син – моє найбільш надихальне джерело. Дивлячись на нього, розумію, кому я щодня маю віддавати все найкраще. Маю стати для сина гідним взірцем, вселити віру, що він може досягти всього, чого забажає у своєму житті, прикладаючи сконцентровані зусилля в потрібному руслі.

Завдяки підтримці батьків, коханої дружини та натхненню, яким є мій син, вдалося досягти чималого професійного успіху. Вони є міцними союзниками, які вірять в мене й допомагають здійснювати мрії.

– Яким правилом керуєтеся в житті?

– Сповідую принцип, що в житті немає нічого неможливого. Моє переконання надихає розглядати труднощі як можливість шукати непрості шляхи до досягнення мети, навіть якщо вони спочатку здаються складними або недосяжними. Віра в те, що все можливо, допомагає мені розвиватися, знаходити нові рішення, розширювати обрії та реалізовувати власний потенціал.

Це правило надає мені впевненості, сили та наснаги, коли зустрічаю перешкоди або потребую робити сміливі кроки. Воно спонукає мене думати творчо, шукати альтернативні рішення й не піддаватися відчаю або негативному. Нагадує мені й про важливість відкритості до нових можливостей та постійного розвитку. Воно підштовхує мене виходити за межі своєї зони комфорту, впроваджувати нові ідеї та здійснювати мрії, незалежно від того, наскільки вони можуть здатися важкими чи недосяжними на перший погляд. Так уявлення про те, що немає нічого неможливого, стало для мене важливим життєвим кредо. Віра ж у власні сили дає мотивацію, впевненість і наполегливість для подолання викликів і досягнення успіху в усіх сферах життя.

Лариса ЛУКАЩУК

Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА