На столі в доцентки нашого університету Альони Савич лежала вже практично готова докторська дисертація, але іноді трапляється так, що обставини сильніші за нас. Зараз вона працює в одному з найпотужніших аптечних закладів на фармацевтичному ринку США. Не в її характері – пасувати перед труднощами.
«Ніколи не обираю легких шляхів»
– Пані Альоно, розкажіть про свій шлях у фармацію США. Не так давно ви приїхали до цієї країни, але вже отримали місце праці за своєю спеціальністю?
– Як і мільйони українців, я переїхала до США через війну. Про еміграцію й гадки не було, хоча свою подорож я запланувала ще задовго до війни. Займатися практичною фармацією для мене завжди було цікаво, проте моє життя склалося так, що обрала викладацьку та дослідницьку роботу. Приїхавши до США, вирішила будь-що потрапити на працю в аптеку. Хоча, правду кажучи, це було досить непросто. Але я ніколи не обираю легких шляхів. Такий вже в мене характер.
– Чи важко фармацевту знайти роботу у США?
– Перед тим, як розпочинати пошук роботи, я отримала ліцензію від департаменту фінансового та професійного регулювання штату Іллінойс. Найбільшою складністю було те, що я не мала досвіду роботи у США. Американські компанії віддавали перевагу тим, хто вже працював не менше одного року в аптеці. Через це багато, хто мене відмовляв починати з великих компаній, а шукати роботу в маленьких українських або польських аптеках. Проте я все ж таки твердо вирішила, що буду працювати лише в американській. І не помилилася. Хоча це був складний шлях, адже я написала, мабуть, сотню резюме в різні аптеки, це були і великі мережі, й невеличкі аптеки. Після того, як мене офіційно вже прийняли на роботу, в мене почалося навчання. Протягом першого тижня я пройшла багато тренінгів, онлайн-занять, після закінчення яких щоразу відбувалося тестування. Після успішних тестів мені видавали сертифікат і я переходила до наступного етапу навчання. Згодом потрапила вже, власне, в аптеку. До речі, я ще й досі регулярно ходжу на тренінги та готуюся до процесу сертифікації.
– Як минає ваш робочий день в аптеці?
– Мій ранок розпочинається з обробки та перевірки електронних рецептів, які вже надійшли від лікарів. На цьому етапі перевіряю всі дані про пацієнта та лікаря, а також фармацевтичні розрахунки. Це, до слова, проводиться впродовж усього робочого дня, адже електронні рецепти надходять безперервно. Вранці також розсилаю факси лікарям наших постійних клієнтів із запитом на оновлення регулярних рецептів. Це стосується медикаментів, які приймають на постійній основі, такі, як протидіабетичні лікарські засоби, гіпотензивні, антихолестеринемічні й т. д. Таких факсів є майже 100-120 щодня. Коли електронні рецепти перевірені та введені, формую вже саме замовлення – відраховую піґулки, капсули, шприци, інсулінові ручки, патчі або ж відмірюю рідкі лікарські форми в тій точній кількості, яку приписав лікар. Далі все поміщаю у спеціальні пластикові віали, на які клею етикетку з даними пацієнта, назвою лікарського засобу, дозою та способом прийому. Роздруковую також спеціальний листок з цією ж інформацією та інструкцією. Крім того, впродовж дня відпускаю готові рецепти пацієнтам і проводжу консультації щодо застосування ліків і способу прийому, перевіряю та коригую інформацію щодо страхових полісів, відповідаю на телефонні дзвінки пацієнтів та лікарів, проводжу тести на COVID-19 (у нас в аптеці є аналізатор). Можна в аптеці також зробити вакцинацію від гепатиту В, грипу, ковіду, оперізувального лишаю, пневмококової інфекції. Загалом мій робочий день триває 8 годин. Аптека працює з 9:00 до 21:00. На зміні в аптеці – від двох до п’яти фармацевтів, але все залежить від пори (зранку та ввечері – два фахівці, а вдень, коли час пік, то п’ять).
«Найбільше мене вразила злагоджена робота»
– Порівнювати аптечний заклад в Україні та США справа невдячна, та все ж… Що вас найбільше здивувало, коли вже стали працювати?
– Правду мовити, мене дивувало все. Не дарма кажуть, що США, наче інший світ. І фармація тут не виняток. Проте найбільше мене вразила злагоджена робота та пряма комунікація між лікарем, фармацевтом і пацієнтом. У США фармацевт може впливати на призначення медикаментів і коригувати його разом з лікарем. Наприклад, якщо фармацевт бачить, що доза перевищена або є певна несумісність між лікарськими засобами, або в анамнезі була алергічна реакція на медикаменти зі схожою хімічною будовою, він може сконтактувати з лікарем з допомогою факсу або ж телефону щодо конкретної ситуації, щоб колегіально прийняти рішення.
– Яке ваше ставлення щодо запровадження електронного рецепта в Україні?
