У ТНМУ викладачі та студенти мали зустріч з Отцем і Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом (Шевчуком)
Сонячний, злегка морозний день 3 лютого видався для нашої університетської спільноти насправді світлим: у Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського завітав Отець і Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (Шевчук). Пронизливі звуки сирени, що звучали тієї п’ятниці двічі, вкотре засвідчуючи диявольські наміри російських душогубців, дещо зіпсували плани цієї зустрічі, проте не зуміли охолодити серця велелюдного товариства, яке зібралося насолодитися духовним словом Патріарха.
Перебування Блаженнішого Святослава в ТНМУ розпочалося зі спілкування з ректоратом, відтак, ректор ТНМУ, професор Михайло Корда ознайомив його зі структурою та навчальним процесом вишу, зокрема, представив сучасний симуляційний центр.
Згодом в актовій залі відбулася зустріч Глави УГКЦ з викладачами та студентами. Розпочали її молитвою «Отче наш» у виконанні хору нашого університету. У своєму вітальному слові ректор Михайло Корда згадав, що понад п’ять років тому ТНМУ вже приймав у своїх стінах високого гостя.
«За цей час змінилося покоління студентів і зараз перед вами нова генерація молодих людей. Дуже відрадно, що ви охоче зустрічаєтеся зі студентами-медиками, з їхніми викладачами, з лікарями, – звернувся Михайло Михайлович до Блаженнішого Святослава. – Ми добре знаємо, що дуже важко бути здоровим, маючи душевний неспокій. Лікувати ж душу – в багатьох випадках прерогатива священника. Очевидно, саме тому таким важливим і вагомим є спілкування священників з лікарями. Наші професії, як жодні інші, взаємопов’язані та взаємодоповнюють одна одну».
УГКЦ нині, як також зауважив ректор ТНМУ, користується величезним авторитетом, здобутим завдяки жертовній діяльності таких моральних авторитетів і праведників, якими були Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий, Мирослав Любачівський, Володимир Стернюк, Любомир Гузар, а тепер і Святослав Шевчук.
«Ви нині є одним з лідерів нашої країни, одним з провідників української нації, а УГКЦ – одна з підвалин української незалежності, – наголосив ректор ТНМУ, професор Михайло Корда. – Щиро дякуємо вам і всій Українській греко-католицькій церкві за все те, що робите для утвердження української державності, за вашу постійну гуманітарну місію, за благодійну допомогу, за отців-капеланів в українському війську, за допомогу церкви пораненим військовим у шпиталях України та за вашу особисту участь щодо звільнення українських військовополонених. Особливо вдячні й за те, що приїхали у цей важкий час підтримати нас своїм душпастирським словом».
Завершуючи вітальне слово, ректор ТНМУ Михайло Корда вручив Блаженнішому Святославові (Шевчуку) диплом про присвоєння звання почесного професора Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського, яке йому напередодні надала вчена рада нашого університету.
Розпочинаючи свій виступ, Блаженніший Святослав зізнався, що глибоко вражений такою відзнакою та присвячує її своїй Церкві-мучениці, яку має честь представляти й очолювати. Він зауважив, що УГКЦ завжди була церквою державотворчою, але ніколи не ставала державною, тобто інструментом у руках якоїсь держави, а тим більше – чужої.
Основним контекстом зустрічі, зрозуміло, була війна. Очільник УГКЦ пригадав, що понад п’ять років тому, коли приїжджав до ТНМУ, й уявити собі не міг, що доведеться зустрітися вже під час повномасштабного вторгнення росії в Україну. Блаженніший Святослав розповів про те, як сам пережив ранок 24 лютого 2022 року: «Цього дня все для нас стало інакшим. Я пригадую, тоді, 24 лютого, перед моїми очима відкрилася жахлива картина: стоячи на сходах нашого Патріаршого собору та дивлячись на правий берег Дніпра, я бачив, як на золотоверхий Київ падають бомби, як над ним кружляють російські гелікоптери. У мене були такі відчуття, що я бачу подібну картину, як пророк Єремія, який бачив зруйнування Єрусалиму. Я питав: «Боже, чому то стається?». А ще більше турбувало питання: «Що я маю робити? Яка моя роль у цих надзвичайних обставинах?». Гадаю, це питання ставив собі кожен з вас. Ми перебували фактично в епіцентрі першого російського удару. Наша Київська архиєпархія, що об’єднує п’ять центральних областей України, тоді відразу опинилася в центрі окупації. Як діяти? Що робити? Багато хто питав себе: як бути українцем у російській окупації, як бути християнином у часі війни? А ми, єпископи та священники, питали себе: як бути священником у часі війни? Повірте, такого у семінарії нас ніхто ніколи не вчив, – ділився сокровенним Блаженніший Святослав. – Рефлекторно ми відчули, що потрібно, – і церква перетворилася на місце, де рятується людське життя. У криптах Патріаршого собору мешкало щодня 500-700 людей, які боялися повертатися до власних домівок. Вони принесли до нас ще й своїх домашніх улюбленців: котиків, песиків, папуг, хом’ячків, навіть рибки у нас були. Наш храм перетворився на Ноїв ковчег серед смертоносного розбурханого життєвого моря.
Блаженніший Святослав розповів присутнім про те, як Церква відразу з перших днів війни перетворилася на цілу мережу порятунку людського життя в різний спосіб: це й гуманітарні хаби, і евакуаційні коридори, і військове капеланство, і підтримка вірних через щоденні відеозвернення, які він продовжує записувати нині. Глава УГКЦ наголосив, що зараз одним з вимірів душпастирства, яке Церква починає впорядковувати та розвивати, є душпастирство зцілення ран війни. «Науковці стверджують, що 80 відсотків українців потребуватимуть того чи іншого виду допомоги для зцілення наслідків цієї війни, – каже він. – Навіть ті, хто перебуває далеко від лінії фронту. Всі ми носимо ті чи інші травми у своїй душі, на своєму тілі та у своїй психіці. Тож це буде спільне завдання для нас – лікарського й церковного середовищ: зціляти рани доведеться не один десяток років».
