Анна Шліфірчик: «Дуже багато уваги в Польщі приділяють питанням освіти майбутніх рятівників»

Нещодавно у нашому університеті побувала команда польських фахівців екстреної меддопомоги на чолі з директоркою Інституту невідкладної медицини Вищої державної школи імені Папи Римського Іоана-Павла ІІ, що в Білій Підлясці, Анною Шліфірчик. Цей візит і став приводом для розмови з польськими фахівцями про особливості їхньої служби невідкладної меддопомоги. Відомо, що Польща однією з перших серед країн Східної Європи стала на шлях реформування швидкої медичної допомоги. Тут було запроваджено фах «медичного рятівника», що є ідентичним спеціальності парамедика у США. Чи міг би досвід сусідів згодитися для України, яка й нині перебуває в процесі реформ служби екстреної медичної допомоги? На ці та інші запитання «Медичній академії» дала відповідь Анна Шліфірчик.

– Пані Анно, понад 14 років минуло з часу реформування польської невідкладної допомоги, хтось називав це шоковою терапією, комусь важко було пристосуватися до нових фахівців – медичних рятівників, але що отримали в кінцевому підсумку?

Анна ШЛІФІРЧИК (друга праворуч) з колегами

– Доволі ефективну систему екстреної меддопомоги. З двох відомих у світі ми обрали англо-американську модель надання екстреної меддопомоги, основним принципом якої є «взяти та везти». 2006 року вийшла перша постанова міністра охорони здоров’я щодо реформування служби, але ефективно вона запрацювала значно пізніше. Спочатку в Польщі створили відділення рятівництва у шпиталях, так звані «емедженсі депатмент», а вже згодом реформували саму службу. Мушу зауважити, що наша модель постійно вдосконалюється, польські рятівники працюють лише за внутрішніми стандартами. Це дуже зручно, зокрема й у навчанні, скажімо, коли студент хоче змінити навчальний заклад, то кількість годин з теорії, практичних дисциплін і роботи в шпиталі в різних вишах однакова. Взагалі ж пріоритети нині такі, щоб навчити медичного рятівника працювати без жодної сторонньої допомоги. Адже в перспективі у службі екстреної допомоги працюватимуть лише медичні рятівники. Щоправда, у нас ще збереглися й лікарські бригади швидкої допомоги. На спеціалізованих каретах швидкої допомоги працюють водій, який є рятівником і повноцінним членом команди, медичний рятівник і лікар. Оновлений вид екстреної медичної допомоги, коли екіпаж карети швидкої складає тільки дві особи. Це вже сучасний стандарт, звичайна базисна бригада екстреної меддопомоги. З часом у службі будуть працювати лише бригади медичних рятівників з двох осіб, які самі виконувати всі маніпуляції. Щодо лікарів, то вони не залишилися без роботи, а перейшли на шпитальний етап – приймають пацієнта від парамедиків і надають йому першу допомогу у відділенні невідкладної медицини. Це так зване шпитальне відділення рятівництва. В кожній лікарні Польщі створені та функціонують «емедженсі депатмент».

Справа в тому, що в спеціалізованих каретах чимало апаратури, тому зараз у цих бригадах є лікар, але незабаром там працюватимуть лише медичні рятівники. В нас залишаться карети кардіологічної, травматологічної допомоги й надалі, але вже в найближчому майбутньому там будуть працювати лише рятівники. Принаймні ми до цього прагнемо. Така мета продиктована винятково фінансовими інтересами, адже допомога, яку надає рятівник, зокрема під час транспортування, прийому пацієнта, обходиться значно дешевше, ніж праця лікаря. Лікар же матиме місце праці тільки в «емедженсі депатмент», бо ж у нього вища кваліфікація, за яку потрібно значно більше платити. Економічно невигідно утримувати на цій посаді лікарів. Вони у службі залишаться, щоправда, будуть працювати лише в шпиталі у відділеннях рятівництва. Вивчити рятівника набагато дешевше, ніж лікаря. І його потрібно вчити як діагностиці, так транспортуванню, щоб надати першу невідкладну допомогу на етапі доправлення пацієнта до шпиталю, а пізніше лікар уже в лікувальному закладі займатиметься лікуванням, зокрема в рятунковому відділенні. В місті Седельці проводили дослідження щодо ефективності та порівняння роботи рятівників і лікарів. З’ясувалося, що допомога, яку надають рятівники, значно дешевша. Але й допомога, яку вони надають, значно ефективніша порівняно з лікарями. Можливо, це пояснюється тим, що рятівники дуже чітко дотримуються настанов, алгоритму надання дошпитальної допомоги, якої їх вчили. Дуже багато наразі уваги приділяється питанням освіти майбутніх рятівників, тому керівництво старається брати на посади викладачів найбільш досвідчених лікарів, зокрема й науковців, щоб підвищувати рівень їхньої освіти, бо це дуже важливо.

– Як у Польщі розв’язують проблему з профільними та непрофільними викликами?