– Усі нововведення в Україні зазвичай супроводжуються загальнонаціональним обуренням та ажіотажем. Проте, вважаю, що це крок у правильному напрямку. По-перше, видача ліків за рецептом значно знизить рівень самолікування, яке в нашій країні дуже поширене, по-друге дозволить відстежувати дані щодо призначення ліків кожному пацієнтові, аналізувати ефективність лікування, а відтак допоможе в коригуванні фармакотерапії й, по-третє, це дозволить боротися з антибіотикорезистентністю, яка є великою проблемою в контексті лікування багатьох інфекційних захворювань, що спричинені бактеріями. Щиро сподіваюся, що українська фармацевтична галузь піде шляхом західних реформ. Звісно, це буде супроводжуватися суспільним спротивом, але, зрештою, приведе до покращення самої системи охорони здоров’я. Я в це вірю.
«Мрію про закінчення війни та своє повернення на Батьківщину»
– Українські та американські відвідувачі аптеки дуже відрізняються?
– Так, різниця відчутна. Я б описала американського клієнта як виважену, спокійну, привітну та дисципліновану людину, яка не втручається в чужий особистий простір. Така, скажімо, як містер N, який під час походів до аптеки може ще й цікаву історію розповісти та цукерками пригостити. Кожного разу він купує нам великий пакет солодощів до чаю, дякує за обслуговування й учергове повторює, що тут всі надзвичайно уважні до нього. Мене він називає європейська пані. Коли ж трапляється, що я стою за першим столом, він хвалить мене перед нашим менеджером за те, що я жодного разу не порушила протокол. Інші клієнти, звісно, цукерок не купують, але це надзвичайно приємні та виховані люди. Буває, трапляються випадки, коли щось іде не так, виникають спірні питання чи непорозуміння, але ніхто з клієнтів навіть голос підвищити не наважується, все вирішуємо у звичному режимі – спокійно, без особливої напруги, кожен поважає співрозмовника. Я навіть не можу пригадати неприємних ситуацій у стосунках з відвідувачами, бо їх не було. Комунікація з клієнтом тут не викликає жодних проблем, бо, на мій погляд, вона залежить від рівня загальної культури в суспільстві. Тому оголошень, які іноді можна зустріти в українських крамницях чи аптеках – «люди, будьте взаємно ввічливими», тут не побачиш. Щодо постійних клієнтів, то в нас їх багато й вони завжди в курсі подій у нашій аптеці. Більшість знає, що я приїхала з України та що в нас зараз війна. Люди розпитують про країну й те, що в нас зараз відбувається, дехто цікавиться, чи залишилися в мене там родичі, як вони, більшість прихильно до нас ставиться, переживають, співчувають.
– Окрім роботи в аптеці, у вас ще й вистачає часу на соціальні активності, судячи з вашої сторінки в Фейсбуку.
– Я завжди була соціально активною людиною, тому стараюся долучатися до будь-яких цікавих ініціатив. Одна з таких – це захід, що організували для українців з метою допомоги в пошуку роботи. Відбувся він за підтримки асоціації «Самопоміч» при Українській греко-католицькій церкві, яка є осередком української діаспори у США. На цьому ярмарку була й представлена компанія Walgreens, в якій я зараз працюю. Моя участь у цьому заході – допомогти українцям з пошуком роботи у фармацевтичній галузі.
– Що виявилося найважчим для вас на фармацевтичному просторі США?
– Те, як працює аптека в США та в Україні, це цілком різні поняття. Але мені не було надто складно, бо наш університет дає дуже хорошу базу знань, і це мені дуже допомогло в роботі. Чи не 80 відсотків номенклатури лікарських засобів, які застосовують у США, ті ж, які я вивчала в Україні. Лише відсотків двадцять для мене є новими, бо номенклатура дещо різниться. Наприклад, у США є ліки, які заборонені в Україні та я про них лише читала в підручниках. Багато лікарських засобів, популярних в Україні так званих «фуфломіцинів», у США не зустрінеш, адже тут суворо дотримуються формуляра. Проте все ж найважчим для мене були страхові поліси, ніде правду діти, я ще й досі не зовсім упевнено себе почуваю в цій сфері.
– Як оцінюєте свій американський досвід і що плануєте?
– Я вчуся та отримую унікальний досвід роботи в одній з найкращих і провідних систем охорони здоров’я світу. Звичайно, мені доволі непросто, доводиться щодня багато та наполегливо працювати й вчитися, я лише на початку свого професійного розвитку в США, проте мені все дуже цікаво. З величезним задоволенням здобуваю нові знання та вміння, які обов’язково привезу до України. Мрію про закінчення війни та своє повернення на Батьківщину. Ще в мене в планах завершити почате – захистити докторську дисертацію. Щиро сподіваюся, що ґрунтовні знання, які мені дала моя альма-матер – Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського та здобутий унікальний досвід у передовій медицині світу стануть корисними для української фармацевтики.
Лариса ЛУКАЩУК