У тому, що Україна переможе, Блаженніший Святослав не має жодного сумніву. Каже, що колись у це вірив, а тепер – точно знає.
«У перші дні війни я бачив, як наші хлопці з неймовірною внутрішньою силою захищали, зокрема, й наш Патріарший собор, а в очах російських десантників, яких вони брали в полон біля собору, був панічний страх. Ті хлопці мені казали: «Україна переможе! Бо ми бачили страх в очах тих, хто себе вважав непереможним». Тож вже сьогодні ми починаємо думати, якою буде Україна після війни, як нам її будувати, як відновлювати, як разом зціляти рани. Травма – таке багатозначне слово, що для медиків має особливе значення. Я бачив, як ви, студенти, сьогодні готуєтеся. Готуєтеся до того, щоб допомогти нашому народові пережити цей біль».
Блаженніший Святослав розповів про намір УГКЦ долучитися до ідеї Міністерства охорони здоров’я України створити в кожному обласному місті України центри резільєнтності (від англ. resilience – стійкість). Це будуть місцеві реабілітаційні хаби, що допомагатимуть долати рани війни. Церква прагне мати там простір, щоб служити для духовної віднови.
Своє слово Глава УГКЦ завершив подякою ректоратові, студентам і гостям університету та закликом поєднати власні зусилля й працю для Перемоги України: «Дякую за те, що сьогодні ми разом з вами можемо, кожен на своєму місці відповідно до своїх компетенцій та завдань, боронити Україну, рятувати життя нашого народу, бути його голосом серед могутніх світу цього та щодня працювати на Перемогу. Вірю, що ми ще багато добрих діл зробимо для того, щоб полікувати рани цієї страшної війни у майбутньому. Разом до Перемоги!».
Відтак зустріч перейшла у формат «запитання-відповідь». Студенти та викладачі ТНМУ заздалегідь підготувати Блаженнішому Святославові запитання, що стосувалися, зокрема, календарної реформи, його бачення майбутнього церкви, особливості духовного супроводу наших воїнів та інші.
«Війна – це абсолютно неприродний стан для людини. Так само, як неприродний стан – жити в ненависті. Ця емоція випалює людину, – мовив Блаженніший Святослав, відповідаючи на одне з них. – Людина сотворена, аби любити та бути любленою, щоб жити й давати життя. Коли ми перебуваємо в умовах війни – ми перебуваємо в найбільш абсурдному неприродному стані. На жаль, під час війни для того, аби рятувати одне життя, ми змушені забирати інше. Не тому, що ми хочемо когось вбивати, а тому що змушені лише в такий спосіб захищати свій народ і свою Батьківщину. Чи скасовує війна Божу заповідь «Не убий»? Ні. Кожен з наших воїнів глибоко в своїй душі відчуває якусь провину за те й потребує молитви та духовного зцілення. На жаль, війна – це обставини, де ми дивимося в очі смерті кожного дня. З моральної точки зору це називають пропорційним уживанням зброї: якщо немає іншого засобу зупинити нападника, як лише при помочі удару у відповідь, то тоді ми не маємо іншого вибору. Коли ми перебували у Ватикані в контексті візиту Всеукраїнської ради церков, мали пресконференцію у ватиканському радіо для багатьох журналістів. Щиро вам скажу, багато з європейських пацифістів не розуміють, чому Україні треба давати зброю, а ще більше не можуть збагнути, як то так – приїхали представники церков і вони підтримують це. Запитали мене про це. І я їм відповів: «Панове, якщо ви знаєте інший спосіб, як можна, крім зброї, зупинити російські танки, ми вам будемо дуже вдячні». З християнського боку, так – це дуже потужний виклик. Але, на жаль, такі драматичні події не завжди підлягають правилам книжного богослов’я. Я сам багато років викладав моральне богослов’я. Та коли став перед могилою наших людей, замордованих у Бучі, все те, що я до того часу знав, воднораз був змушений передумати. Не заперечити й відкинути, але глибше зрозуміти. І не бути лише тим, що повторює щось, але тим, хто вміє це розвивати й у контексті того жити далі».
Прикро, та відповісти на всі запитання Глава УГКЦ не зміг, оскільки через повітряну тривогу в прискореному режимі довелося завершити зустріч. На згадку про візит до нашого університету Блаженнішому Святославові (Шевчуку) вручили кілька подарунків. Від студентства – тактичну аптечку. Голова студентського парламенту ТНМУ Олександр Мехедок подякував очільнику УГКЦ за приїзд і цікаве спілкування.
«Ми, як юні серця, чуємо вас, довіряємо вам і надихаємося вами, – мовив він. – Ваші глибокі слова, ваша активна позиція допомагає шукати нам мотивацію, щоб працювати на благо нашої країни. Щиро дякуємо за вашу любов до молоді».
Ще один подарунок – картину із зображенням Блаженнішого Святослава на тлі Почаївської лаври – вручив ректор ТНМУ Михайло Корда.
«Постать Патріарха УГКЦ на фоні Почаївської лаври символізує той факт, що настане час – і Святу Літургію в Почаєві будуть служити українською мовою, а греко-католицька церква матиме право на Богослужіння в цій величній християнській святині», – прокоментував Михайло Михайлович подарунок.
На завершення спілкування Патріарх Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав Шевчук благословив усіх присутніх, а у виконанні хору ТНМУ пролунав духовний гімн України «Боже великий, єдиний».
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлини Миколи ВАСИЛЕЧКА