– Тут дуже багато залежить від диспетчерів центру диспетчерської рятункової служби 999, які приймають рішення. Власне, диспетчер і вирішує, який вид допомоги потрібний за кожного конкретного випадку – чи скерувати людину до сімейного лікаря, чи відправити карету швидкої допомоги. Крім того, служба рятівництва має безпосередні контакти з поліцією, яку повідомляють за потреби. Щодо непрофільних випадків, то така проблема існує в Польщі, відтак її намагалися вирішити різними способами, навіть були спроби за необґрунтовані виїзди брати з пацієнтів гроші. Скажімо, в людини біль у животі й вона викликає карету екстреної допомоги, не відаючи, що нічого серйозного немає, і з цією проблемою їй потрібно до сімейного лікаря. Але ж звичайній людині, яка не є фахівцем, важко вирішити, наскільки цей біль може спричинити небезпеку, тож така практика проіснувала недовго і від неї відмовилися. Часто проблемою для рятівників є необґрунтовані виклики до людей у стані алкогольного сп’яніння, які агресивні, в деяких країнах Європи є спеціалізовані машини, які виїздять лише до алкоголіків, як наприклад, в Англії. Але утримувати таку бригаду карети в нашій країні коштує чималих грошей, тому наразі це питання залишається відкритим.

– В Україні непоодинокими є напади на бригади екстреної медичної допомоги, як з цим у Польщі?

– Наших рятівників спеціально навчають, як поводитися в таких випадках, коли пацієнт агресивний та у стані алкогольного сп’яніння чи психічно хворий. Але у складних випадках рятівники викликають поліцію, щоправда, це призводить до збільшення вартості такого виїзду. Взагалі ж тут певну роль відіграє диспетчер, завдання якого відсортувати виклики та повідомити про це поліцію чи інші служби. Випадки бувають розмаїті, коли може пацієнт напасти зі зброєю, тоді й ніяка наука йому не допоможе, він мусить викликати поліцію.

– Чи змінився алгоритм надання екстреної медичної допомоги?

– Усі протоколи надання екстреної медичної допомоги базуються на матеріалах Польської ради реанімації, та співзвучні з рекомендаціями Європейської ради реанімації. Тут знову важливою є роль диспетчера, який має свої протоколи для різних випадків, скажімо, як розмовляти з постраждалим від травм, у тих, в кого анафілактичний шок тощо. Залежно від того протоколу він й буде ставити запитання та даватиме рекомендації, як поводитися пацієнтові, він буде з ним на зв’язку, допоки не приїде допомога. Багато людей чи їхніх родичів, які викликають «швидку», часто є дуже знервованими або ж у стані стресу, тож завдання диспетчера надати ще й психологічну допомогу. Це теж одне із завдань диспетчера. Дуже важливо для рятівника розподілити власні дії, сили аби вирішити, які заходи необхідно провести в машині, а які залишити для лікарів відділення невідкладних станів у шпиталі. Тут важливо розпланувати наперед усі дії, в якому часі й що потрібно робити. Для цього рятівники повинні займатися самоосвітою, освітою. За п’ять років рятівник має набрати 200 балів, які складаються з різних видів навчання, це, так би мовити, курси підвищення кваліфікації. Ці курси оплачує станція швидкої допомоги.

– Як і хто фінансує екстрену медичну допомогу в Польщі?

– Незважаючи на те, що в країні запроваджена страхова медицина, фінансування системи медичного рятівництва відбувається за державний кошт. Ще в січні 2007 року експрезидент Польщі Лєх Качинський підписав закон про державне медичне рятівництво, який передбачав фінансування медичного рятівництва з бюджету держави. З того часу міністерство охорони здоров’я скеровує фінансові вливання для кожного воєводства, а звідти їх вже розподіляють до закладів медичного рятівництва. Відтак одні отримують більше коштів, інші – менше, це вже рішення воєводства. Щодо оплати праці рятівників, то соціальні гарантії та більшу зарплатню мають ті, які працюють за основним місцем роботи, а не на контракті.

– Пані Анно, чи вважається професія медичного рятівника престижною в Польщі?

– Загалом це важлива спеціальність, але щодо оплати праці, то, скажімо, в медичних сестер, які мають таку ж вищу освіту, як і медичні рятівники, вона значно вища. Велике значення має й те, що медичні сестри є членами самоврядної організації, на кшталт Лікарської палати, яка опікується їхніми інтересами, зокрема, й «має свій голос» під час прийняття протоколів лікування, інших медичних стандартів. Отож і лікарі, і медичні сестри у нас мають свої самоврядні організації, в рятівників їх немає, а отже, їхні професійні інтереси ніхто не захищає. Рівень підготовки наших парамедиків надзвичайно високий, і вони дуже затребувані у країнах Євросоюзу, США, їхні професійні навички там гідно оцінені, вони навіть займають керівні посади, тому й виїздять до цих країн. У нашому навчальному закладі навчаються студенти з України, Білорусі, коли я їх запитую, а де ж ви плануєте працювати, чи залишитеся в Польщі, а чи повернетеся на батьківщину, то вони відповідають, що планують працювати в країнах Західної Європи. Оплата праці там значно вища, ніж у них на батьківщині чи в Польщі.

– Як працює служба санавіації в Польщі?

– Ця служба активно розвивається. Особливо це відчутно, коли потрібно доправити пацієнта в межах «золотої години», коли цінною є кожна хвилина. І саме санітарний повітряний транспорт тут нас виручає.

Лариса ЛУКАЩУК