Ангеліна Трачук: «Стараюся все пояснити та розказати своїм підопічним, допомогти їм»

Ангеліна Трачук – студентка четвертого курсу медичного факультету ТНМУ, менторка, яка вміло поєднує навчання з науковою, громадською та практичною діяльністю, а також ділиться власним досвідом і знаннями з першокурсниками.

– Ангеліно, що спонукало вас стати ментором?

– Згадуючи себе на початку навчання, я відчула й зрозуміла, яку роль відіграє ментор у житті першокурсників, а точніше – полегшує його. Саме це й підштовхнуло мене стати частиною цього чудового проєкту. В мене вже є чималий досвід, яким хочу поділитися, адже специфіка навчання в нашому університеті відрізняється від шкільних років, а це зазвичай найважче дається студентам перших курсів.

– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Напевне, найголовніше, що вони – одна команда. Разом – вони сила. Прошу завжди допомагати один одному, підтримувати, розуміти, не осуджувати та нічого не боятися. Це, як на мене, ті якості людини, які є добрим фундаментом у будь-яких стосунках, а особливо – у великому колективі.

Допомагаю з навчанням, тобто, на що варто звернути увагу, з яких книжок краще вчити, в яких проєктах можна себе реалізувати. І звісно ж, ділюся певними студентськими таємницями й лайфхаками, які сама колись використовувала.

– З якими проблемами до вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Питання можуть бути різні: від – як вивчити чи зрозуміти той чи інший предмет, як бути частиною позанавчального процесу в університеті, до – коли, нарешті, всі разом зможемо відвідати цікаві місця в Тернополі чи області. Звичайно, спочатку було багато питань щодо дистанційного навчання, потім – щодо сесії. Стараюся все пояснити та розказати своїм підопічним, якнайкраще їм допомогти.

– Які очікування у вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Мої очікування цілком виправдали себе. Відчуття, що роблю корисну справу, ділюся необхідною інформацією, коли потребують твого досвіду та знань, то важко описати словами те, як тепло стає на душі. Був страх, що не впораюся з поставленими завданнями, та, на щастя, все добре, мої побоювання були даремними.

– Скільки років вже є ментором?

– Уже два роки я у проєкті «Ментори» і не планую на цьому зупинятися.

– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

– Ми робимо добру справу, допомагаємо адаптуватися першокурсникам, повірити в себе, не почуватися самотніми. На плечах лежить певна відповідальність, що не може не вплинути на подальше майбутнє.

– В якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– Спілкуємося за допомогою соціальних мереж і телефонних дзвінків. Під час очного навчання зустрічалися в корпусах та поза університетом.

– Що порадите студентам, залученим до проєкту?

– Брати участь у житті університету, використовувати всі можливості, які надаються. Насолоджуватися навчанням і студентським життям. Любити, творити, пам’ятати, що в усіх царинах життя потрібні активні, цікаві та цілеспрямовані молоді люди.

Соломія ГНАТИШИН.

Світлина Ангеліни ТРАЧУК